Una distorsión revisionista de la teoría marxista del imperialismo

Ревізіоністське викривлення марксистської теорії імперіалізму

Eine revisionistische Verzerrung der Marxistischen Imperialismustheorie

 

A critique of Alan Woods’ IMT/RCI understanding of imperialism and its political consequences

 

By Michael Pröbsting, Revolutionary Communist International Tendency (RCIT), 12 May 2025, www.thecommunists.net

 

 

 

 

 

Contents

 

Introduction

 

A brief summary of the Marxist analysis of imperialism

 

Lenin and Trotsky on the division of the imperialist world in oppressor and oppressed nations

 

The Grantites’ eclectic method

 

Marxist dialectics requires the recognition of totality and its essence

 

Different types of imperialist states as well as of semi-colonial countries

 

Russian and Chinese imperialism – a correct but often forgotten characterisation by the IMT/RCI

 

The so-called “dependent imperialist powers”

 

Opening the doors to eclectic randomness

 

Telling similarities with revisionist theories

 

Excurse: Trotsky and the “imperialist” Balkan states

 

Only reactionary wars in the imperialist epoch?

 

“Philosophia ancilla theologiae” or how a revisionist theory serves as justification for adaption to social-imperialism

 

 

* * * * *

 

Introduction

 

 

 

One of the main differences which authentic Marxists always have had with the IMT (recently renamed into Revolutionary Communist International, RCI) has been its understanding of imperialism and, in particular, its rejection of the anti-imperialist strategy and tactic. Ted Grant, its late founder (this is why this current is often called Grantites), and Alan Woods, its current leader, manufactured a theory which purpose has been to justify their refusal to defend semi-colonial countries against imperialist powers. The Malvinas War between Argentina and Britain in 1982, the U.S./Israeli aggression against Iran or Russia’s invasion against Ukraine since 2022 are the most prominent examples for such a failure to take an anti-imperialist position.

 

A lengthy essay, originally written in 2016 but published only in 2022 after Putin’s invasion, is an attempt of the London-based IMT/RCI leadership to provide a theoretical explanation to justify such a policy. The document is a serious attempt to elaborate a theoretical and historical analysis of imperialism. However, while it contains a number of correct considerations, it suffers from an undialectical, empiricist method which is unfortunately not uncommon in Anglo-Saxon “Marxism”. [1]

 

It is not surprising that the theory of imperialism takes a central place in current debates between Marxists. We are living in a world which is so obviously dominated by the rivalry between imperialist powers – old and new ones – as well as the contradictions between Great Powers and semi-colonial countries (the so-called Global South).

 

In general, there are two main currents of deviations within self-proclaimed Marxism which are opposed to the orthodox imperialism theory as it was elaborated by Lenin. One camp of opponents claims to be orthodox by asserting that there have been no changes in imperialism since the time of Lenin. They deny that new imperialist states have (or even could) emerge and negate the fact that China and Russia have become such powers. In fact, such theoreticians are sterile dogmatists and, as a general rule, are direct or indirect supports of pro-Eastern social-imperialism, i.e. they tend to side with China and Russia against Western powers.

 

The other camp of opponents recognise that changes have taken place but, by doing so, they abandon the fundamental method of Lenin’s theory of imperialism and end up in eclectic empiricism. The tradition of Ted Grant and Alan Woods obviously belongs to the latter camp albeit, in its practical policy, it also adapts to prejudices of the pro-Russian camp.

 

The RCIT has always defended the orthodox Marxist understanding of imperialism and applied it to the changed conditions of the 21^st century in a number of books and pamphlets. ^[2] We have analysed the rise of China and Russia as new Great Powers (as well of smaller new imperialist states like South Korea) [3] and did show why other states – like e.g. India or Türkiye – are not imperialist but rather semi-colonies (albeit with peculiar features).

 

Furthermore, we have published a number of critical polemics against proponents of imperialism theories who lean either to the sterile-dogmatic or to the empiricist-eclectic camp. [4] Likewise, we repeatedly dealt with the positions of the IMT/RCI in various imperialist conflicts. In the following essay we will limit ourselves as much as possible to critically deal with the specific arguments of the IMT/RCI in their above-mentioned essay and will refer to our respective works for a more detailed elaboration.

 

 

 

A brief summary of the Marxist analysis of imperialism [5]

 

 

 

Let us start with a very brief summary of the Marxist understanding of imperialism as it was elaborated by Lenin and likeminded theoreticians, and which constitutes the fundament of the RCIT’s analysis. According to this theory imperialism represents the final stage of capitalism, i.e. its stage of decay, which is characterised by monopolism – both in the field of economy (the top corporations) as well as politics (a handful of Great Powers). The fundamental reason for this development is the deepening of the fundamental inner contradictions of capitalism. On the one hand, the contradiction between the productive forces and the production relations which results in over-accumulation and changing of the organic composition of capital and, consequentially, the tendency of the profit rate to fall; and, on the other hand, the contradiction between the internationalizing productive forces and the borders of national states. As a result, the Great Powers rivalry as well as the imperialist super-exploitation of the semi-colonial countries accelerates and unavoidable provokes economic crisis and political and military conflicts.

 

In Lenin’s most important work on imperialism – “Imperialism and the Split in Socialism” – in which he could express himself freely (his better-known book was written for the legal press with the Tsarist censorship in mind), he provided a comprehensive definition of imperialism:

 

„We have to begin with as precise and full a definition of imperialism as possible. Imperialism is a specific historical stage of capitalism. Its specific character is threefold: imperialism is monopoly capitalism; parasitic, or decaying capitalism; moribund capitalism. The supplanting of free competition by monopoly is the fundamental economic feature, the quintessence of imperialism. Monopoly manifests itself in five principal forms: (1) cartels, syndicates and trusts – the concentration of production has reached a degree which gives rise to these monopolistic associations of capitalists; (2) the monopolistic position of the big banks – three, four or five giant banks manipulate the whole economic life of America, France, Germany; (3) seizure of the sources of raw material by the trusts and the financial oligarchy (finance capital is monopoly industrial capital merged with bank capital); (4) the (economic) partition of the world by the international cartels has begun. There are already over one hundred such international cartels, which command the entire world market and divide it “amicably” among themselves – until war redivides it. The export of capital, as distinct from the export of commodities under non-monopoly capitalism, is a highly characteristic phenomenon and is closely linked with the economic and territorial-political partition of the world; (5) the territorial partition of the world (colonies) is completed.“ ^[6]

 

Consequently, Lenin emphasized that the division of the world in imperialist and (semi-)colonial countries, oppressor and oppressed nations is an essential characteristic of imperialism:

 

„Imperialism means the progressively mounting oppression of the nations of the world by a handful of Great Powers (…) That is why the focal point in the Social-Democratic programme must be that division of nations into oppressor and oppressed which forms the essence of imperialism, and is deceitfully evaded by the social-chauvinists and Kautsky. This division is not significant from the angle of bourgeois pacifism or the philistine Utopia of peaceful competition among independent nations under capitalism, but it is most significant from the angle of the revolutionary struggle against imperialism.“ ^[7]

 

Of course, since Lenin’s time imperialism has evolved further as we have shown in our works. The outcome of World War II resulted in the hegemonic role of the U.S. within the capitalist camp since other imperialist powers were either defeated (Germany and Japan) or became allies in a subordinated position (Britain and France). Washington’s domination was reinforced by the fact that all imperialist states had no alternative but to accept U.S. leadership in order to wage their Cold War against the Stalinist states. Hence, the inter-imperialist rivalry was, for a certain period, overdetermined by another contradiction – that between Western powers and the USSR-led camp of Stalinist states.

 

These conditions obviously changed with the collapse of Stalinism in 1989-91. For a while, the U.S. remained the hegemonic power but since the beginning of the 21^st century new imperialist powers began to emerge – first Russia [8] and then China. ^[9] As a result, inter-imperialist rivalry became again a dominating feature of modern imperialism. This is even more the case since the long-term alliance between the U.S. and Western Europe is currently breaking up because of Trump’s radical shift in Washington’s foreign policy. This retreat from its leading role in global institutions and the rupture of long-standing alliances represents the retreat of “overstretched” U.S. imperialism and constitutes a kind of official recognition of the decline of its hegemony. ^[10]

 

Another important change has been the transformation of most colonies into semi-colonies, i.e. they became formally independent states which, however, remain subordinated to the Great Powers and super-exploited by the imperialist monopolies.

 

Furthermore, there has been a shift of capitalist value production from the old Western imperialist states to the semi-colonial countries resp. to new imperialist states in the East (China, Russia and South Korea). As a result, the large majority of the world proletariat today lives no longer in these Western countries. Therefore, the super-exploitation of the semi-colonial countries increasingly becomes a conditio sine qua non for the existence of the old imperialist powers.

 

As a result of these changes, a few countries have climbed from a semi-colonial country to an imperialist state (e.g. South Korea) while others have transformed from imperialist to semi-colonial states (e.g. Portugal).

 

 

 

Lenin and Trotsky on the division of the imperialist world in oppressor and oppressed nations

 

 

 

As mentioned above, Marxists recognise that with the onset of the imperialist epoch and the creation of a capitalist world system, nations around the globe entered into relations with each other, relations which were either based on rivalry between capitalist powers or between dominating and dependent countries. From this followed that Lenin and the Bolsheviks recognised imperialist super-exploitation of the (semi-)colonial countries as a key feature of the new epoch.

 

Since the IMT/RCI fails to understand this, it makes sense to show that this approach was central in Lenin’s and Trotsky’s analysis of imperialism.

 

„Imperialism is the highest stage in the development of capitalism, reached only in the twentieth century. Capitalism now finds that the old national states, without whose formation it could not have overthrown feudalism, are too cramped for it. Capitalism has developed concentration to such a degree that entire branches of industry are controlled by syndicates, trusts and associations of capitalist multimillionaires and almost the entire globe has been divided up among the “lords of capital” either in the form of colonies, or by entangling other countries in thousands of threads of financial exploitation. Free trade and competition have been superseded by a striving towards monopolies, the seizure of territory for the investment of capital and as sources of raw materials, and so on. From the liberator of nations, which it was in the struggle against feudalism, capitalism in its imperialist stage has turned into the greatest oppressor of nations. Formerly progressive, capitalism has become reactionary; it has developed the forces of production to such a degree that mankind is faced with the alternative of adopting socialism or of experiencing years and even decades of armed struggle between the “Great” Powers for the artificial preservation of capitalism by means of colonies, monopolies, privileges and national oppression of every kind.“ ^[11]

 

Likewise, Lenin noted in another document: “The programme of Social-Democracy, as a counter-balance to this petty-bourgeois, opportunist utopia, must postulate the division of nations into oppressor and oppressed as basic, significant and inevitable under imperialism.” ^[12]

 

Trotsky and the Fourth International also based their approach to the struggle of the oppressed peoples on the same analysis – the division of the world in imperialist and (semi-)colonial countries.

 

“Modern humanity without exception, from British workers to Ethiopian nomads, lives under the yoke of imperialism. This must not be forgotten for a single minute. But this does not at all mean that imperialism manifests itself equally in all countries. No. Some countries are the carriers of imperialism, others-its victims. This is the main dividing line between modern nations and states.” ^[13]

 

“The world, however, still remains very heterogeneous. The coercive imperialism of advanced nations is able to exist only because backward nations, oppressed nationalities, colonial and semicolonial countries, remain on our planet. The struggle of the oppressed peoples for national unification and national independence is doubly progressive because, on the one side, this prepares more favorable conditions for their own development, while, on the other side, this deals blows to imperialism. That, in particular, is the reason why, in the struggle between a civilized, imperialist, democratic republic and a backward, barbaric monarchy in a colonial country, the socialists are completely on the side of the oppressed country notwithstanding its monarchy and against the oppressor country notwithstanding its ‘democracy.’” ^[14]

 

The same idea is embodied in the founding document of the Fourth International, Trotsky’s famous “Transitional Program”.

 

“But not all countries of the world are imperialist countries. On the contrary the majority are victims of imperialism. Some of the colonial or semi-colonial countries will undoubtedly attempt to utilize the war in order to cast off the yoke of slavery. Their war will be not imperialist but liberating. It will be the duty of the international proletariat to aid the oppressed countries in war against oppressors. The same duty applies in regard to aiding the U.S.S.R., or whatever other workers’ government might arise before the war or during the war. The defeat of every imperialist government in the struggle with the workers’ state or with a colonial country is the lesser evil.” ^[15]

 

 

 

The Grantites’ eclectic method

 

 

 

The IMT/RCI claims that its analysis of imperialism rests on Lenin’s approach and reproduces his well-known quote about the five characteristics of imperialism (monopolies, finance capital by merging of bank capital with industrial capital, the export of capital, international monopolist capitalist associations, completion of the territorial division of the world among the biggest capitalist powers). However, it quickly makes clear that such definitions have not much relevance for them.

 

“Lenin himself was well aware of the limitations of definitions. (…) He did not approach the question of imperialism (or any other question) from the standpoint of abstract definitions that could be applied mechanically without regard to time and space, but stressed the need to analyse the phenomenon as a living, changing process “in its full development.””

 

Here, the comrades confuse two things. They wrongly conclude from the dynamic character of the imperialist epoch and, hence, the possibility that states can change their class character that one could not give definitions to states! Yes, capitalism as a world system is dynamic and the relationship between states can change and, hence, the character of this or that state can change too. However, this does not mean that states, like classes, don’t have specific features which characterise their relationship with other states. In other words, as the imperialist epoch is characterised by exploitation and oppression, some states have a dominating position in the capitalist world order (i.e. they are imperialist) and many other are dominated (i.e. they are semi-colonies).

 

In reality, behind the claim to oppose “mechanical conceptions” lies the IMT/RCI’s refusal to elaborate any clear definitions for the different categories of states! Despite the considerable length of the essay, one will not find any definition of what makes an imperialist state or what makes a semi-colonial country. They even speak of semi-colonial countries only when they refer to Lenin’s time a century ago. When it comes to modern imperialism, they never use this Marxist category but prefer rather terms like “former colonial countries” which describes what these countries were in the past but not what they are today.

 

However, the IMT/RCI leaders are much clearer when it comes to what they reject.

 

“Some conceive of the whole world as divided into only two sorts of countries: rich imperialist oppressor states (fundamentally the same states that Lenin mentioned 100 years ago) and the rest of the world, made up of dependent nations. That scheme simply does not fit the facts of the world of the present. As a matter of fact, it doesn’t even fit the period when Lenin was writing.”

 

It becomes clear that the refusal to provide a clear definition of imperialist and semi-colonial states serves as entry in the world of eclectic pragmatism. According to the IMT/RCI leaders, many states can be both – imperialist as well as dependent.

 

“From all this it is patently obvious that from a Marxist point of view it is perfectly possible for a nation that is economically backward, semi-feudal even, and oppressed by more powerful states, to act in an imperialist manner: to launch predatory wars of conquest either for markets and raw materials, for territorial expansion or for political reasons.”

 

Consequently, the comrades effectively claim that all countries which pursue an aggressive foreign policy against other countries are imperialist – irrespective of their position in the imperialist world system.

