Стрімко зростаюча ескалація у війні з Росією

 

Statement by Spalakh (Ukraine), 2 April 2024, https://t.me/spalakh_ch

 

 

 

If the previous months summed up the results of two unsuccessful offensives and the freezing of the front, there are now provocations on the front to "revive the war" from both the Ukrainian and the Russian sides. Thus, we are observing a rapid escalation of the conflict in the month of March.

 

 

 

1. Disappointing news

 

 

 

Ukraine, using separate formations of the RDK and LSR created from Russian Nazis, staged the largest raid on the territory of Russia. If before such raids took place only in the border areas and only in one region, this time the raid is being conducted on Kursk and Bilhorod and as many as 2,500 Ukrainian soldiers were involved, resulting in tens, if not hundreds, of deaths. Equally important, Ukraine is killing innocent civilians as a provocation.

 

Russia responded to the raid with the most numerous attacks: more than 200 rockets and 200 drones were fired. On March 22, Russia destroyed the Dnipro HPP [Dnieper Hydroelectric Station, Ed.], a symbol of the industrialization era, where HPP-2 is unlikely to be restored. As a result of the physical destruction of about half of the facilities that generate electricity, millions of Ukrainians were left without electricity for a long time.

 

Russia is gradually outgrowing the parity of forces, and it is already becoming obvious that the initiative in the war is shifting in its favour. The Russian Federation is already preparing a major summer offensive, the assessments of which vary: from "an extremely risky adventure that does not justify itself" to "a turning point in the war." We are not military experts, so only time will tell.

 

Against the background of the escalation of the conflict and the weakening of Ukraine, statements about intervention in the conflict from the side of Europe – most importantly from France and Poland – are beginning to be heard. Thus, Emmanuel Macron announced the possibility of sending troops into Ukraine. France, as the only relevant military power in the EU, plans to take the initiative, because the EU as a whole is not capable of making decisions quickly: France offered to finance Ukraine through military organizations, a decision that was not supported by other countries, such as Germany and Italy.

 

 

 

2. A change in the character of the war?

 

 

 

From our side, it is worth assessing not so much how probable the intervention is, but how it will change the nature of the conflict. Evaluating the real industrial efforts of Europe, it can be concluded in advance that it is not capable of reversing the course of the war, even if it intervenes. The entire collective EU is not able to produce 2 million shells per month, which is what Ukraine asks for. This has been going on since the beginning of the war, when America actively supported Ukraine in such a way that it took upon itself the entire responsibility of building up the military-industrial complex from the European Union, which made it possible to avoid building up the factory proletariat in Europe. However, the West is now faced with the problem of its past decision. America is on the verge of elections, and the candidates are vehemently protesting against Biden, intending to withdraw Ukraine from the war and quickly end this matter through negotiations with the Russian Federation. Before the elections, America is reducing its activity in supporting Ukraine. Europe must take over the baton, but not without difficulties due to internal disputes and a poorly developed military-industrial complex.

 

If the European intervention in the Ukraine takes place at all, then Ukraine, having actually lost the war with the Russian Federation, will be forced to subordinate to the troops of the European interventionists who would be occupying Ukraine and entering into an open confrontation with the Russian Federation. Such an intervention would provoke a sharp change in the character of the conflict, because Ukraine would lose its subjectivity and be divided between the two imperialist blocs of the Russian Federation and the EU/NATO. Then the struggle of the Ukrainian people for independence will pass from the level of confrontation with the Russian Federation to the level of a direct conflict with both intervening powers. Only under such conditions and such a change in the nature of the conflict, the socialists will have to, without thinking, change their current tactics and take the position of revolutionary defeatism and advocate the transformation of the inter-imperialist conflict into a civil war.

 

Until the change in the nature of the war takes place, it is impossible to defend tactics that are not adapted to the material situation. To understand the correct tactics in the current conditions, it is necessary to analyse the conflict and its antagonisms.

 

 

 

3. The contradiction between the popular character of the war and the predatory private ownership form of power

 

 

 

The national liberation war of Ukraine is a unity of two similar contradictions presented by separate classes. The proletariat in Ukraine defends its own right to self-determination by taking a machine gun into its hands. At the same time, this just struggle is led by an unjust force that is completely inappropriate for this – the oligarchy. The interests of the ruling class only partly coincide with those of the proletariat in resisting the invader. After all, in the final calculation, the ruling class seeks to consolidate its power over the proletariat through various forms of oppression, including despotism.