 

“It is a historically verifiable fact that a nation that was once a poor, oppressed, downtrodden, exploited colony – once it becomes independent – can adopt an aggressive, imperialist policy in relation to its neighbours: declaring wars, seizing land and so on. In fact, one can say that this occurs in almost every case, the newly independent bourgeoisie seeks to exploit and oppress weaker states within the region. You can have big robbers, but you can have medium sized robbers and you can have small robbers, and within certain limits, it is possible for a dominated nation to play an imperialist role.”

 

 

 

Marxist dialectics requires the recognition of totality and its essence

 

 

 

Such an approach is completely devoid of the scientific method of Marxism. First, it replaces dialectics with the eclectic method of an impressionist both-and approach. It is, of course, true that social phenomena are contradictory and contain different features. Yes, a country can be dependent and oppressed but also act oppressive against another people. There are many examples for this in the field of world politics. Think about numerous semi-colonial states which oppress ethnic/national minorities at home – to give only a few examples we refer to Türkiye or Iraq oppressing the Kurds, Sri Lanka oppressing the Tamils, Pakistan oppressing the Balochis, Indonesia oppressing Papua, Ethiopia oppressing national minorities like the Somalis or Nigeria oppressing the Southern ethnicities. Likewise, such states sometimes also attack neighbouring countries – think e.g. about Iraq’s war against Iran in 1980-88 or its invasion of Kuwait in 1990, about the war between Ethiopia and Eritrea in 1998-2000 or Ethiopia’s invasion of Somalia since 2006.

 

However, in order to understand the character of a given state it is not sufficient to descriptively list its features. Marxists rather have to get a view of the totality of its features and their relationship to each other as well as of the given states’ relationship to other countries and the world system. From such an assessment, one must deduce the essence of such states and their relationship with others and, on this basis, elaborate specific categories which help identifying such essence.

 

In fact, the IMT/RCI ignores Lenin’s above-mentioned thesis that “the essence of imperialism” as a world system is the “division of nations into oppressor and oppressed”, i.e. it refutes the fundamental Marxist understanding of imperialism as a global system based on exploitation and oppression.

 

Following from this these comrades are guilty of the widespread flaw to define the class character of states by analysing them in isolation. One takes this or that figure of wealth, this or that foreign policy adventure and derives from these the supposed class character of a given state. However, such an approach is not appropriate for Marxists as it is in fundamental contradiction to the method on which our philosophical Weltanschauung is based. It is impossible to arrive to a correct understanding without approaching this issue from the viewpoint of materialist dialectic. This method, which is the methodological basis of Marxism, obligates us to analyse each thing, each phenomenon not in isolation but in relation to others.

 

Abram Deborin, the leading Marxist philosopher in the USSR in the 1920s before the Stalinist clampdown, formulated this issue very well. “Nothing in the world exists in and of itself but everything exists in relation to the rest of the totality.” ^[16]

 

Such an approach is based on the dialectical view of things and their development which Lenin formulated so concisely in 1915 on his philosophical article On the Question of Dialectics. In this article Lenin emphasized that it is fundamental to understand that development (or evolution) in general is based on unity of opposites, a unity which is characterized by struggle and interaction or, in other words, relationships of contradictions in permanent motion.

 

„The two basic (…) conceptions of development (evolution) are: development as decrease and increase, as repetition, and development as a unity of opposites (the division of a unity into mutually exclusive opposites and their reciprocal relation). In the first conception of motion, self - movement, its driving force, its source, its motive, remains in the shade (or this source is made external—God, subject, etc.). In the second conception the chief attention is directed precisely to knowledge of the source of “self”-movement. The first conception is lifeless, pale and dry. The second is living. The second alone furnishes the key to the “self-movement” of everything existing; it alone furnishes the key to the “leaps,” to the “break in continuity,” to the “transformation into the opposite,” to the destruction of the old and the emergence of the new. The unity (coincidence, identity, equal action) of opposites is conditional, temporary, transitory, relative. The struggle of mutually exclusive opposites is absolute, just as development and motion are absolute.“ ^[17]

 

Approaching things, including states, by analysing them in relation to others is the fundamental basis to arrive to a correct understanding. Thus, a given state must be viewed not only as a separate unit, but first and foremost in its relation to other states and nations. Similarly, by the way, classes can only be understood in relation to one other. This is self-evident since states, by definition, could not exist in isolation but only because other states exist too. The same, again, in the case of classes: There is no bourgeoisie without a working class. There are no big landowners without rural workers and peasants. Likewise, there are no imperialist states without colonies and semi-colonies and vice versa. There is no single Great Power (except in the phantasy world of Karl Kautsky and his modern followers) but several Great Powers which are in rivalry to each other. ^[18]

 

Finally, a correct understanding of the class character of a state requires an analysis of its economic, political and military development. Friedrich Engels called the “law of the transformation of quantity into quality and vice versa“ as one of the most important laws of materialist dialectic. ^[19] And indeed, in order to avoid impressionist eclecticism a la Grant/Woods and to indiscriminately call a large number of countries as imperialist, Marxist must conduct concrete case studies if quantitative changes have indeed resulted in new quality or not. Such studies must analyse the economic, political and military strength of a given state, its changes in the recent past, and its current position within the imperialist world order. Such an analysis will allow to determine if such quantitative changes has resulted in a qualitative change of their global position or not.

 

It is likely that leaders of the IMT/RCI will reject our insistence on dividing the world in oppressor and oppressed nations, in imperialist and semi-colonial states as “mechanist schematism”. But such an objection reveals only their theoretical eclecticism. Notions or categories are the language of the method, its mode of expressing itself. Without clear notions or categories, the scientific method is condemned to silence. But without a scientific method – and for Marxists this means without the method of dialectical materialism – it is impossible to recognize and understand the essence of things and processes. Hegel’s famous statement has not lost any relevance: „The method (…) is therefore soul and substance, and anything whatever is comprehended and known in its truth only when it is completely subjugated to the method.“ ^[20]

 

 

 

Different types of imperialist states as well as of semi-colonial countries [21]

 

 

 

Hence, to understand the class character of a given state, one must locate its position within the capitalist world economy and politics. The relationship between states has to be seen always in the totality of its economic, political, and military features – “the entire totality of the manifold relations of this thing to others“ (Lenin). ^[22] An imperialist state usually enters a relationship with other states and nations whom it oppresses, in one way or another, and super-exploits it – i.e., appropriates a share of its produced capitalist value. However, this has to be viewed in its totality, i.e., if a state gains certain profits from foreign investment but has to pay much more (debt service, profit repatriation, etc.) to other countries’ foreign investment, loans etc., this state can usually not be considered as imperialist. Likewise, the different forms of oppression and super-exploitation can occur in various combinations or only in one form but not another. Smaller imperialist states usually do not attack or threaten semi-colonies by armed forces. This can be even true for a Great Power (e.g. Japan). The latter, however, super-exploits many oppressed people via capital export but only to a very small degree via migration. Such super-exploitation of migrants figures prominently in Russia, which, on the other hand, exports much less capital than Japan.

 

Naturally, it is not sufficient to divide countries into categories of imperialist or semi-colonial states. There are of course many different shades within these types of states. This already begins with differences among Great Powers. There are Great Powers like the strongest one, the US, but also others which were economically strong but militarily much weaker in recent decades (like Japan or Germany). As said above, one needs to consider the totality of a state’s economic, political, and military position in the global hierarchy of states. Thus, we can consider a given state as imperialist even it is economically weaker, but still possesses a relatively strong political and military position (like Russia before 1917 and, again, since the early 2000s). Such a strong political and military position can be used to oppress other countries and nations and to appropriate capitalist value from them.

 

We have elaborated in much detail in past works that such unevenness between the Great Powers themselves has always been a prominent feature throughout the whole history of modern capitalism (e.g. differences in industrial development, economic productivity, capital export, loans, etc.)

 

We can state, in general, that the unevenness in historical developments resulted in the situation that old, “mature” imperialist powers (like Britain or France) existed (and rivalled) with newer, rising powers (like the U.S. or Germany) as well as with more backward powers (like Russia, Austrian-Hungary Empire, Italy or Japan).

 

Lenin himself repeatedly drew attention to such unevenness. In his Notebooks on Imperialism, for example, he suggested a “hierarchization” among the Great Powers. In one of his notes, he differentiated between three categories of imperialist states:

 

“I. Three chief (fully independent) countries: Great Britain, Germany, United States

 

II. Secondary (first class, but not fully independent): France, Russia, Japan

 

III. Italy, Austria-Hungary” ^[23]

 

Furthermore, we have to differentiate between Great Powers and smaller imperialist states (like Australia, Belgium, Switzerland, the Netherlands, Austria, the Scandinavian countries, etc.). Obviously, they are not the equals of the Great Powers but are rather subordinated to them. These smaller imperialist states are politically and militarily dependent on one or several Great Powers in order to participate in the global imperialist order. Hence, they ensure their privileged position by joining economic, political, and military alliances with the Great Powers like the EU, OECD, IMF, World Bank, WTO, NATO, and various “partnerships.” However, these smaller imperialist states are not super-exploited by the Great Powers but rather participate in the super-exploitation of the semi-colonial world by appropriating a significant amount of value from semi-colonies.

 

The Marxist classics have always recognized that there can be important differences in power, political regime, etc. between the different imperialist powers. In his famous book on imperialism, Lenin explained that during the imperialist epoch, it is typical to see stronger and weaker, more advanced and more backward imperialist powers. However, these disparities did not cause the two leaders of the Bolshevik party to abandon their conclusion that all of these Great Powers were imperialist.

 

“The principal spheres of investment of British capital are the British colonies, which are very large also in America (for example, Canada), not to mention Asia, etc. In this case, enormous exports of capital are bound up most closely with vast colonies, of the importance of which for imperialism I shall speak later. In the case of France the situation is different. French capital exports are invested mainly in Europe, primarily in Russia (at least ten thousand million francs). This is mainly loan capital, government loans, and not capital invested in industrial undertakings. Unlike British colonial imperialism, French imperialism might be termed usury imperialism. In the case of Germany, we have a third type; colonies are inconsiderable, and German capital invested abroad is divided most evenly between Europe and America.” ^[24]

 

In the same book, Lenin also explained that he judged imperialist states not only in terms of their present condition, but also in terms of their direction of development. In other words, he recognized – in contrast to the pro-Eastern social-imperialists, who refuse to recognize China and Russia as imperialist powers – the character and dynamic of emerging great powers like Russia or Japan during his time: “This is because the only conceivable basis under capitalism for the division of spheres of influence, interests, colonies, etc., is a calculation of the strength of those participating, their general economic, financial, military strength, etc. And the strength of these participants in the division does not change to an equal degree, for the even development of different undertakings, trusts, branches of industry, or countries is impossible under capitalism. Half a century ago Germany was a miserable, insignificant country, if her capitalist strength is compared with that of the Britain of that time; Japan compared with Russia in the same way. Is it “conceivable” that in ten or twenty years’ time the relative strength of the imperialist powers will have remained unchanged? It is out of the question.“ [25]

 

To summarize, it is impossible to understand imperialism without recognizing the unevenness of world capitalism, which includes also understanding the uneven development among the Great Powers themselves. It is not for nothing that Trotsky considered unevenness as “the most general law of the historic process.” ^[26]

 

In conclusion, how shall Marxists define an imperialist state? The formula, which we have developed in past works, and which seems to us as still the most precise, is the following:

 

An imperialist state is a capitalist state whose monopolies and state apparatus have a position in the world order where they first and foremost dominate other states and nations. As a result, they gain extra-profits and other economic, political and/or military advantages from such a relationship based on super-exploitation and oppression. ^[27]

 

Likewise, one also has to differentiate between different types of semi-colonies. Obviously, there exist huge differences today between Peru and Argentina or Brazil, Congo and Egypt, Pakistan and Turkey, Nepal and Thailand, Kazakhstan and Poland. Some countries are more industrialized than others, some have achieved a certain political latitude and others have not. Hence, we can differentiate between advanced or industrialized semi-colonies like for example Argentina, Brazil, Egypt, Turkey, Greece, Ukraine, Iran, Poland or Thailand on one hand and poorer or semi-industrialized semi-colonies like Bolivia, Peru, the Sub-Saharan African countries (except South Africa), Pakistan, Afghanistan, Indonesia etc, on the other hand.

 

Nevertheless, it is important to bear in mind that these different types of semi-colonies have much more in common than what differentiates between them, as Trotsky has already pointed out:

 

“Colonial and semi-colonial – and therefore backward – countries, which embrace by far the greater part of mankind, differ extraordinarily from one another in their degree of backwardness, representing an historical ladder reaching from nomadry, and even cannibalism, up to the most modern industrial culture. The combination of extremes in one degree or another characterizes all of the backward countries. However, the hierarchy of backwardness, if one may employ such an expression, is determined by the specific weight of the elements of barbarism and culture in the life of each colonial country. Equatorial Africa lags far behind Algeria, Paraguay behind Mexico, Abyssinia behind India or China. With their common economic dependence upon the imperialist metropolis, their political dependence bears in some instances the character of open colonial slavery (India, Equatorial Africa), while in others it is concealed by the fiction of State independence (China, Latin America).” ^[28]

 

To summarize our definition of semi-colonies we propose the following formula: A semi-colonial country is a capitalist state whose economy and state apparatus have a position in the world order where they first and foremost are dominated by other states and nations. As a result, they create extra-profits and give other economic, political and/or military advantages to the imperialist monopolies and states through their relationship based on super-exploitation and oppression.

 

 

 

Russian and Chinese imperialism – a correct but often forgotten characterisation by the IMT/RCI

 

 

 

The IMT/RCI leaders correctly assess China and Russia as new imperialist powers – an analysis at which we arrived in 2001 (in the case of Russia) respectively 2010 (in the case of China). Such the comrades write:

 

“China has all the classical features of imperialism as outlined by Lenin: monopoly capitalism, the export of capital, a drive for expansion to seize foreign markets and spheres of influence, an expansionist foreign policy designed to gain control of trade routes etc. Russian imperialism has a different character. Its objectives are more limited and mainly dictated by strategic and military considerations.”

 

As we pointed out in various documents, the fundamental problem in the approach of Grantites is that while they, in principle, designate China and Russia as imperialist powers, they often “forget” about this in their analysis of world politics. In their world perspectives documents of the past decade or in documents on the Ukraine War, one will find numerous quotes in which they speak about U.S. or Western imperialism but much less in which they call China and Russia as imperialist.

 

Related to is this, Woods and the IMT/RCI have repeatedly differentiated between U.S. and Russia by calling the former “the most counterrevolutionary force on the planet” while downplaying the imperialist character of the latter. ^[29] This is similar to the policy of the Stalinists during World War II when they called Britain “the most reactionary force in the world” during the period of the Hitler-Stalin pact in 1939-41. (Of course, in the period before and after this pact, it was Nazi Germany which they called “the most reactionary force in the world”.) ^[30]

 

When the IMT/RCI launched a “campaign to fight militarism and imperialism” last year, their relevant documents only denounced U.S., British and Western imperialism but didn’t mention a single time the very fact that Russia is also an imperialist power (which has been waging an imperialist war against Ukraine for three years)! All their slogans were exclusively directed against the Western imperialists but didn’t mention their Eastern rivals. [31]

 

The Grantites’ failure to fully recognise the importance of the inter-imperialist rivalry between U.S., China, Western Europe, Russia and Japan is related to their rejection of Lenin’s and Trotsky’s program of revolutionary defeatism, i.e. the intransigent opposition of socialists against both their “own” as well as any other imperialist bourgeoisie (no support for military efforts or for non-military means of aggression like economic sanctions or chauvinist campaigns, for fraternisation between the workers and soldiers of both camps, transform the reactionary war into a civil war against the ruling class, etc.). Grant and Woods have always criticized Lenin’s approach as an “exaggeration“ and falsely claimed that the leader of the Bolshevik party would have retracted this program after 1917. [32]

 

As one can see, mistakes and sloppiness in theory are often related to mistakes and opportunism in politics!

 

 

 

The so-called “dependent imperialist powers”

 

 

 

The IMT/RCI comrades ask in their essay “Can a dependent country be imperialist?” – and answer this question affirmatively.

 

“Is it possible for an economically backward country to be dependent on imperialism and at the same time play the role of an imperialist state? At first sight this would appear to be a logical contradiction. But dialectics teaches us that there are all kinds of contradictions in life and in society. And what appears to be a contradiction in terms of formal logic becomes a reality in fact.”

 

Concretely, they claim that a number of semi-colonial countries of the South have become small imperialist powers.

 

“What has changed so fundamentally in the last one hundred years that would render impossible the oppression of one small state by another small state? The fundamental contradictions are the same. Only the crisis of capitalism has deepened. The system is in an even greater impasse than it was when Lenin wrote Imperialism. The contradictions are even sharper and are expressed in constant wars and upheavals. None of this suggests the bourgeoisie of former colonial countries cannot act in the same reactionary manner as the Balkan ruling cliques in 1912-13.”

 

As historic examples for this thesis they refer to Tsarist Russia as well as the capitalist Balkan states in the early 20^th century. The example of Tsarist Russia is mistaken because while it was indeed economically backward, it was also an imperialist power (and not a semi-colony as Stalin would later claim). This has been codified in numerous official documents of the Bolsheviks at that time as we demonstrated in several studies. [33] The example of the capitalist Balkan states in the early 20^th century is also problematic as we will show below in a separate chapter.

 

As actual examples for “dependent imperialist powers” the IMT/RCI leaders correctly refer to Israel – a special case of a settler state and imperialist outpost in the Middle East which has become a regional imperialist power in its own right. [34] But unfortunately they go far beyond that and call several countries as imperialist which are so obviously semi-colonial dependent states. Among these are India, Pakistan, Türkiye and Iran.

 

“The conduct of India towards Kashmir is imperialist in the clearest and most brutal sense of the word.”

 

“It is not only India that is guilty of imperialist aggression in the Subcontinent. The reactionary Pakistan ruling clique for decades oppressed the people of East Bengal.”

 

“Can we describe the conduct of Erdogan in relation to the Kurds as imperialist? There is not a single person in Kurdistan who would have the slightest hesitation about answering this question in the affirmative.”

 

“Of course, we understand that Turkey, India and Pakistan cannot be put in the same category as the main imperialist powers, the USA, Europe and Japan. They do not and cannot play the same role, any more than Greece, Serbia and Bulgaria could challenge the might of Britain, France and Germany in 1916. They have come too late on the stage of history to be able to challenge the richer and more powerful nations for world hegemony. But this general statement – correct as it is – does not at all exhaust the question. The ruling cliques of these countries have their own interests that do not necessarily coincide with those of Washington, London or Berlin. And they can and do play the role of regional imperialism, striving to impose their will on neighbouring states. They are weak imperialist states that aspire to become strong ones at the cost of their neighbours.”

 

Furthermore, the essay suggests that the BRICS states – i.e. not only China and Russia but also India, Brazil and South Africa – could also be imperialist.

 

“Are the BRICs dominated countries? Some are, some are not. But whether they are or not, it doesn’t mean to say that they cannot play an imperialist role.“

 

Likewise, the Russian section of the IMT/RCI calls Iran as a “formidable regional imperialist” in a recently published essay.

 

“While the Trump administration's pretext for threatening Iran is its alleged nuclear program, the US military plans against Iran are part of a US-Israeli offensive that has been in the works for decades to reshape the Middle East under direct imperialist domination, and which was launched under the pretext of the Hamas attacks on October 7, 2023, to counter and break Iranian imperialism's growing influence in the Middle East. But it would be wrong to talk about Iran's growing power without mentioning the reasons why Iranian imperialism has become possible.” ^[35]

 

 

 

Opening the doors to eclectic randomness

 

 

 

As we see, the IMT/RCI leaders live off a theoretically thin beggar soup. They call countries which have reached a certain level of industrial development and/or which pursue an aggressive foreign policy against other countries (or against a national minority within their own country) as imperialist. It is obvious that such an eclectic and impressionist method opens the door to complete theoretical confusion. If Türkiye, India, Pakistan and Iran are imperialist because of their oppression of national minorities, why not also call Burma/Myanmar, Indonesia or Nigeria as imperialist?! If aggressive foreign policy is sufficient to call a country as imperialist, why not call Ethiopia as such which has waged war against Eritrea and Somalia or Saudi Arabia and the United Arab Emirates (UAE) which have invaded Yemen or which, in the case of the UAE, intervenes military in other countries like Sudan?

 

As we noted above, Marxists must identify the position of a given country within the imperialist world system and analyse if this country – economically, politically and militarily – plays a dominating or dominated position. Hence, it is fundamentally wrong to analyse the class character of a given state by only taking its relationship with one or two other countries or national minorities. One must rather take the totality of relationships into account. Of course, it will often be the case that both features exist, but Marxists must identify which one – the oppressing or the oppressed – is dominating.

 

Furthermore, as we said above, Marxists need to differentiate the level of development of countries within the categories of imperialist respectively semi-colonial. There can be industrialised, advanced as well as poor semi-colonies. There can be countries which we would call semi-colonial intermediate powers (e.g. India or Iran). ^[36] But one must analyse concretely which elements dominate in the totality of relationships. Tsarist Russia, for example, was certainly financially dependent on French capital, as the IMT essay rightly points out. But its imperialist, oppressing features clearly dominated its class character since it was a major colonial Empire oppressing numerous nationalities, one of the largest military powers at its time, and a key player in world politics.

 

The RCIT has published some case studies – for example on Türkiye, ^[37] Greece, [38] Ukraine [39] and India ^[40] – in which we concretely analysed the totality of their political, economic and military relationships globally and regionally. We did show that these countries essentially have a semi-colonial character, even if they are regional powers. In the case of Pakistan, it is obvious that it is economically and militarily weaker than India.

 

Brazil has always been dominated not by domestic but by foreign monopolies as discussed in our two books on imperialism. A study of Brazil in the 1960s demonstrates that 31 of the 50 largest private enterprises were controlled by imperialist capital. Out of 276 large companies, more than half were controlled by foreign owners. [41] Since the time of these studies, the picture has not changed. Today, imperialist corporations control nearly half of Brazil’s foreign trade and more than half of the largest 500 private Brazilian companies: “The high FDI inflows have meant an increase in the foreign share in the Brazilian economy. (…) Foreign corporations also increased their share of the country’s foreign trade, reaching 41.3% of exports and 49.3% of imports. The role of the foreign capital is even stronger when we consider only large companies. Among the largest 500 private Brazilian companies, those under foreign control accounted for 41.2% of sales in 1989. This share increased to 49.9% in 1997 and, by 2003, reached 51.7%.” [42] Clearly, Brazil is also a capitalist semi-colony albeit industrially advanced one.

 

The same is true for Iran albeit it is economically less developed than Brazil. If one looks at the GDP per head – as a measure of wealth – Iran ranks only as 124^th country (in nominal terms and as 83^rd by PPP). In contrast, to take another state of the Middle East, Israel has the 13^th highest in the world. Iran largely depends on the production and export of oil and gas and its corporations play no role in the world economy.

 

As we said above, Marxists must assess the relationships of the different features and locate the essence of the totality of these relationships. This requires the rejection of the eclectic Grant/Woods method of “one as well as the other” – one must rather focus to identify the essence of the relationships of a given state within the imperialist world system. So, while some states indeed became imperialist in the past 2-3 decades (China, Russia, Israel or South Korea), others essentially have remained semi-colonies albeit with specific features (e.g. India, Pakistan, Türkiye, Greece, Iran, Brazil, Ukraine, etc.)

 

 

 

Telling similarities with revisionist theories

 

 

 

It is necessary to point out two methodological similarities of the IMT/RCI’s theory of imperialism with other revisionist concepts. First, its theory of “dependent imperialist powers” bears strong similarities to the worn-out theory of sub-imperialism which has its origins in the school of Ruy Mauro Marini and the Brazilian Marxist collective Política Operária – a theory with which have dealt somewhere else. [43]

 

While Grant and Woods do not use the same terminology, their method is very similar to that of Marini and opens the doors to eclectic randomness. They blur the line between imperialist and semi-colonial countries in order to free themselves from the obligation to defend the latter against the Great Powers.

 

Secondly, it is worth noting that Grant/Woods’ method bears strong similarities with that of Karl Kautsky, the leading theoretician of German social democracy in the time of Lenin and Trotsky. If one takes the IMT/RCI’s arguments why they consider countries like Türkiye, Iran, India and Pakistan as imperialist, it basically comes down to the aggressive policy of these states against their own national minorities or against neighbouring countries. As we already pointed out, such an approach would lead us to classify an absurd large number of states as imperialist!

 

Similarly, Kautsky identified aggressive foreign policy as the essence of imperialism, ignoring the political-economic rule of monopolies and Great Powers as its essence.

 

“First of all, we must be clear about what we understand by imperialism. This word is used all the time today, but the more people talk about it and discuss it, the more indefinite it becomes, which of course makes understanding very difficult. By now, the meaning of the word imperialism has expanded so far that all the manifestations of modern capitalism are included in it – cartels, protective tariffs, the domination of finance, as well as colonial policy. In that sense, naturally, imperialism is a vital necessity for capitalism. But that knowledge is just the flattest tautology; all it says is that capitalism cannot exist without capitalism. If we take the word not in that general sense, but in its historical determination, as it originated in England, then it signifies only a particular kind of political endeavor, caused, to be sure, by modern capitalism, but by no means coincident with it.” [44]

 

Lenin strongly objected to such an approach:

 

”Kautsky divorces imperialist politics from imperialist economics, he divorces monopoly in politics from monopoly in economics in order to pave the way for his vulgar bourgeois reformism, such as “disarmament”, “ultra-imperialism” and similar nonsense. The whole purpose and significance of this theoretical falsity is to obscure the most profound contradictions of imperialism and thus justify the theory of “unity” with the apologists of imperialism, the outright social-chauvinists and opportunists.“ ^[45]

 

 

 

Excurse: Trotsky and the “imperialist” Balkan states

 

 

 

As mentioned above, the IMT/RCI leaders try to justify their revisionist distortion of the Marxist imperialism theory by two historic examples. One is Tsarist Russia, an example which is clearly wrong and Lenin and the Bolsheviks recognised as an, albeit economically backward, imperialist Great Power. The other example is a long quote from Trotsky’s writings during the Balkan Wars 1912-13, in which he speaks about Serbian, Greek and Bulgarian imperialism. [46]

 

Alan Woods and his friends claim that this quote would lend an orthodox Marxist cover to their theory.

 

“Given these facts, how could Trotsky describe Bulgaria, Serbia and Greece as imperialist? Maybe it was a slip of the pen? But Trotsky did not make mistakes of that kind. Like Lenin he was always scrupulous in questions of theory. The answer to this apparent paradox is really quite simple. There is no law that says that a poor, oppressed nation cannot become a vicious, predatory state once it is in a position to act like one. On the contrary, dialectics teaches us that things can turn into their opposite. (…) These nations remained economically backward and dominated by other, more powerful states. But at the same time they were regional imperialist powers – weak imperialist powers that could not aspire to conquer Europe but did aspire to seize the territory of their neighbours and oppress and plunder them. In that sense, they were imperialist, and Trotsky did not hesitate to use that word. Their economic backwardness and relative weakness with regard to the main imperialist powers could not be used to cover up their real, imperialist, nature.”

 

However, such an attempt to dress their revisionist theory in a cloak of orthodox Marxism is completely baseless. First and foremost, Trotsky wrote his articles on the Balkan Wars in a period before the orthodox theory of imperialism had seen the light of day. (Lenin would write his famous book only a few years later, in 1916) At that time, there were still a lot of discussions and different approaches among Marxists.

 

This is also evident from the fact that he uses the term “imperialist” as a synonym for aggressive foreign policy. For example, he writes:

 

“To widen the limits of the state, to increase the number of taxpayers, to multiply the sources of enrichment – these were the principles of the imperialist wisdom that guided the policy of all the ruling cliques in Sofia. It was these principles – imperialistic, not national – that also determined the whole of Bulgaria’s Macedonian policy.” ^[47]

 

As said before, Marxists at that time used the term imperialist in different ways as no clearly formulated theory of imperialism existed. Naturally, this was not Trotsky’s fault but is shows that a quote from this period can hardly serve as credible confirmation for the IMT/RCI’s reinterpretation of Lenin’s imperialism theory.

 

Secondly, it is important to bear in mind that at that time Trotsky was not already a Bolshevik but rather vacillated between the different currents (this was the period when he initiated the opportunist August Bloc with the Mensheviks and Liquidators). Lenin himself, in his writings about these wars, never spoke about “imperialist” Balkan countries.

 

This was not merely a difference in terminology but rather related to contradicting positions in the war. Trotsky opposed all sides in both Balkan Wars – the first one in 1912-13 between the Ottoman Empire versus Bulgaria, Greece, Serbia, and Montenegro and the second one in 1913 between Bulgaria versus Serbia, Montenegro, Romania, Greece, and the Ottoman Empire.

 

In contrast, Lenin correctly recognised that in the first Balkan War (but not in the second), the war of the Balkan countries against the Ottoman Empire was not only counterrevolutionary but also had a progressive character of national liberation despite the reactionary methods with which it was fought by the bourgeois governments of these states.

 

“’Macedonia’s conquest by Bulgaria and Serbia means for her a bourgeois revolution, a kind of 1789 or 1848.’ These words of Otto Bauer, the Austrian Marxist, reveal at a stroke the meaning of the events now taking place in the Balkans.

 

The revolution of 1789 in France and that of 1848 in Germany and other countries were bourgeois revolutions, because the liberation of the country from absolutism and from landlord, feudal privileges in fact provided freedom for the development of capitalism. But it goes without saying that such revolutions were most urgently required by the interests of the working class; in 1789 and 1848 even “non-Party” workers, who were not organised as a class, were leading fighters of the French and German revolutions.