 

Similar processes are already permeating the current war from head to toe. At the time of writing, elections were due to take place, but the continuation of martial law made them impossible to be hold in February this year. This made it possible to silence the opposition in the circles of the oligarchy. Back in November 2023, the oligarchs Poroshenko and Tymoshenko were ready to enter the struggle for power against Zelenskyi and spread critical narratives through their giant media resources such as “Kanal 5” like: “it seems that Zelenskyi is playing to the Kremlin’s tune, because Yermak from the President’s Office is an FSB agent”. All these intrigues quickly ended before the beginning of this year and these oligarchs consolidated around the President facing the risk of being banned, like the rest of the opposition last year. In fact, this means the establishment of a dictatorship in the most classical sense: there are external enemies, there is a state of emergency, there is a “leader” who must solve all problems.

 

The proletariat, albeit instinctively, has already begun to oppose the growth of despotism. A manifestation of the current class struggle is the so-called uklonism and resistance to violent mobilization. Absenteeism is the answer to a rouge leadership that does not value people’s lives at all and sends them to the meat grinder, while the oligarchs and bureaucrats themselves take no part in the war. Forced mobilization is an extremely convenient tool for controlling and oppressing the population on the part of the authorities. It creates the conditions of literally “quarantine 2.0”, because men are afraid to calmly go outside for fear of being immediately mobilized and accompanied by beatings. Evaders risk having their bank accounts frozen, large fines, or even jail time.

 

Today, socialists should put forward democratic demands to the authorities: the release of defectors from punishment, the opening of borders, freedom of speech, etc. After all, no one else will demanding this except us. Every opposition, like the liberals, is united around the bourgeois class. State resources now openly justify the necessity of a dictatorship, although a year ago they promoted the narrative of “Ukrainian democracy against the Russian dictatorship.” More often, there are calls for strengthening despotism and for stronger punishment for opponents of the regime. Spalakh recognizes the need for a coalition with all progressive socialist organizations of the country around clear democratic demands to the government. These demands should not appeal to the former bourgeois democracy and the return of bourgeois elections, but should rather appeal to the progressive direct democracy of the future, the creation of soldiers’ councils at the front.

 

The growth of despotism over the people is a direct consequence of real changes at the front. Since the beginning of the war, the government has faced a ghostly dilemma: what is more valuable, "the land or the people." In fact, it lost both. At first, the government was ready to throw a piece of Earth into the meat grinder in order to stop the advance of Russian troops and gain support from the West. Later, the "inflow of people" physically ended, and the authorities began to hand over territories. The recent withdrawal of troops from Avdiyivka can be considered as such a turning point, as we discussed in the last February report. In order to quickly compensate for the loss of people and preserve the territories, the authorities began to forcefully call people to the front. In conclusion, again, it hopes to win both.

 

 

 

4. How to overcome this dilemma?

 

 

 

It is necessary to understand that all people are important, and there is no place at the front for people who are forcibly drafted despite their reluctance. Because these are not motivated by a desire to defend the Ukrainians right of self-determination but only by force. Forced people will not fight for self-determination if they don’t understand it, they will be ready to surrender to the enemy sooner, or shoot their own officers and raise a riot. They will not be open for socialist ideas because they have no motivation to fight. The popular character of the war rests exclusively on those who voluntarily joined the ranks of the Territorial Defense at the beginning of the war to defend the Motherland. People do not die for the country, but on the contrary, they fight for life in it, i.e. in the country (not in the sense of the state).

 

It should also be understood that not every piece of land is important, but rather the industry and logistics of the region. If the military experts of the army are quite capable of understanding the importance of logistics, because they deal with it directly, then the neoliberal authorities do not realize the latter at all. Since the government does not act in the interests of the proletariat, but in the interests of the bourgeoisie, it is looking for completely roundabout ways to stimulate the economy by all kinds of tax reductions for oligarchs, subsidies to support the activities of their enterprises, cutting social benefits, etc. There is no revival of the industry, construction of underground factories, a minimum of direct injections, but on the contrary, the looting of strategic enterprises and the sale to the West.