 

Macedonia, like the other Balkan countries, is economically very backward. She still retains exceedingly strong survivals of the feudal system and of medieval dependence of the peasants on their feudal landlords. (…) The landlords in Macedonia are Turks and Mohammedans, while the peasants are Slavs and Christians. The class antagonism is therefore aggravated by a religious and national antagonism. Thus, the victories gained by the Serbians and Bulgarians denote the undermining of feudal rule in Macedonia, the formation of a more or less free class of peasant landowners. (…)

 

If the liberation of Macedonia had been accomplished through a revolution, that is, through the Serbian and Bulgarian and also the Turkish peasants fighting against the landlords of all nationalities (and against the landlord governments in the Balkans), liberation would probably have cost the Balkan peoples a hundred times less in human lives than the present war. Liberation would have been achieved at an infinitely lower price and would have been infinitely more complete.” ^[48]

 

In another article, Lenin noted:

 

“Although the alliance which has come into being in the Balkans is an alliance of monarchies and not of republics, and although this alliance has come about through war and not through revolution, a great step has nevertheless been taken towards doing away with the survivals of medievalism throughout Eastern Europe.” ^[49]

 

The reactionary policy of the Balkan bourgeoisie was an attempt to strengthen their position in the region and to get a more favourable position in relation to the imperialist powers. This however did not make them imperialist powers in their own right as these were rather semi-colonial countries dependent on Great Powers.

 

“The bourgeoisie of the oppressed nations persistently utilise the slogans of national liberation to deceive the workers; in their internal policy they use these slogans for reactionary agreements with the bourgeoisie of the dominant nation (for example, the Poles in Austria and Russia who come to terms with reactionaries for the oppression of the Jews and Ukrainians); in their foreign policy they strive to come to terms with one of the rival imperialist powers for the sake of implementing their predatory plans (the policy of the small Balkan states, etc.).“ ^[50]

 

It was for the same reason, i.e. that Serbia was not an imperialist state, that the Bolsheviks declared in World War I that if the war between imperialist Austria and Serbia would take place in isolation, socialists would side with the Serbian bourgeoisie. Obviously, Lenin would not have supported Serbia if he would have considered it as an imperialist state.

 

“In the present war the national element is represented only by Serbia’s war against Austria (which, by the way, was noted in the resolution of our Party’s Berne Conference). It is only in Serbia and among the Serbs that we can find a national-liberation movement of long standing, embracing millions, “the masses of the people”, a movement of which the present war of Serbia against Austria is a “continuation”. If this war were an isolated one, i.e., if it were not connected with the general European war, with the selfish and predatory aims of Britain, Russia, etc., it would have been the duty of all socialists to desire the success of the Serbian bourgeoisie—this is the only correct and absolutely inevitable conclusion to be drawn from the national element in the present war.“ ^[51]

 

What a glaring contrast to the shameful statements of the IMT/RCI which refuse to defend Iran, Argentina or other semi-colonies against imperialist robbers!

 

 

 

Only reactionary wars in the imperialist epoch?

 

 

 

The IMT/RCI’s thesis of “dependent imperialist powers” has deeper theoretical roots which reveal their revisionist understanding of imperialism. Let us recall the above-mentioned quote from their essay:

 

“It is a historically verifiable fact that a nation that was once a poor, oppressed, downtrodden, exploited colony – once it becomes independent – can adopt an aggressive, imperialist policy in relation to its neighbours: declaring wars, seizing land and so on. In fact, one can say that this occurs in almost every case, the newly independent bourgeoisie seeks to exploit and oppress weaker states within the region. You can have big robbers, but you can have medium sized robbers and you can have small robbers, and within certain limits, it is possible for a dominated nation to play an imperialist role.”

 

Take note of the formulation that “in almost every case, the newly independent bourgeoisie seeks to exploit and oppress weaker states within the region” and, thus, it can “play an imperialist role.” Another quote from the above-mentioned essay of the Russian IMT/RCI section expresses the same approach:

 

“And understanding this, revolutionary Marxists all over the world must be ready to pursue a correct class policy, including in relation to wars. We must understand that wars are only a continuation of politics by other means. The wars waged by the bourgeoisie of the era of imperialism are imperialist wars and reactionary in their content - the cries of a dying beast that is trying to find a way out of a hopeless situation.”

 

Again, the same idea that “the wars waged by the bourgeoisie of the era of imperialism are imperialist wars and reactionary in their content.”

 

As the IMT/RCI ignores that the world order is characterized by a division in imperialist and semi-colonial countries, oppressor and oppressed nations, it negates the possibility that not only the popular masses but – under certain conditions and under the pressure of other classes – even the bourgeoise of a semi-colonial country or an oppressed nation can indeed wage wars which are not reactionary but rather progressive, liberationist.

 

Naturally, the bourgeoisie of oppressed countries fights only reluctantly and inconsistently against imperialist powers, if at all! Still, it has done so a number of times in the past century. To give just a few recent examples, we refer to Argentina’s Malvinas War against Britain, Iraq’s wars against the U.S. in 1991 and 2003 or Ukraine’s war against Russia since 2022. The basis for such is the fact that as these countries are oppressed by imperialism, the native bourgeoisie is only partly a ruling class but partly also an oppressed class. Trotsky was very clear on this:

 

“The internal regime in the colonial and semi-colonial countries has a predominantly bourgeois character. But the pressure of foreign imperialism so alters and distorts the economic and political structure of these countries that the national bourgeoisie (even in the politically independent countries of South America) only partly reaches the height of a ruling class. The pressure imperialism on backward countries does not, it is true, change their basic social character since the oppressor and oppressed represent only different levels of development in one and the same bourgeois society. Nevertheless the difference between England and India, Japan and China, the United States and Mexico is so big that we strictly differentiate between oppressor and oppressed bourgeois countries and we consider it our duty to support the latter against the former. The bourgeoisie of colonial and semi-colonial countries is a semi-ruling, semi-oppressed class.“ ^[52]

 

In fact, the IMT/RCI leaders repeat the wrong thesis of Rosa Luxemburg that national liberation wars would be impossible in the epoch of imperialism:

 

“Thus it is always the historic milieu of modern imperialism that determines the character of the war in the individual countries, and this milieu makes a war of national self-defence impossible.” ^[53]

 

Lenin strongly rejected this idea:

 

„National wars against the imperialist powers are not only possible and probable; they are inevitable, progressive and revolutionary though of course, to be successful, they require either the concerted effort of huge numbers of people in the oppressed countries (hundreds of millions in our example of India and China), or a particularly favourable conjuncture of international conditions (e.g., the fact that the imperialist powers cannot interfere, being paralysed by exhaustion, by war, by their antagonism, etc.), or the simultaneous uprising of the proletariat against the bourgeoisie in one of the big powers (this latter eventuality holds first place as the most desirable and favourable for the victory of the proletariat).“ ^[54]

 

However, one has to say that Rosa Luxemburg elaborated her mistaken views at the beginning of the imperialist epoch. At that time, dealing with the national question under such new historic conditions was indeed a challenge to the Marxist theory. It did need a genius like Lenin to present such a clear and serious solution! (Even Trotsky was confused on this issue before 1917!)

 

But today? Which excuse do the Grantites have for their pathetic approach to the national question?! We are living in the final period of imperialism with more a century of political experience behind us! Is this not enough time for accumulating sufficient experience in order to understand the superiority of the Bolsheviks’ approach to the national question?

 

 

 

“Philosophia ancilla theologiae” or how a revisionist theory serves as justification for adaption to social-imperialism

 

 

 

In the Middle Ages, ideologists of the Catholic Church – a key sector of the ruling class of the feudal society at that time – used to say: “Philosophia ancilla theologiae” (“Philosophy is the servant of theology”). Reading the IMT/RCI essay, one can reformulate this law and say that for the Grantites the Marxist theory is a servant of their opportunist politics. Denying the possibility of progressive wars by the bourgeoisie of semi-colonial countries or oppressed nations serves as an excuse for not siding with these peoples in their conflicts with imperialist powers.

 

The essay under discussion shows this very clearly. It, again, justifies the Grantites shameful refusal to defend Argentina, a semi-colonial country, against British imperialism in the Malvinas War in 1982.

 

“Thatcher could not accept the humiliation of a military defeat and sent a task force to reclaim the islands, which they succeeded in doing. What position should the Marxists have taken? The position of the British Marxists was to oppose the war, which we considered a reactionary war on both sides.

 

The reactionary imperialist nature of Thatcher was very clear, although she tried to hide behind the defence of the islanders against the Argentinian fascist regime (she had not noticed this before!). But on the other side also there was not an atom of progressive content. The reactionary Junta used and abused the anti-imperialist sentiments of the masses in order to sow confusion and divert attention from the crimes of the regime by waving the flag of patriotism, which they temporarily succeeded in doing.

 

What was the position of those Argentine groups claiming to be Trotskyists? They fell in behind the government and backed its adventure, abandoning any pretence of a revolutionary or class position. One of the leading “Trotskyists” even went to offer his services to the Junta in its so-called war against imperialism. That was a betrayal of the most elementary principles of socialism. And it was justified on the false grounds of a “poor dependent nation” that was allegedly “fighting against imperialism.””

 

As we did show somewhere else, the Grantites even went so far at that time to declare if the conservative Thatcher government in Britain would be replaced by a socialist Labour government, they would side with Britain against Argentina!

 

The Grantites repeated such shameful desertion of the elementary duty of Marxists and anti-imperialists to defend semi-colonial countries and oppressed nations against imperialist robbers on various occasions. We refer to Northern Ireland, the Iraq wars in 1991 and 2003, Afghanistan 2001-21 or the Ukraine 2022.

 

In the above-mentioned essay of the Russian IMT/RCI section, the same capitulationist position is repeated in the case of Iran.

 

“Capitalists on both sides of the front do not care about the lives of workers of all nationalities, even the workers of their own countries. The main lesson that workers can learn from all this is this: in a squabble between two bandits, a richer and a less rich one, neither of them can be supported!“

 

Since we have repeatedly dealt with the Grantites’ failure to support anti-imperialist struggles and how this is in total contradiction with the Marxist tradition of Lenin and Trotsky, we limit ourselves at this place to a few comments and refer readers to more extensive elaborations. ^[55]

 

The RCIT and all authentic Marxists have repeatedly sided with liberation struggles in (semi-)colonial countries which were led by (petty-)bourgeois forces, by “right-wing” nationalists or Islamists or even authoritarian regimes. This has always been the approach of the revolutionary workers movement.

 

Such Trotsky explained in the 1930s that he would “be on the side of “fascist” Brazil against “democratic” Great Britain”. “I will take the most simple and obvious example. In Brazil there now reigns a semifascist regime that every revolutionary can only view with hatred. Let us assume, however, that on the morrow England enters into a military conflict with Brazil. I ask you on whose side of the conflict will the working class be? I will answer for myself personally – in this case I will be on the side of “fascist” Brazil against “democratic” Great Britain. Why? Because in the conflict between them it will not be a question of democracy or fascism. If England should be victorious, she will put another fascist in Rio de Janeiro and will place double chains on Brazil. If Brazil on the contrary should be victorious, it will give a mighty impulse to national and democratic consciousness of the country and will lead to the overthrow of the Vargas dictatorship. The defeat of England will at the same time deliver a blow to British imperialism and will give an impulse to the revolutionary movement of the British proletariat. Truly, one must have an empty head to reduce world antagonisms and military conflicts to the struggle between fascism and democracy. Under all masks one must know how to distinguish exploiters, slaveowners, and robbers!“ [56]

 

Likewise did the Fourth International defend Ethiopia against Italy in 1935-36, despite the fact that the former had an absolutist monarchy led by Emperor Haile Selassie. „Of course, we are for the defeat of Italy and the victory of Ethiopia, and therefore we must do everything possible to hinder by all available means support to Italian imperialism by the other imperialist powers, and at the same time facilitate the delivery of armaments, etc., to Ethiopia as best we can.“ [57]

 

In supporting such struggles led by non-revolutionary forces, Marxists apply the principles of the anti-imperialist united front tactic as it was elaborated by the Communist International in the times of Lenin and Trotsky. (See the Theses on the Eastern Question, adopted at its Fourth Congress in 1922). [58] This means that socialists combine support for practical activities with advocating an independent working-class program and, at the same time, criticizing (petty-)bourgeois forces for their mistakes and treacheries. Trotsky explained: “In participating in the military struggle under the orders of Chiang Kai-shek, since unfortunately it is he who has the command in the war for independence – to prepare politically the overthrow of Chiang Kai-shek … that is the only revolutionary policy.“ [59]

 

It is on the basis of such principles that the RCIT (resp. its predecessor organisation) has always lent critical but unconditional support to the struggles of (semi-)colonial countries or nationally oppressed people led by (petty-)bourgeois forces. We did so in Argentina during the Malvinas War against Britain, despite the fact that it was led by a reactionary military regime; in Iraq in the two wars 1991 and 2003 (and the subsequent occupation) against U.S. imperialism and its allies, despite the fact that the resistance was led by (petty-)bourgeois Baathist and Islamist forces; the Taliban-led resistance in Afghanistan against the imperialist occupiers in 2001-21; the Irish resistance, led by Sinn Fein / IRA, against the British occupiers, the Palestinian resistance led by Hamas and other nationalist and Islamist organisations or the resistance of the Ukrainian people, led by the pro-Western Zelensky government, against the Russian invasion. [60]

 

In summary, the Grantites either outrightly deny the existence of an imperialist (or national) oppression or they claim that such would be superseded by (or subordinated to) other factors such as a “proxy war”, the right of national self-determination of a few settlers (Malvinas) or the “rights” of an oppressor national group (Israel/Palestine, Northern Ireland). In any case, they never support the struggles of the oppressed as they concretely take place under a non-revolutionary leadership.

 

Theory and practice are always closely connected. This is true both for revolutionary as well as for revisionist forces. In the case of Alan Woods’ IMT/RCI we see that its distortion of Lenin’s imperialism theory serves as justification to drop a consistent anti-imperialist approach in defence of the oppressed people against imperialist powers.

 

Authentic communists within the IMT/RCI should critically restudy the history of their organisation and reject their organisation’s revisionist theory of imperialism. This is urgent not only in order to build an organisation on the basis of a correct Marxist fundament but also in order to have a correct orientation in the class struggle today. The liberation struggles of oppressed peoples against Great Powers is a key feature of imperialism in the 21^st century. A revolutionary communist international is consistently internationalist and anti-imperialist or it is not communist at all!

 

 

 

Una crítica a la comprensión de Alan Woods de la CMI/RCI sobre el imperialismo y sus consecuencias políticas

 

Por Michael Pröbsting, Corriente Comunista Revolucionaria Internacional (CCRI), 12 de mayo de 2025, www.thecommunists.net

 

 

 

Contenido

 

Introducción

 

Breve resumen del análisis marxista del imperialismo

 

Lenin y Trotsky sobre la división del mundo imperialista en naciones opresoras y oprimidas

 

El método ecléctico de los grantistas

 

La dialéctica marxista exige el reconocimiento de la totalidad y su esencia

 

Diferentes tipos de estados imperialistas, así como de países semicoloniales

 

El imperialismo ruso y chino: una caracterización correcta, pero a menudo olvidada, de la CMI/RCI

 

Las llamadas "potencias imperialistas dependientes"

 

Abriendo las puertas a la aleatoriedad ecléctica

 

Similitudes reveladoras con las teorías revisionistas

 

Excusa: Trotsky y los estados balcánicos "imperialistas"

 

Solo guerras reaccionarias ¿En la época imperialista?

 

“Philosophia ancilla theologiae” o cómo una teoría revisionista sirve de justificación para la adaptación al socialimperialismo.

 

 

Introducción

 

 

 

Una de las principales diferencias que los auténticos marxistas siempre han tenido con la CMI (recientemente renombrada Internacional Comunista Revolucionaria, RCI) ha sido su comprensión del imperialismo y, en particular, su rechazo a la estrategia y táctica antiimperialistas. Ted Grant, su difunto fundador (de ahí que a esta corriente se le llame a menudo "grantistas"), y Alan Woods, su actual líder, elaboraron una teoría cuyo propósito ha sido justificar su negativa a defender a los países semicoloniales contra las potencias imperialistas. La Guerra de las Malvinas entre Argentina y Gran Bretaña en 1982, la agresión estadounidense-israelí contra Irán o la invasión rusa de Ucrania desde 2022 son los ejemplos más destacados de esta falta de una postura antiimperialista.

 

Un extenso ensayo, escrito originalmente en 2016 pero publicado solo en 2022 tras la invasión de Putin, es un intento de la dirección de la CMI/RCI, con sede en Londres, de ofrecer una explicación teórica que justifique dicha política. El documento constituye un intento serio de elaborar un análisis teórico e histórico del imperialismo. Sin embargo, si bien contiene varias consideraciones correctas, adolece de un método empirista y poco dialéctico, algo que lamentablemente no es infrecuente en el “marxismo” anglosajón. ^[1]

 

No sorprende que la teoría del imperialismo ocupe un lugar central en los debates actuales entre marxistas. Vivimos en un mundo claramente dominado por la rivalidad entre potencias imperialistas —viejas y nuevas—, así como por las contradicciones entre las grandes potencias y los países semicoloniales (el llamado Sur Global).

 

En general, existen dos corrientes principales de desviaciones dentro del autoproclamado marxismo que se oponen a la teoría ortodoxa del imperialismo, tal como fue elaborada por Lenin. Un grupo de opositores se autoproclama ortodoxo al afirmar que no ha habido cambios en el imperialismo desde la época de Lenin. Niegan que hayan surgido (o incluso puedan surgir) nuevos estados imperialistas y niegan el hecho de que China y Rusia se hayan convertido en tales potencias. De hecho, estos teóricos son dogmáticos estériles y, por regla general, apoyan directa o indirectamente el socialimperialismo prooriental; es decir, tienden a alinearse con China y Rusia contra las potencias occidentales.

 

El otro bando de los opositores reconoce que se han producido cambios, pero, al hacerlo, abandona el método fundamental de la teoría leninista del imperialismo y cae en un empirismo ecléctico. La tradición de Ted Grant y Alan Woods pertenece obviamente a este último bando, aunque, en su política práctica, también se adapta a los prejuicios del bando prorruso.

 

La CCRI siempre ha defendido la interpretación marxista ortodoxa del imperialismo y la ha aplicado a las nuevas condiciones del siglo XXI en diversos libros y folletos. ^[2] Hemos analizado el ascenso de China y Rusia como nuevas grandes potencias (así como el de nuevos estados imperialistas más pequeños como Corea del Sur) ^[3] y hemos demostrado por qué otros estados, como, por ejemplo, India o Turquía no son imperialistas, sino semicolonias (aunque con características peculiares).

 

Además, hemos publicado varias polémicas críticas contra quienes defienden las teorías del imperialismo, ya sea desde una perspectiva dogmática estéril o desde una perspectiva empirista-ecléctica. ^[4] Asimismo, hemos abordado repetidamente las posturas de la CMI/RCI en diversos conflictos imperialistas. En el siguiente ensayo, nos limitaremos, en la medida de lo posible, a analizar críticamente los argumentos específicos de la CMI/RCI en su ensayo mencionado y nos remitiremos a nuestros respectivos trabajos para una elaboración más detallada.

 

 

 

Un breve resumen del análisis marxista del imperialismo ^[5]

 

 

 

Comencemos con un breve resumen de la comprensión marxista del imperialismo, tal como la elaboraron Lenin y teóricos afines, y que constituye el fundamento del análisis de la CCRI. Según esta teoría, el imperialismo representa la etapa final del capitalismo, es decir, su fase de decadencia, caracterizada por el monopolio, tanto en el ámbito económico (las grandes corporaciones) como en el político (unas pocas grandes potencias). La razón fundamental de este desarrollo es la profundización de las contradicciones internas fundamentales del capitalismo. Por un lado, la contradicción entre las fuerzas productivas y las relaciones de producción, que resulta en la sobreacumulación y la alteración de la composición orgánica del capital y, en consecuencia, en la tendencia a la baja de la tasa de ganancia; y, por otro lado, la contradicción entre la internacionalización de las fuerzas productivas y las fronteras de los Estados nacionales. Como resultado, la rivalidad entre las grandes potencias, así como la superexplotación imperialista de los países semicoloniales, se acelera y provoca inevitablemente crisis económicas y conflictos políticos y militares.

 

En su obra más importante sobre el imperialismo, “El imperialismo y la escisión del socialismo”, en la que pudo expresarse libremente (su libro más conocido fue escrito para la prensa legal con la censura zarista en mente), Lenin ofreció una definición exhaustiva del imperialismo:

 

“Hay que empezar por definir, del modo más exacto completo y posible, qué es el imperialismo. El imperialismo es una fase histórica especial del capitalismo. Su carácter específico tiene tres peculiaridades: el imperialismo es 1) capitalismo monopolista; 2) capitalismo parasitario o en descomposición; 3) capitalismo agonizante. La sustitución de la libre competencia por el monopolio es el rasgo económico fundamental, la esencia del imperialismo. El monopolismo se manifiesta en cinco formas principales: 1) cártels, sindicatos y trusts; la concentración de la producción ha alcanzado el grado que da origen a estas asociaciones monopolistas de los capitalistas; 2) situación monopolista de los grandes Bancos: de tres a cinco Bancos gigantescos manejan toda la vida económica de los EE.UU., de Francia y de Alemania; 3) apropiación de las fuentes de materias primas por los trusts y la oligarquía financiera (el capital financiero es el capital industrial monopolista fundido con el capital bancario); 4) se ha iniciado el reparto (económico) del mundo entre los cártels internacionales. ¡Son ya más de cien los cártels internacionales que dominan todo el mercado mundial y se lo reparten "ami gablemente", hasta que la guerra lo redistribuya! La exportación del capital, como fenómeno particularmente característico a diferencia de la exportación de mercancías bajo el capitalismo no monopolista, guarda estrecha relación con el reparto económico y político-territorial del mundo. 5) Ha terminado el reparto territorial del mundo (de las colonias).” ^[6]

 

En consecuencia, Lenin enfatizó que la división del mundo en países imperialistas y (semi)coloniales, naciones opresoras y oprimidas, es una característica esencial del imperialismo:

 

"El imperialismo es la opresión creciente de las naciones del mundo por un puñado de grandes potencias (...) Por esta razón, punto central en el programa socialdemócrata debe ser la división de las naciones en opresoras y oprimidas, división que constituye la esencia del imperialismo y que los socialchovinistas y Kautsky eluden engañosamente. Esta división no tiene importancia desde el punto de vista del pacifismo burgués o de la utopía pequeñoburguesa de la competencia pacífica de las naciones independientes en el régimen capitalista, pero es esencial desde el punto de vista de la lucha revolucionaria contra el imperialismo." ^[7]

 

Por supuesto, desde la época de Lenin, el imperialismo ha evolucionado aún más, como hemos demostrado en nuestras obras. El resultado de la Segunda Guerra Mundial consolidó el papel hegemónico de Estados Unidos dentro del campo capitalista, ya que otras potencias imperialistas fueron derrotadas (Alemania y Japón) o se convirtieron en aliadas subordinadas (Gran Bretaña y Francia). El dominio de Washington se vio reforzado por el hecho de que todos los estados imperialistas no tuvieron más alternativa que aceptar el liderazgo estadounidense para librar su Guerra Fría contra los estados estalinistas. Por lo tanto, la rivalidad interimperialista estuvo, durante cierto tiempo, condicionada por otra contradicción: la que existía entre las potencias occidentales y el campo de los estados estalinistas liderado por la URSS.

 

Estas condiciones cambiaron obviamente con el colapso del estalinismo en 1989-91. Durante un tiempo, Estados Unidos se mantuvo como potencia hegemónica, pero desde principios del siglo XXI comenzaron a surgir nuevas potencias imperialistas: primero Rusia ^[8] y luego China. ^[9] Como resultado, la rivalidad interimperialista volvió a ser un rasgo dominante del imperialismo moderno. Esto es aún más cierto dado que la alianza a largo plazo entre Estados Unidos y Europa Occidental se está rompiendo actualmente debido al cambio radical de Trump en la política exterior de Washington. Este retroceso de su papel protagónico en las instituciones globales y la ruptura de alianzas de larga data representa el retroceso del imperialismo estadounidense, que se ha visto sobreexigido, y constituye una especie de reconocimiento oficial del declive de su hegemonía. ^[10]

 

Otro cambio importante ha sido la transformación de la mayoría de las colonias en semicolonias, es decir, se convirtieron en estados formalmente independientes que, sin embargo, siguen subordinados a las grandes potencias y sobreexplotados por los monopolios imperialistas. Además, se ha producido un desplazamiento de la producción de valor capitalista desde los antiguos estados imperialistas occidentales hacia los países semicoloniales, y posteriormente hacia los nuevos estados imperialistas del Este (China, Rusia y Corea del Sur). Como resultado, la gran mayoría del proletariado mundial actual ya no reside en estos países occidentales. Por consiguiente, la superexplotación de los países semicoloniales se convierte cada vez más en una condición sine qua non para la existencia de las antiguas potencias imperialistas.

 

Como resultado de estos cambios, algunos países han pasado de ser semicoloniales a ser imperialistas (por ejemplo, Corea del Sur), mientras que otros han pasado de ser imperialistas a semicoloniales (por ejemplo, Portugal).

 

 

 

Lenin y Trotsky sobre la división del mundo imperialista en naciones opresoras y oprimidas

 

 

 

Como se mencionó anteriormente, los marxistas reconocen que, con el inicio de la era imperialista y la creación de un sistema mundial capitalista, las naciones de todo el mundo entablaron relaciones entre sí, relaciones que se basaban en la rivalidad entre potencias capitalistas o entre países dominantes y dependientes. De ahí que Lenin y los bolcheviques reconocieran la superexplotación imperialista de los países (semi)coloniales como una característica clave de la nueva época.

 

Dado que la CMI/RCI no comprende esto, es lógico demostrar que este enfoque fue central en el análisis del imperialismo de Lenin y Trotsky.

 

“El imperialismo es la fase superior del desarrollo del capitalismo, fase a la que sólo ha llegado en el siglo XX. El capitalismo comenzó a sentirse limitado dentro del marco de los viejos Estados nacionales, sin la formación de los cuales no habría podido derrocar al feudalismo. El capitalismo ha llevado la concentración a tal punto, que ramas enteras de la industria se encuentran en manos de asociaciones patronales, trusts, corporaciones de capitalistas multimillonarios, y casi todo el globo terrestre está repartido entre estos "potentados del capital", bien en forma de colonias o bien envolviendo a los países extranjeros en las tupidas redes de la explotación financiera. La libertad de comercio y la libre competencia han sido sustituidas por la tendencia al monopolio, a la conquista de tierras para realizar en ellas inversiones de capital y llevarse sus materias primas, etc. De liberador de naciones, como lo fue en su lucha contra el feudalismo, el capitalismo se ha convertido, en su fase imperialista, en el más grande opresor de naciones. El capitalismo, progresista en otros tiempos, se ha vuelto reaccionario; ha desarrollado las fuerzas productivas a tal extremo, que a la humanidad no le queda otro camino que pasar al socialismo, o bien sufrir durante años, e incluso durante decenios, la lucha armada de las "grandes" potencias por el mantenimiento artificial del capitalismo mediante las colonias, los monopolios, los privilegios y todo género de la opresión nacional.” ^[11]

 

Asimismo, Lenin señaló en otro documento: “En contraposición a esta utopía pequeñoburguesa, oportunista, el programa de la socialdemocracia debe presentar como fundamental, como lo más esencial e inevitable bajo el imperialismo, la división de las naciones en opresoras y oprimidas”. ^[12]

 

Trotsky y la Cuarta Internacional también basaron su enfoque de la lucha de los pueblos oprimidos en el mismo análisis: la división del mundo en países imperialistas y semicoloniales.

 

“Toda la humanidad actual, desde los obreros británicos a los nómades etíopes, vive atada al yugo del imperialismo. No hay que olvidarlo ni un sólo minuto. Pero esto no significa que el imperialismo se manifiesta de la misma manera en todos los países. No. Algunos países son los conductores del imperialismo, otros sus víctimas. Esta es la línea divisoria fundamental de los estados y naciones modernos.” ^[13]

 

“Sin embargo, el mundo sigue siendo muy heterogéneo. El imperialismo coercitivo de las naciones avanzadas solo puede existir porque en nuestro planeta persisten naciones atrasadas, nacionalidades oprimidas, países coloniales y semicoloniales. La lucha de los pueblos oprimidos por la unificación nacional y la independencia nacional es doblemente progresista: por un lado, prepara condiciones más favorables para su propio desarrollo y, por otro, asesta un duro golpe al imperialismo. Esa es, en particular, la razón por la que, en la lucha entre una república civilizada, imperialista y democrática, y una monarquía atrasada y bárbara en un país colonial, los socialistas están completamente del lado del país oprimido, a pesar de su monarquía, y en contra del país opresor, a pesar de su democracia.” ^[14]

 

La misma idea se plasma en el documento fundacional de la Cuarta Internacional, el famoso "Programa de Transición" de Trotsky.

 

“Pero todos los países del mundo no son países imperialistas. Al contrario, la mayoría de los países son víctimas del imperialismo. Algunos países coloniales o semi-coloniales intentarán, sin duda, utilizar la guerra para sacudir el yugo de la esclavitud. De su parte la guerra no será imperialista sino emancipadora. El deber del proletariado internacional será el de ayudar a los países oprimidos en guerra contra los opresores, este mismo deber se extiende también a la U.R.S.S y a todo el estado obrero que pueda surgir antes de la guerra. La derrota de todo gobierno imperialista en la lucha contra un estado obrero o un país colonial es el menor mal.”^[15]

 

 

 

El método ecléctico de los grantistas

 

 

 

La CMI/RCI afirma que su análisis del imperialismo se basa en el enfoque de Lenin y reproduce su conocida cita sobre las cinco características del imperialismo (monopolios, capital financiero mediante la fusión del capital bancario con el capital industrial, exportación de capital, asociaciones capitalistas monopolistas internacionales, culminación del reparto territorial del mundo entre las mayores potencias capitalistas). Sin embargo, rápidamente queda claro que tales definiciones no tienen mucha relevancia para ellos.

 

“El propio Lenin era muy consciente de las limitaciones de las definiciones. (...) No abordó la cuestión del imperialismo (ni ninguna otra cuestión) desde el punto de vista de las definiciones abstractas que pudieran aplicarse mecánicamente sin tener en cuenta el tiempo y el espacio, pero subrayó la necesidad de analizar el fenómeno como un proceso vivo y cambiante ‘en su totalidad desarrollo’”.