 

From the point of view of political economy, the key regions are Dnipro, Zaporizhzhia, and Kharkiv, where there are numerous factories used for the repair of machinery. From the point of view of the ruling class, the key is Kyiv, because their interests are only the retention of power at any cost and, in order to achieve this, they are ready even to surrender the last industrial centres, which however are the guarantee of victory. The interest of the ruling class in preserving power can play a bad joke, because it will be ready to retreat beyond the Dnipro and let in interventionists from NATO, only to avoid that Russian troops could take Kiev. This would be reminiscent of a similar situation in Belarus, where Lukashenko, in order to maintain power against the opposition, sacrificed the independence of Belarus and allowed Russian forces into the territory of the country.

 

That is why only the revolutionary party is able to lead the struggle of the Ukrainian people for independence, and not the current bourgeoisie, which is ready to surrender the country at an advantageous moment. Spalakh opposes the types of opportunism. We criticise both Socialni Rukh (Social Movement), which sneaks up on the ruling class of Ukraine and the Western imperialists in a situation of the weakness of the left movement, and the RFU, which denies the national liberation nature of the war and thereby deprives itself of the opportunity to lead it. Spalakh advocates a revolutionary change from the national liberation war led by the bourgeoisie to a people's war led under the workers' banner.

 

Колектив Спалаху, April 02, 2024

 

 

 

Якщо попередні місяці підводили підсумки двох невдалих наступів та замороження фронту, то цій ситуації на фронті прийшли провокації, щоб “оживити війну”, як від української, так і російської сторони. Так ми спостерігаємо стрімку ескалацію конфлікту за місяць березень.

 

 

 

1. Невтішні новини

 

 

 

Україна, використовуючи окремі формування РДК і ЛСР створені з російських нацистів, влаштувала наймасштабніший рейд на територію Росії. Якщо до цього рейди відбувалися в межах одних тільки приграничних районах та виключно в одній області, то цей раз рейд ведеться на Курськ і Білгород та задіяно аж 2500 військових з української сторони, в результаті десятки, якщо не сотні загиблих. Що не менш важливо, Україна для провокації вбиває невинних цивільних.

 

На рейд Росія відповіла найчисленнішими обстрілами: було випущено більше 200 ракет та 200 дронів-шахедів. 22 березня, Росія “декомунізувала” ДніпроГЕС, символ епохи індустріалізації, де ГЕС-2 більше ймовірно не вдасться відновити. Внаслідок фізичного знищення близько половини об’єктів, що генерують електроенергію, мільйони українців протягом тривалого часу залишилися без електроенергії.

 

Росія поступово переростає паритет сил і вже стає очевидним, що ініціатива в війні переходить на її користь. РФ вже готує великий літній наступ, оцінки якого різні: від “надзвичайно ризикованої авантюри, що себе не оправдає” до “переломного моменту в війні”. Ми же не воєнні експерти, а тому час покаже.

 

На фоні росту ескалації конфлікту та послаблення України, починають звучати заяви про втручання в конфлікт зі сторони Європи, а точніше Франції та Польщі. Так, Емануель Макрон заяв про ймовірність введення військ в Україну. Франція як єдиний воєнний гегемон Європи планує діяти на випередження, адже сукупний ЄС не здатен швидко приймати рішення: Франція запропонувала фінансувати Україну через воєнні організації, рішення яке не підтримали інші країни, такі як Німеччина та Італія.

 

 

 

2. Зміна характеру війни?

 

 

 

З нашої сторони, варто оцінити не стільки наскільки інтервенція ймовірна, а як змінить характер конфлікту. Оцінюючи реальні індустріальні потуги Європи, можна наперед заключити, що вона не здатна повернути хід війни навіть втрутившись. Цілий сукупний ЄС не задовільняє виробництва 2 млн арт. снарядів на місяць про які заявляє Україна. Це ще ведеться з початку війни, коли Америка активно стала в підтримку України таким чином, що перетягнула на себе весь обов'язок нарощування воєнно-промислового комплексу від Європейського союзу, це дозволило уникнути нарощування фабрично-заводського пролетаріату в Європі. Однак тепер Захід зіткнувся з проблемою свого минулого рішення. Америка на порозі виборів, а кандидати яро протестують проти Байдена маючи намір вивести Україну з війни і швидко закінчити цю справу через переговори з РФ. Перед виборами Америка зменшує свою активність в підтримці України. Естафету повинна перейняти Європа, але не без труднощів через внутрішні суперечки та слабо нарощений воєнно-промисловий комплекс.

 

Якщо європейська інтервенція в Україну взагалі відбудеться, то Україна фактично програвши у війні з РФ, змушена буде програти і військам європейських інтервентів, що окупують Україну та вступлять у відкриту конфронтацію з РФ. Це спровокує різку зміну характеру конфлікту, бо Україна втратила б суб’єктність та була б поділена між двома імперіалістичними блоками РФ та ЄС/НАТО. Тоді боротьба українського народу за незалежність перейде з рівня протистояння РФ до рівня громадянського конфлікту з обома інтервентами. Тільки за таких умов і такій зміні характеру конфлікту, соціалісти повинні будуть, не замислюючись, змінити поточну тактику і встати на позицію Революційного пораженства та виступати за перетворення міжімперіалістичного конфлікту в громадянську війну.

 

Допоки зміна характеру війни не відбудеться, не можна відстоювати тактику непристосовану до матеріального становища. Для розуміння правильної тактики в поточних умовах, треба проаналізувати конфлікт та його антагонізми.

 

 

 

3. Суперечність між народним характером війни та хижацькою приватновласницькою формою влади

 

 

 

Національно визвольна війна України є єдністю двох подібних суперечностей, що представляються окремими класами. Пролетаріат в Україні відстоює власне право на самовизначення самотужки беручи автомат в руки. Водночас ця справедлива боротьба очолюється зовсім невідповідною для цього несправедливою силою – олігархатом. Інтереси панівного класу лишень частково співпадають з пролетарськими в тому, щоб дати відпір загарбнику. Адже в кінцевому розрахунку, панівний клас добивається саме закріплення своєї влади над пролетаріатом через різні форми пригнічення, що представляють деспотію.

 

Подібні процеси вже пронизують з ніг до голови поточну війну. В момент написанні статті повинні були пройти вибори, однак через продовження воєнного стану лютого цьогоріч зробило їх неможливими. Це дозволило заткнути опозицію в кругах олігархату. Якщо ще в Листопаді 2023 року, олігархи Порошенко та Тимошенко були готові вцепитися до боротьби за владу проти Зеленського і поширювали критичні мотиви через свої велетенські медіаресурси як “5 Канал”: буцім то Зеленський грає під дудку Кремля, бо Єрмак з Офісу Президента є агентом ФСБ. То всі ці інтриги швидко закінчилися до початку цього року і вони консолідувалися довколо Президента під ризиком бути забороненими, як решта опозиції тогоріч. Фактично це означає встановлення диктатури в самому класичному розумінні: є зовнішні вороги, є надзвичайний стан, є “вождь”, який мусить вирішити всі проблеми.

 

Пролетаріат, хоч і неявно, але вже почав спротив нарощенню деспотії. Проявом поточної класової боротьби є т.з. уклонізм та протистояння насильній мобілізації. Уклонізм є запереченням неправильного керівництва, яке зовсім не цінить життя людей і відправляє їх в м’ясорубку, тоді як самі олігархи та бюрократи не беруть жодної участі у війні. Примусова мобілізація є надзвичайно зручним інструментом по контролю та пригніченню населення зі сторони влади. Вона створює умови буквально “карантину 2.0”, адже чоловіки бояться спокійно виходити на вулицю під страхом бути зразу ж мобілізованими під супроводом побиття. Уклоністи отримують ризик замороження їхніх банківських рахунків, великі суми штрафу, або навіть тюрму.