 

Aquí, los camaradas confunden dos cosas. Concluyen erróneamente, a partir del carácter dinámico de la época imperialista y, por ende, de la posibilidad de que los Estados puedan cambiar su carácter de clase, que no se pueden definir los Estados. Sí, el capitalismo como sistema mundial es dinámico y la relación entre los Estados puede cambiar y, por ende, el carácter de este o aquel Estado también puede cambiar. Sin embargo, esto no significa que los Estados, al igual que las clases, no tengan características específicas que caractericen su relación con otros Estados. En otras palabras, como la época imperialista se caracteriza por la explotación y la opresión, algunos estados tienen una posición dominante en el orden mundial capitalista (es decir, son imperialistas) y muchos otros están dominados (es decir, son semicolonias).

 

En realidad, tras la afirmación de oponerse a las “concepciones mecánicas” se esconde la negativa de la CMI/RCI a elaborar definiciones claras para las diferentes categorías de Estados. A pesar de la considerable extensión del ensayo, no se encuentra ninguna definición de qué constituye un Estado imperialista o un país semicolonial. Incluso solo hablan de países semicoloniales cuando se refieren a la época de Lenin hace un siglo. Cuando se trata del imperialismo moderno, nunca utilizan esta categoría marxista, sino que prefieren términos como “antiguos países coloniales”, que describe lo que estos países eran en el pasado, pero no lo que son hoy.

 

Sin embargo, los líderes de la CMI/RCI son mucho más claros en cuanto a lo que rechazan.

 

“Algunos parecen concebir un mundo dividido en sólo dos tipos de países: ricos Estados opresores imperialistas (fundamentalmente los mismos Estados que Lenin mencionó hace 100 años) y el resto del mundo formado por las naciones dependientes. Dicho régimen simplemente no se ajusta a los hechos del mundo presente. De hecho, ni siquiera encaja con el período en que Lenin escribía.”

 

Es evidente que la negativa a proporcionar una definición clara de estados imperialistas y semicoloniales sirve como puerta de entrada al mundo del pragmatismo ecléctico. Según los líderes de la CMI/RCI, muchos estados pueden ser tanto imperialistas como dependientes.

 

“De todo esto se deduce que desde un punto de vista marxista, es perfectamente posible que una nación económicamente atrasada, semi-feudal, incluso, oprimida por los Estados más poderosos, pueda actuar de una manera imperialista: lanzar guerras depredadoras de conquista, ya sea por los mercados y las materias primas, para la expansión territorial o por razones políticas. “

 

En consecuencia, los camaradas afirman que todos los países que aplican una política exterior agresiva contra otros son imperialistas, independientemente de su posición en el sistema imperialista mundial.

 

“Es un hecho históricamente verificable que una nación que en un momento haya sido pobre, oprimida, pisoteada y explotada como una colonia – al obtener su independencia – puede adoptar una política imperialista agresiva hacia sus vecinos, declarando guerras, ocupando tierras y demás. De hecho, se podría decir que esto ocurre casi siempre; las nuevas burguesías tratan de explotar y oprimir a los Estados más débiles de la región. Hay grandes bandidos, pero también los hay medianos y también hay pequeños ladrones, y, dentro de ciertos límites, es posible que una nación dominada juegue un papel imperialista.”

 

 

 

La dialéctica marxista exige el reconocimiento de la totalidad y su esencia.

 

 

 

Este enfoque carece por completo del método científico del marxismo. En primer lugar, reemplaza la dialéctica con el método ecléctico de un enfoque impresionista de ambos. Es cierto, por supuesto, que los fenómenos sociales son contradictorios y presentan características diferentes. Sí, un país puede ser dependiente y estar oprimido, pero también ejercer opresión contra otro pueblo. Existen numerosos ejemplos de ello en el ámbito de la política mundial. Pensemos en los numerosos estados semicoloniales que oprimen a minorías étnicas/nacionales en su territorio; por citar solo algunos ejemplos, Turquía o Irak oprime a los kurdos, Sri Lanka oprime a los tamiles, Pakistán oprime a los baluchis, Indonesia oprime a Papúa, Etiopía oprime a minorías nacionales como los somalíes, o Nigeria oprime a las etnias del sur. Asimismo, estos estados a veces también atacan a países vecinos; pensemos, por ejemplo, en la guerra de Irak contra Irán en 1980-88 o su invasión de Kuwait en 1990, en la guerra entre Etiopía y Eritrea en 1998-2000 o en la invasión de Somalia por Etiopía desde 2006.

 

Sin embargo, para comprender el carácter de un estado determinado no basta con enumerar descriptivamente sus características. Los marxistas, más bien, deben comprender la totalidad de sus características y sus relaciones entre sí, así como la relación de los estados con otros países y con el sistema mundial. A partir de esta evaluación, se debe deducir la esencia de dichos estados y su relación con otros y, sobre esta base, elaborar categorías específicas que ayuden a identificar dicha esencia.

 

De hecho, la CMI/RCI ignora la tesis de Lenin, antes mencionada, de que “la esencia del imperialismo” como sistema mundial es la “división de las naciones en opresores y oprimidos”, es decir, refuta la comprensión marxista fundamental del imperialismo como un sistema global basado en la explotación y la opresión.

 

En consecuencia, estos camaradas cometen el error generalizado de definir el carácter de clase de los Estados analizándolos de forma aislada. Se toma esta o aquella cifra de riqueza, esta o aquella aventura de política exterior, y de ellas se deriva el supuesto carácter de clase de un Estado determinado. Sin embargo, este enfoque no es apropiado para los marxistas, ya que contradice fundamentalmente el método en el que se basa nuestra cosmovisión filosófica. Es imposible llegar a una comprensión correcta sin abordar esta cuestión desde la perspectiva de la dialéctica materialista. Este método, que constituye la base metodológica del marxismo, nos obliga a analizar cada cosa, cada fenómeno, no de forma aislada, sino en relación con los demás.

 

Abram Deborin, el principal filósofo marxista de la URSS en la década de 1920, antes de la represión estalinista, formuló muy bien esta cuestión: “Nada en el mundo existe en sí mismo, sino que todo existe en relación con el resto de la totalidad”. ^[16]

 

Este enfoque se basa en la visión dialéctica de las cosas y su desarrollo, que Lenin formuló de forma concisa en 1915 en su artículo filosófico “Sobre la cuestión de la dialéctica”. En este artículo, Lenin enfatizó que es fundamental comprender que el desarrollo (o evolución) en general se basa en la unidad de los contrarios, una unidad que se caracteriza por la lucha y la interacción o, en otras palabras, por relaciones de contradicciones en constante movimiento.

 

“Las dos concepciones fundamentales (...) del desarrollo (de la evolución) son: el desarrollo en el sentido de disminución y aumento, como repetición, y el desarrollo en el sentido de la unidad de los contrarios (el desdoblamiento de la unidad en dos polos que se excluyen mutuamente y la relación entre ambos). En la primera concepción del movimiento queda en la sombra el auto-movimiento, su fuerza motriz, su fuente su motivo (o bien se atribuye su fuente a algo externo: a Dios, al sujeto, etc.). En la segunda concepción la atención fundamental se concentra, precisamente, en el conocimiento de la fuente del "auto"-movimiento. La primera concepción es muerta, pobre, pálida y seca. La segunda tiene vitalidad. Únicamente la segunda da la clave del "auto-movimiento" de todo lo existente; sólo ella da la clave de los "saltos", de la "interrupción de la continuidad del desarrollo", de la "transformación en contrario", de la destrucción de lo viejo y del surgimiento de lo nuevo. La unidad (coincidencia, identidad, equivalencia) de los contrarios es condicional, temporal, transitoria, relativa. La lucha de los contrarios, que se excluyen mutuamente, es absoluta, como es absoluto el desarrollo, el movimiento.” ^[17]

 

Abordar las cosas, incluidos los estados, analizándolas en relación con otras es la base fundamental para alcanzar una comprensión correcta. Por lo tanto, un estado dado debe considerarse no solo como una unidad separada, sino, ante todo, en su relación con otros estados y naciones. De igual modo, las clases solo pueden comprenderse en relación entre sí. Esto es evidente, ya que los estados, por definición, no podrían existir aislados, sino solo porque también existen otros estados. Lo mismo ocurre con las clases: no hay burguesía sin clase obrera. No hay grandes terratenientes sin obreros y campesinos. Del mismo modo, no hay estados imperialistas sin colonias y semicolonias, y viceversa. No existe una única gran potencia (excepto en el mundo imaginario de Karl Kautsky y sus seguidores modernos), sino varias grandes potencias que rivalizan entre sí. ^[18]

 

Finalmente, una correcta comprensión del carácter de clase de un estado requiere un análisis de su desarrollo económico, político y militar. Friedrich Engels denominó la " ley del trueque de la cantidad en cualidad, y viceversa" como una de las leyes más importantes de la dialéctica materialista. ^[19] De hecho, para evitar el eclecticismo impresionista al estilo de Grant/Woods y calificar indiscriminadamente de imperialistas a un gran número de países, los marxistas deben realizar estudios de caso concretos para determinar si los cambios cuantitativos han dado lugar a una nueva calidad. Dichos estudios deben analizar la fortaleza económica, política y militar de un estado determinado, sus cambios en el pasado reciente y su posición actual dentro del orden mundial imperialista. Dicho análisis permitirá determinar si dichos cambios cuantitativos han dado lugar a un cambio cualitativo en su posición global.

 

Es probable que los líderes de la CMI/RCI rechacen nuestra insistencia en dividir el mundo en naciones opresoras y oprimidas, en estados imperialistas y semicoloniales, calificándolo de “esquematismo mecanicista”. Pero tal objeción solo revela su eclecticismo teórico. Las nociones o categorías son el lenguaje del método, su forma de expresarse. Sin nociones o categorías claras, el método científico está condenado al silencio. Pero sin un método científico —y para los marxistas esto significa sin el método del materialismo dialéctico— es imposible reconocer y comprender la esencia de las cosas y los procesos. La famosa afirmación de Hegel no ha perdido relevancia: “El método (…) es, por lo tanto, alma y sustancia, y cualquier cosa es concebida y conocida en su verdad sólo cuando está totalmente sometida al método”. ^[20]

 

 

 

Diferentes tipos de estados imperialistas, así como de países semicoloniales. ^[21]

 

 

 

Por lo tanto, para comprender el carácter de clase de un estado dado, es necesario ubicar su posición dentro de la economía y la política capitalistas mundiales. La relación entre estados debe considerarse siempre en la totalidad de sus características económicas, políticas y militares: “la totalidad de las múltiples relaciones de este con otros” (Lenin). ^[22] Un estado imperialista suele establecer relaciones con otros estados y naciones, a quienes oprime de una u otra forma, y los sobreexplota; es decir, se apropia de una parte de su valor capitalista producido. Sin embargo, esto debe considerarse en su totalidad; es decir, si un estado obtiene ciertas ganancias de la inversión extranjera, pero tiene que pagar mucho más (servicio de la deuda, repatriación de ganancias, etc.) a la inversión extranjera, los préstamos, etc., de otros países, este estado generalmente no puede considerarse imperialista. Asimismo, las diferentes formas de opresión y sobreexplotación pueden presentarse en diversas combinaciones o solo en una forma, pero no en otra. Los estados imperialistas más pequeños no suelen atacar ni amenazar a las semicolonias con las fuerzas armadas. Esto puede ser cierto incluso para una gran potencia (por ejemplo, Japón). Este último, sin embargo, sobreexplota a muchas personas oprimidas mediante la exportación de capital, pero solo en una medida muy pequeña a través de la migración. Esta sobreexplotación de los migrantes es prominente en Rusia, que, por otro lado, exporta mucho menos capital que Japón.

 

Naturalmente, no basta con dividir a los países en categorías de estados imperialistas o semicoloniales. Existen, por supuesto, muchos matices diferentes dentro de estos tipos de estados. Esto ya comienza con las diferencias entre las grandes potencias. Hay grandes potencias como la más fuerte, Estados Unidos, pero también otras que eran económicamente fuertes, pero militarmente mucho más débiles en las últimas décadas (como Japón o Alemania). Como se mencionó anteriormente, es necesario considerar la totalidad de la posición económica, política y militar de un estado en la jerarquía global de estados. Por lo tanto, podemos considerar a un estado dado como imperialista incluso si es económicamente más débil, pero aún posee una posición política y militar relativamente fuerte (como Rusia antes de 1917 y, de nuevo, desde principios de la década de 2000). Una posición política y militar tan fuerte puede utilizarse para oprimir a otros países y naciones y apropiarse de su valor capitalista.

 

Hemos explicado con gran detalle en trabajos anteriores que esta desigualdad entre las propias Grandes Potencias siempre ha sido una característica destacada a lo largo de toda la historia del capitalismo moderno (por ejemplo, diferencias en el desarrollo industrial, la productividad económica, la exportación de capital, los préstamos, etc.).

 

Podemos afirmar, en general, que la desigualdad en los desarrollos históricos dio lugar a que antiguas potencias imperialistas “maduras” (como Gran Bretaña o Francia) existieran (y rivalizaran) con potencias más nuevas y emergentes (como Estados Unidos o Alemania), así como con potencias más atrasadas (como Rusia, el Imperio austrohúngaro, Italia o Japón).

 

El propio Lenin llamó repetidamente la atención sobre esta desigualdad. En sus Cuadernos sobre el Imperialismo, por ejemplo, sugirió una “jerarquización” entre las Grandes Potencias. En una de sus notas, distinguió tres categorías de estados imperialistas:

 

“I. Tres países principales (completamente independientes): Inglaterra (Gran Bretaña), Alemania, Estados Unidos

 

II. Secundaria (primera categoría, pero no completamente independiente): Francia, Rusia, Japón

 

III. Italia, Austria-Hungría.” ^[23]

 

Además, debemos diferenciar entre las Grandes Potencias y los Estados imperialistas más pequeños (como Australia, Bélgica, Suiza, Países Bajos, Austria, los países escandinavos, etc.). Obviamente, no son iguales a las Grandes Potencias, sino que están subordinados a ellas. Estos Estados imperialistas más pequeños dependen política y militarmente de una o varias Grandes Potencias para participar en el orden imperialista global. Por lo tanto, aseguran su posición privilegiada uniéndose a alianzas económicas, políticas y militares con las Grandes Potencias como la UE, la OCDE, el FMI, el Banco Mundial, la OMC, la OTAN y diversas "alianzas". Sin embargo, estos Estados imperialistas más pequeños no son sobreexplotados por las Grandes Potencias, sino que participan en la sobreexplotación del mundo semicolonial al apropiarse de una cantidad significativa de valor de las semicolonias.

 

Los clásicos marxistas siempre han reconocido que puede haber importantes diferencias de poder, régimen político, etc., entre las distintas potencias imperialistas. En su famoso libro sobre el imperialismo, Lenin explicó que durante la época imperialista, es típico ver potencias imperialistas más fuertes y más débiles, más avanzadas y más atrasadas. Sin embargo, estas disparidades no hicieron que los dos líderes del partido bolchevique abandonaran su conclusión de que todas estas grandes potencias eran imperialistas.