 

Сьогодні соціалістам варто висувати демократичні вимоги владі: звільнення уклоністів від покарань, відкриття кордонів, свободу слова і т.д. Адже більше ніхто цього замість нас про них не заявить. Всяка опозиція, як і ліберали, об’єдналися довкола буржуазного класу. На державних ресурсах тепер відкрито виправдовують необхідність диктатури, хоча ще рік назад відстоювали мотив “української демократії проти російської диктатури”. Частіше звучать призиви до посилення деспотії, сильнішого покарання для противників режиму. Спалах визнає необхідність коаліції зі всіма прогресивними соціалістичними організаціями країни, в рамках якої розробляться чіткі демократичні вимоги владі. Ці вимоги не повинні апелювати до бувшої буржуазної демократії та повернення буржуазних виборів, а повинні апелювати до прогресивної прямої демократії майбутнього, створення солдатських рад на фронті.

 

Наростання деспотії над народом є прямим наслідком матеріальних змін на фронті. З початку війни влада ставила перед собою примарну дилемму, що цінніше“земля, чи люди”. Примарну бо в обох результатах втрачала і те, і інше – спочатку була готова кидати в м’ясорубку за клаптик Землі, щоб зупинити просування російських військ та отримати підтримку заходу. Згодом “надходження людей” фізично закінчилось, і влада почала здавати території. Цим поворотним пунктом можна вважати недавній вивід військ з Авдіївки, про який шла мова в минулому дайджесту по лютому. Щоб швидко компенсувати втрату людей, та зберегти території, влада почала насильно призивати людей на фронт. У висновку знову бажає виграти обоє.

 

 

 

4. Як перейти через цю дилему?

 

 

 

Зрозуміти, що всі люди важливі, і не має місця бути на фронті людям насильно призваних попри їхнє небажання. Боротьба українського народу не повинна втрачати свого національно-визвольного характеру, адже це є її внутрішньою причиною розвитку. Насильно призвані люди не будуть битися за самовизначення не усвідомлюючи його, вони будуть готові скоріш здатися ворогу, або розстріляти власних офіцерів та підняти бунт. Вони не будуть піддаватися соціалістичній пропаганді, бо ж їм нічого шукати на фронті. Народний характер війни тримається виключно на тих, хто добровільно пішов в лави Тер.оборони на початку війни, щоб відстояти Батьківщину. Люди не вмирають за країну, а навпаки боряться за життя в ній (прим. країна – не в сенсі держава).

 

Зрозуміти також, що не всякий клаптик землі важливий, а важлива саме індустрія і логістика регіону. Якщо важливість логістики воєнні експерти армії цілком здатні розуміти, бо мають безпосередньо з нею справу, то останнє зовсім не усвідомлюється неоліберальною владою. Так як влада діє не в інтересах пролетаріату, а в інтересах буржуазії, то вона шукає зовсім окольні шляхи по стимуляції економіки всякими пониженнями податків для олігархів, субсидіями для підтримання діяльності їх підприємств, урізанням соц.виплат і т.д. Немає ніякого відновлення індустрії, будівництва підземних заводів, мінімум прямих вливань, а навпаки розграбування стратегічних підприємств і продаж Заходу. Якщо з точки зору політекономії ключовими регіонами є Дніпро, Запоріжжя, Харків, де знаходяться численні заводи, що використовуються для ремонту техніки. То з точки зору панівного класу ключовим є Київ, бо ж в їх інтересах тільки втримання влади любою ціною і готовність навіть здати останні індустріальні центри, які дійсно можуть стати запорукою перемоги. Інтерес панівного класу в збереженні влади може зіграти злий жарт, бо ж вона буде готова відступити за Дніпро і впустити інтервентів з НАТО, лиш би Київ не взяли російські війська. Це нагадало б аналогічну ситуацію в Білорусі, де Лукашенко для підтримання влади проти опозиції пожертвував незалежністю Білорусі і впустив російських інтервентів на територію країни.

 

Саме тому лишень революційна партія здатна очолити боротьбу українського народу за незалежність, а не поточна буржуазія, яка готова здати країну у вигідний момент. Спалах виступає проти видів опортунізму критикуючи як Соціальний Рух, що підлизується до панівного класу України та західних імперіалістів в умовах слабкості лівого руху, так і РФУ, що заперечує нац.визвольний характер війни і тим самим позбавляє себе можливості його очолити. Спалах виступає за революційну зміну національно-визвольної війни керованої буржуазією на народну війну керованої під робітничими знаменами.