 

“En el caso de Gran Bretaña, el principal destino del capital son sus colonias, muy grandes también en América (por ejemplo, Canadá), por no hacer mención a Asia, etc. La enorme exportación de capital está ligada a sus vastas colonias, de cuya importancia para el imperialismo se hablará más adelante. El caso de Francia es distinto. Sus inversiones en el extranjero van destinadas principalmente a Europa, a Rusia en primer lugar (10.000 millones de francos como mínimo). Se trata sobre todo de capital de préstamo, de empréstitos públicos, no de inversiones industriales. A diferencia del imperialismo británico, que es colonial, el imperialismo francés podría ser calificado de usurario. Alemania representa una tercera variante: sus colonias son irrelevantes y el capital exportado se reparte a partes iguales entre Europa y América”. ^[24]

 

En el mismo libro, Lenin también explicó que juzgaba a los estados imperialistas no sólo en términos de su condición actual, sino también en términos de su dirección de desarrollo. En otras palabras, reconoció —a diferencia de los socialimperialistas proorientales, que se niegan a reconocer a China y Rusia como potencias imperialistas— el carácter y la dinámica de las grandes potencias emergentes como Rusia o Japón en su época: “Basta formular claramente la pregunta para que sea imposible darle una respuesta que no sea negativa porque bajo el capitalismo es inconcebible un reparto de las esferas de influencia, de los intereses, de las colonias, etc., que no sea por la fuerza de quienes participan en él, la fuerza económica, financiera, militar, etc. Y la fuerza de los que participan en el repartocambia de forma desigual, ya que el desarrollo armónico de las distintas empresas, trusts, ramas industriales y países es imposible bajo el capitalismo. Hace medio siglo, Alemania era una insignificancia comparando su fuerza capitalista con la de Gran Bretaña; lo mismo puede decirse al comparar Japón con Rusia. ¿Es “concebible” que en diez o veinte años la correlación de fuerzas entre las potencias imperialistas permanezca invariable? Es absolutamente inconcebible”. ^[25]

 

En resumen, es imposible comprender el imperialismo sin reconocer la desigualdad del capitalismo mundial, lo que incluye también comprender el desarrollo desigual entre las propias grandes potencias. No en vano Trotsky consideraba la desigualdad como “la ley más general del proceso histórico”. ^[26]

 

En conclusión, ¿cómo definirían los marxistas un estado imperialista? La fórmula, que hemos desarrollado en obras anteriores y que nos parece aún la más precisa, es la siguiente:

 

“Un estado imperialista es un estado capitalista cuyos monopolios y aparato estatal ocupan una posición en el orden mundial donde, ante todo, dominan a otros estados y naciones. Como resultado, obtienen beneficios extraordinarios y otras ventajas económicas, políticas y/o militares de dicha relación basada en la superexplotación y la opresión.” ^[27]

 

Asimismo, es necesario diferenciar entre los distintos tipos de semicolonias. Obviamente, hoy en día existen enormes diferencias entre Perú y Argentina o Brasil, Congo y Egipto, Pakistán y Turquía, Nepal y Tailandia, Kazajistán y Polonia. Algunos países están más industrializados que otros, algunos han alcanzado cierta libertad política y otros no. Por lo tanto, podemos diferenciar entre semicolonias avanzadas o industrializadas, como por ejemplo Argentina, Brasil, Egipto, Turquía, Grecia, Ucrania, Irán, Polonia o Tailandia, por un lado, y semicolonias más pobres o semiindustrializadas, como Bolivia, Perú, los países del África subsahariana (excepto Sudáfrica), Pakistán, Afganistán, Indonesia, etc., por otro.

 

Sin embargo, es importante tener presente que estos diferentes tipos de semicolonias tienen mucho más en común que lo que las diferencia, como ya señaló Trotsky:

 

“Los países coloniales y semicoloniales -y por lo tanto atrasados- que abarcan a la mayor parte de la humanidad, difieren extraordinariamente entre sí en cuanto al grado de su atraso. Ocupan una escala histórica que va del nomadismo y aún el canibalismo hasta la cultura industrial más moderna. Esta combinación de extremos caracteriza en mayor o menor grado a todos los países atrasados. Sin embargo, la jerarquía del atraso, si se puede emplear semejante término, se ve determinada por el peso específico de los elementos de barbarie y cultura en la vida de cada país colonial. El África Ecuatorial está muy atrasada respecto de Argelia, Paraguay respecto de Méjico, Abisinia respecto de la India o China. Tras su dependencia económica común de la metrópoli imperialista, la dependencia política tiene en algunos casos el carácter de esclavitud colonial abierta (India, Africa EcuatoriaI), mientras que en otros se ve ocultada por la ficción de la independencia estatal (China, América Latina)”. ^[28]

 

Para resumir nuestra definición de semicolonias, proponemos la siguiente fórmula: Un país semicolonial es un estado capitalista cuya economía y aparato estatal ocupan una posición en el orden mundial donde, ante todo, están dominados por otros estados y naciones. Como resultado, generan beneficios extraordinarios y otorgan otras ventajas económicas, políticas y/o militares a los monopolios y estados imperialistas mediante su relación basada en la superexplotación y la opresión.

 

 

 

Imperialismo ruso y chino: una caracterización correcta, pero a menudo olvidada, de la CMI/RCI

 

 

 

Los líderes de la CMI/RCI evalúan correctamente a China y Rusia como nuevas potencias imperialistas, un análisis al que llegamos en 2001 (en el caso de Rusia) y 2010 (en el caso de China). Así escriben los camaradas:

 

“China tiene todas las clásicas características del imperialismo, como las señaló Lenin: el capitalismo monopolista, la exportación de capital, una orientación hacia la expansión para apoderarse de mercados y esferas de influencia, una política exterior expansionista diseñada para ganar el control de las rutas comerciales, etc. El imperialismo ruso tiene un carácter diferente. Sus objetivos son más limitados y dictados por consideraciones estratégicas y militares”.

 

Como señalamos en varios documentos, el problema fundamental del enfoque de los grantistas es que, si bien, en principio, designan a China y Rusia como potencias imperialistas, a menudo lo olvidan en sus análisis de la política mundial. En sus documentos sobre perspectivas mundiales de la última década o en documentos sobre la guerra de Ucrania, se encuentran numerosas citas donde hablan del imperialismo estadounidense u occidental, pero mucho menos donde califican a China y Rusia de imperialistas.

 

En relación con esto, Woods y la CMI/RCI han diferenciado repetidamente entre Estados Unidos y Rusia, calificando al primero como "la fuerza más contrarrevolucionaria del planeta", mientras que minimizan el carácter imperialista del segundo. ^[29] Esto es similar a la política de los estalinistas durante la Segunda Guerra Mundial, cuando calificaron a Gran Bretaña como "la fuerza más reaccionaria del mundo" durante el pacto Hitler-Stalin de 1939-41. (Por supuesto, antes y después de este pacto, fue a la Alemania nazi a la que calificaron como "la fuerza más reaccionaria del mundo"). ^[30]

 

Cuando la CMI/RCI lanzó una "campaña para combatir el militarismo y el imperialismo" el año pasado, sus documentos relevantes solo denunciaron el imperialismo estadounidense, británico y occidental, pero no mencionaron ni una sola vez que Rusia también es una potencia imperialista (que lleva tres años librando una guerra imperialista contra Ucrania). Todas sus consignas se dirigían exclusivamente contra los imperialistas occidentales, pero no mencionaban a sus rivales orientales. ^[31]

 

La incapacidad de los grantistas para reconocer plenamente la importancia de la rivalidad interimperialista entre Estados Unidos, China, Europa Occidental, Rusia y Japón se relaciona con su rechazo al programa de derrotismo revolucionario de Lenin y Trotsky, es decir, la oposición intransigente de los socialistas tanto a su propia burguesía como a cualquier otra burguesía imperialista (no apoyar esfuerzos militares ni medios no militares de agresión como sanciones económicas o campañas chovinistas, la confraternización entre obreros y soldados de ambos bandos, la transformación de la guerra reaccionaria en una guerra civil contra la clase dominante, etc.). Grant y Woods siempre han criticado el enfoque de Lenin como una "exageración" y han afirmado falsamente que el líder del partido bolchevique se habría retractado de este programa después de 1917. ^[32]

 

Como puede verse, los errores y la desprolijidad en la teoría a menudo se relacionan con errores y oportunismo en la política.

 

 

 

Las llamadas “potencias imperialistas dependientes”

 

 

 

Los camaradas de la CMI/RCI se preguntan en su ensayo “¿Puede un país dependiente ser imperialista?”, y responden afirmativamente.

 

“¿Es posible que un país económicamente atrasado sea dependiente del imperialismo y, al mismo tiempo desempeñe el papel de un Estado imperialista? A primera vista esto parece ser una contradicción lógica. Pero la dialéctica nos enseña que hay todo tipo de contradicciones en la vida y en la sociedad. Y lo que parece ser una contradicción en los términos de la lógica formal se convierte en una realidad de hecho”.

 

Concretamente, afirman que varios países semicoloniales del Sur se han convertido en pequeñas potencias imperialistas.

 

“¿Qué ha cambiado tan radicalmente en los últimos cien años que haría imposible la opresión de un Estado pequeño por otro Estado pequeño? Las contradicciones fundamentales son los mismas. Sólo que la crisis del capitalismo se ha profundizado. El sistema se encuentra hoy en un callejón sin salida más irresoluble que cuando Lenin escribió El imperialismo. Las contradicciones son aún más agudas y se expresan en las guerras y conmociones constantes. Nada de esto puede proporcionar una razón para la afirmación de que la burguesía de los países ex-coloniales no puedan actuar de la misma manera reaccionaria como las camarillas gobernantes de los Balcanes en 1912-1913.”

 

Como ejemplos históricos de esta tesis, se refieren a la Rusia zarista, así como a los estados capitalistas balcánicos de principios del siglo XX. El ejemplo de la Rusia zarista es erróneo, ya que, si bien era económicamente atrasada, también era una potencia imperialista (y no una semicolonia, como Stalin afirmaría posteriormente). Esto ha quedado plasmado en numerosos documentos oficiales de los bolcheviques de la época, como demostramos en varios estudios. ^[33] El ejemplo de los estados capitalistas balcánicos a principios del siglo XX también es problemático, como mostraremos más adelante en un capítulo aparte.

 

Como ejemplos concretos de “potencias imperialistas dependientes”, los líderes de la CMI/RCI se refieren correctamente a Israel, un caso especial de estado colono y puesto avanzado imperialista en Oriente Medio que se ha convertido en una potencia imperialista regional por derecho propio. ^[34] Pero, lamentablemente, van mucho más allá y califican de imperialistas a varios países que son, a todas luces, estados semicoloniales dependientes. Entre ellos se encuentran India, Pakistán, Turquía e Irán.

 

“La conducta de la India hacia Cachemira es imperialista en el sentido más claro y más brutal de la palabra.”

 

“No es sólo la India culpable de la agresión imperialista en el subcontinente. La camarilla reaccionaria dominante en Pakistán durante décadas oprimía al pueblo de Bengala Oriental.”

 

“¿Podemos describir la conducta de Erdogan, en relación con los kurdos como imperialista? No hay ni una sola persona en el Kurdistán que dudara un segundo a responder afirmativamente a esta pregunta.”

 

“Por supuesto, entendemos que Turquía, India y Pakistán no se pueden poner en el mismo nivel de las principales potencias imperialistas, los EE.UU., Europa y Japón. Ellos no lo hacen y no pueden jugar el mismo papel, al igual que Grecia, Serbia y Bulgaria no podían desafiar el poder de Gran Bretaña, Francia y Alemania en 1916. Ellos han aparecido en el escenario de la historia demasiado tarde como para ser capaces de pugnar con las naciones más ricas y poderosas por la hegemonía mundial. Pero esta afirmación general, siendo correcta, no agota la cuestión en absoluto. Las camarillas gobernantes de estos países tienen sus propios intereses que no necesariamente coinciden con los de Washington, Londres o Berlín. Y pueden desempeñar y desempeñan el papel de imperialismos regionales, tratando de imponer su voluntad a los estados vecinos. Son estados imperialistas débiles que aspiran a convertirse en fuertes a costa de sus vecinos.”

 

Además, el ensayo sugiere que los estados BRICS —es decir, no solo China y Rusia, sino también India, Brasil y Sudáfrica— también podrían ser imperialistas.

 

“¿Son los BRICS países dominados? Algunos sí, otros no. Pero si lo son o no lo son no quiere decir que no puedan jugar el papel de imperialistas.”

 

De igual manera, la sección rusa del IMT/RCI califica a Irán de "formidable imperialista regional" en un ensayo publicado recientemente.

 

“Si bien el pretexto de la administración Trump para amenazar a Irán es su supuesto programa nuclear, los planes militares estadounidenses contra Irán forman parte de una ofensiva estadounidense-israelí que se ha estado gestando durante décadas para remodelar Oriente Medio bajo la dominación imperialista directa, y que se lanzó con el pretexto de los ataques de Hamás del 7 de octubre de 2023 para contrarrestar y frenar la creciente influencia del imperialismo iraní en Oriente Medio. Pero sería un error hablar del creciente poder de Irán sin mencionar las razones por las que el imperialismo iraní se ha hecho posible.” ^[35]

 

 

 

Abriendo las puertas a la aleatoriedad ecléctica

 

 

 

Como vemos, los líderes del IMT/RCI viven de un sobrante teóricamente pobre. Se tacha de imperialistas a países que han alcanzado cierto nivel de desarrollo industrial o que aplican una política exterior agresiva contra otros países (o contra una minoría nacional dentro de su propio país). Es obvio que este método ecléctico e impresionista da pie a una completa confusión teórica. Si Turquía, India, Pakistán e Irán son imperialistas por la opresión de sus minorías nacionales, ¿por qué no tachar también de imperialistas a Birmania/Myanmar, Indonesia o Nigeria? Si una política exterior agresiva basta para tachar de imperialista a un país, ¿por qué no tachar de imperialista a Etiopía, que ha librado una guerra contra Eritrea y Somalia, o a Arabia Saudita y los Emiratos Árabes Unidos (EAU), que han invadido Yemen o que, en el caso de los EAU, interviene militarmente en otros países como Sudán?

 

Como señalamos anteriormente, los marxistas deben identificar la posición de un país determinado dentro del sistema imperialista mundial y analizar si este país —económica, política y militarmente— ocupa una posición dominante o dominada. Por lo tanto, es fundamentalmente erróneo analizar el carácter de clase de un Estado determinado considerando únicamente su relación con uno o dos países o minorías nacionales. Es necesario, en cambio, considerar la totalidad de las relaciones. Claro que, a menudo, ambas características coexisten, pero los marxistas deben identificar cuál —el opresor o el oprimido— domina.

 

Además, como dijimos anteriormente, los marxistas deben diferenciar el nivel de desarrollo de los países dentro de las categorías de imperialistas y semicoloniales. Puede haber semicolonias industrializadas, avanzadas y pobres. Puede haber países que llamaríamos potencias intermedias semicoloniales (por ejemplo, India o Irán). ^[36] Pero es necesario analizar concretamente qué elementos dominan en la totalidad de las relaciones. La Rusia zarista, por ejemplo, dependía financieramente del capital francés, como bien señala el ensayo de la CMI. Pero sus rasgos imperialistas y opresores dominaron claramente su carácter de clase, ya que era un gran imperio colonial que oprimía a numerosas nacionalidades, una de las mayores potencias militares de su época y un actor clave en la política mundial.

 

La CCRI ha publicado algunos estudios de caso —por ejemplo, sobre Turquía, ^[37] Grecia, ^[38] Ucrania ^[39] e India ^[40]— en los que analizamos concretamente la totalidad de sus relaciones políticas, económicas y militares a nivel global y regional. Demostramos que estos países tienen esencialmente un carácter semicolonial, a pesar de ser potencias regionales. En el caso de Pakistán, es evidente que es económica y militarmente más débil que India.

 

Brasil siempre ha estado dominado no por monopolios nacionales, sino por extranjeros, como se analiza en nuestros dos libros sobre imperialismo. Un estudio sobre Brasil en la década de 1960 demuestra que 31 de las 50 mayores empresas privadas estaban controladas por capital imperialista. De 276 grandes empresas, más de la mitad estaban controladas por propietarios extranjeros. ^[41] Desde la época de estos estudios, el panorama no ha cambiado. Hoy en día, las corporaciones imperialistas controlan casi la mitad del comercio exterior de Brasil y más de la mitad de las 500 mayores empresas privadas brasileñas: “Las elevadas entradas de IED han supuesto un aumento de la participación extranjera en la economía brasileña. (…) Las corporaciones extranjeras también aumentaron su participación en el comercio exterior del país, alcanzando el 41,3% de las exportaciones y el 49,3% de las importaciones. El papel del capital extranjero es aún más fuerte cuando consideramos solo a las grandes empresas. Entre las 500 mayores empresas privadas brasileñas, las que estaban bajo control extranjero representaron el 41,2% de las ventas en 1989. Esta participación aumentó al 49,9% en 1997 y, en 2003, alcanzó el 51,7%”. ^[42] Claramente, Brasil también es una semicolonia capitalista, aunque industrialmente avanzada.

 

Lo mismo ocurre con Irán, aunque está económicamente menos desarrollado que Brasil. Si se considera el PIB per cápita, como medida de riqueza, Irán ocupa el puesto 124 (en términos nominales y el 83 según PPA). En contraste, si consideramos otro estado de Oriente Medio, Israel ocupa el 13.º puesto a nivel mundial. Irán depende en gran medida de la producción y exportación de petróleo y gas, y sus corporaciones no desempeñan ningún papel en la economía mundial.

 

Como dijimos anteriormente, los marxistas deben evaluar las relaciones entre las diferentes características y ubicar la esencia de la totalidad de estas relaciones. Esto requiere rechazar el método ecléctico de Grant/Woods de "uno y otro"; más bien, es necesario centrarse en identificar la esencia de las relaciones de un estado dado dentro del sistema imperialista mundial. Así, si bien algunos estados se volvieron imperialistas en las últimas dos o tres décadas (China, Rusia, Israel o Corea del Sur), otros se han mantenido esencialmente como semicolonias, aunque con características específicas (por ejemplo, India, Pakistán, Turquía, Grecia, Irán, Brasil, Ucrania, etc.).

 

 

 

Similitudes significativas con las teorías revisionistas

 

 

 

Es necesario señalar dos similitudes metodológicas entre la teoría del imperialismo de la CMI/RCI y otros conceptos revisionistas. En primer lugar, su teoría de las “potencias imperialistas dependientes” presenta fuertes similitudes con la desgastada teoría del subimperialismo, originada en la escuela de Ruy Mauro Marini y el colectivo marxista brasileño Política Operária, una teoría que ya he abordado en otro artículo. ^[43]

 

Si bien Grant y Woods no utilizan la misma terminología, su método es muy similar al de Marini y abre la puerta a una aleatoriedad ecléctica. Desdibujan la línea entre países imperialistas y semicoloniales para liberarse de la obligación de defender a estos últimos frente a las grandes potencias.

 

En segundo lugar, cabe destacar que el método de Grant/Woods presenta fuertes similitudes con el de Karl Kautsky, el principal teórico de la socialdemocracia alemana en la época de Lenin y Trotsky. Si se toman en cuenta los argumentos de la CMI/RCI para considerar imperialistas a países como Turquía, Irán, India y Pakistán, se reduce básicamente a la política agresiva de estos estados contra sus propias minorías nacionales o contra países vecinos. Como ya señalamos, este enfoque nos llevaría a clasificar a un número absurdamente elevado de estados como imperialistas.

 

De igual manera, Kautsky identificó la política exterior agresiva como la esencia del imperialismo, ignorando el dominio político-económico de los monopolios y las grandes potencias como su esencia.

 

“Ante todo, debemos tener claro qué entendemos por imperialismo. Esta palabra se usa constantemente hoy en día, pero cuanto más se habla y se debate sobre ella, más imprecisa se vuelve, lo que, por supuesto, dificulta mucho su comprensión. Actualmente, el significado de la palabra imperialismo se ha expandido tanto que abarca todas las manifestaciones del capitalismo moderno: cárteles, aranceles proteccionistas, el dominio de las finanzas y la política colonial. En ese sentido, naturalmente, el imperialismo es una necesidad vital para el capitalismo. Pero ese conocimiento es simplemente una tautología; solo dice que el capitalismo no puede existir sin el capitalismo. Si tomamos la palabra no en ese sentido general, sino en su determinación histórica, tal como se originó en Inglaterra, entonces significa solo un tipo particular de esfuerzo político, provocado, sin duda, por el capitalismo moderno, pero de ninguna manera coincidente con él.” ^[44]

 

Lenin se opuso firmemente a este enfoque: “Kautsky separa la política del imperialismo de su economía, separa el monopolismo en política del monopolismo en economía, para desbrozar el camino a su vulgar reformismo burgués tal como el "desarme", el "ultraimperialismo" y demás necedades por el estilo. El propósito y el objeto de esta falsedad teórica se reducen exclusivamente a disimular las contradicciones más profundas del imperialismo y a justificar de este modo la teoría de la "unidad" con sus apologistas: con los oportunistas y socialchovinistas descarados”. ^[45]

 

 

 

Excursión: Trotsky y los estados balcánicos “imperialistas”

 

 

 

Como se mencionó anteriormente, los líderes de la CMI/RCI intentan justificar su distorsión revisionista de la teoría marxista del imperialismo con dos ejemplos históricos. Uno es la Rusia zarista, un ejemplo claramente erróneo, reconocido por Lenin y los bolcheviques como una gran potencia imperialista, aunque económicamente atrasada. El otro ejemplo es una extensa cita de los escritos de Trotsky durante las guerras de los Balcanes de 1912-1913, en la que habla del imperialismo serbio, griego y búlgaro. ^[46]

 

Alan Woods y sus amigos afirman que esta cita daría una apariencia marxista ortodoxa a su teoría.

 

“Ante estos hechos, ¿cómo podría describir Trotsky a Bulgaria, Serbia y Grecia como países imperialistas? ¿Tal vez fue una errata? Pero Trotsky no cometía errores de este tipo. Al igual que Lenin, siempre fue escrupuloso en cuestiones de teoría. La respuesta a esta aparente paradoja es en realidad muy simple. No hay ninguna ley que diga que una nación pobre y oprimida no pueda convertirse en un estado violento, depredador, una vez que esté en condiciones de actuar como tal. Por el contrario, la dialéctica nos enseña que las cosas pueden transformarse en su contrario. (…) Estas naciones se mantuvieron económicamente atrasadas y dominadas por otros Estados más poderosos. Pero, al mismo tiempo que eran potencias imperialistas regionales – potencias imperialistas débiles que no podían aspirar a la conquista de Europa pero que aspiraban a hacerse con el territorio de sus vecinos y a oprimirlos y saquearlos. En ese sentido eran imperialistas y Trotsky no dudó en usar esa palabra. Su atraso económico y la debilidad relativa con respecto a las principales potencias imperialistas no podían utilizarse para encubrir su verdadera naturaleza imperialista.”

 

Sin embargo, tal intento de disfrazar su teoría revisionista con un manto de marxismo ortodoxo carece por completo de fundamento. Ante todo, Trotsky escribió sus artículos sobre las Guerras de los Balcanes en un período anterior a la aparición de la teoría ortodoxa del imperialismo. (Lenin escribiría su famoso libro tan solo unos años después, en 1916). En aquel entonces, aún existían numerosos debates y diferentes enfoques entre los marxistas.

 

Esto también se evidencia en el hecho de que utiliza el término “imperialista” como sinónimo de política exterior agresiva. Por ejemplo, escribe:

 

“Ampliar los límites del Estado, aumentar el número de contribuyentes, multiplicar las fuentes de enriquecimiento: estos fueron los principios de la sabiduría imperialista que guiaron la política de todas las camarillas gobernantes de Sofía. Fueron estos principios —imperialistas, no nacionales— los que también determinaron toda la política de Bulgaria hacia Macedonia”. ^[47]

 

Como se mencionó anteriormente, los marxistas de la época utilizaban el término “imperialista” de diferentes maneras, ya que no existía una teoría del imperialismo claramente formulada. Naturalmente, esto no fue culpa de Trotsky, pero demuestra que una cita de este período difícilmente puede servir como confirmación creíble de la reinterpretación que la CMI/RCI hizo de la teoría del imperialismo de Lenin.

 

En segundo lugar, es importante tener en cuenta que en ese momento Trotsky no era bolchevique, sino que oscilaba entre diferentes corrientes (este fue el período en que inició el oportunista Bloque de Agosto con los mencheviques y los liquidadores). El propio Lenin, en sus escritos sobre estas guerras, nunca habló de países balcánicos "imperialistas".

 

Esto no se debía simplemente a una diferencia terminológica, sino a posturas contradictorias en la guerra. Trotsky se opuso a todos los bandos en ambas guerras de los Balcanes: la primera, en 1912-13, entre el Imperio Otomano contra Bulgaria, Grecia, Serbia y Montenegro, y la segunda, en 1913, entre Bulgaria contra Serbia, Montenegro, Rumanía, Grecia y el Imperio Otomano.

 

Por el contrario, Lenin reconoció correctamente que en la primera guerra de los Balcanes (pero no en la segunda), la guerra de los países balcánicos contra el Imperio Otomano no solo fue contrarrevolucionaria, sino que también tuvo un carácter progresista de liberación nacional, a pesar de los métodos reaccionarios con que fue librada por los gobiernos burgueses de estos estados. “La conquista de Macedonia por Bulgaria y Serbia significa para ella una revolución burguesa, una especie de 1789 o 1848”. Estas palabras de Otto Bauer, el marxista austriaco, revelan de golpe el significado de los acontecimientos que ahora tienen lugar en los Balcanes.

 

La revolución de 1789 en Francia y la de 1848 en Alemania y otros países fueron revoluciones burguesas, porque la liberación del país del absolutismo y de los privilegios terratenientes y feudales, de hecho, proporcionó libertad para el desarrollo del capitalismo. Pero huelga decir que tales revoluciones eran urgentemente requeridas por los intereses de la clase obrera; en 1789 y 1848, incluso los obreros “sin partido”, que no estaban organizados como clase, fueron combatientes destacados de las revoluciones francesa y alemana.

 

“Macedonia, como todos los países balcánicos, es en el orden económico un país muy atrasado. Allí perviven todavía vigorosos vestigi0s· del régimen de la servidumbre, de la dependencia. medieval de los campesinos respecto de los terratenientes feudales. (...) Los terratenientes de Ma«edonia (los llamados spalti) son turcos y mahometanos, mientras que los labriegos son eslavos y cristianes. El antagonismo de clase está agravado, pues, por el religioso y el nacional. En consecuencia, las victorias de servios y búlgaros suponen quebrantos para el dominio del feudalismo en Macedonia, significan la creación de una clase de campesinos propietarios de tierras (...)

 

Si la liberacióa de Macedonia se hubiese llevado a cabo por vía revolucionaria, es decir, como consecuencia de la lucha de los campesinos servios, búlgaros y turcos contra los terratenientes de todas las nacionalidades (y contra los gobiernos de los terratenientes de los ijalcanes), la liberación habría costado sin duda a estos pueblos cien veces menos vidas humanas que la guerra actual. Habría sido una liberación lograda a ua precio infinitamente más bajo y hubiera sido infinitamente más completa.” ^[48]

 

En otro artículo, Lenin señaló:

 

“A pesar de que en los Balcanes se ha formado una alianza de monarquías, y no de repúblicas; a pesar de que esa alianza se ha conseguido gracias a la guerra, y no gracias a la revolución; a pesar de eso, se ha dado un gran paso adelante hacia la destrucción de los restos de la Edad Media en toda la Europa Oriental.” ^[49]

 

La política reaccionaria de la burguesía balcánica pretendía fortalecer su posición en la región y obtener una posición más favorable frente a las potencias imperialistas. Sin embargo, esto no las convirtió en potencias imperialistas por derecho propio, ya que se trataba más bien de países semicoloniales dependientes de las grandes potencias.

 

“La burguesía de las naciones oprimidas convierte constantemente las consignas de liberación nacional en un engaño para los obreros: en la política interior, utiliza estas consignas para concluir acuerdos reaccionarios con la burguesía de las naciones dominantes (por ejemplo, los polacos en Austria y Rusia, que se confabulan con la reacción para oprimir a los hebreos y a los ucranios); en la política exterior trata de lograr componendas con una de las potencias imperialistas competidoras a fin de realizar sus objetivos de rapiña (la política de los Estados pequeños en los Balcanes, etc.).” ^[50]

 

Por la misma razón, es decir, porque Serbia no era un estado imperialista, los bolcheviques declararon durante la Primera Guerra Mundial que, si la guerra entre la Austria imperialista y la Serbia se desarrollaba de forma aislada, los socialistas se aliarían con la burguesía serbia. Obviamente, Lenin habría apoyado a Serbia si la hubiera considerado un estado imperialista.

 

“El único elemento nacional de la guerra presente es la lucha de Servia contra Austria (lo cual, dicho sea de paso, ha sido señalado en la resolución de la Conferencia de Berna de nuestro Partido). Sólo en Serbia y entre los serbios es donde tenemos un movimiento de liberación nacional que cuenta con muchos años de existencia, que abarca a millones de seres -a las "masas populares" - y cuya "continuación", es la guerra de Servia contra Austria. Si esta guerra fuese una guerra aislada, es decir, si no estuviese ligada a la guerra europea, a los objetivos egoístas y rapaces de Inglaterra, Rusia, etc., todos los socialistas estarían obligados a desear el triunfo de la burguesía servia: ésta es la única conclusión acertada y absolutamente necesaria que se deduce del elemento nacional de la guerra presente.” ^[51]

 

¡Qué contraste tan flagrante con las vergonzosas declaraciones de la CMI/RCI que se niegan a defender a Irán, Argentina u otras semicolonias contra los saqueadores imperialistas!

 

 

 

¿Solo guerras reaccionarias en la época imperialista?

 

 

 

La tesis de la CMI/RCI sobre las “potencias imperialistas dependientes” tiene raíces teóricas más profundas que revelan su comprensión revisionista del imperialismo. Recordemos la cita mencionada de su ensayo:

 

“Es un hecho históricamente verificable que una nación que en un momento haya sido pobre, oprimida, pisoteada y explotada como una colonia – al obtener su independencia – puede adoptar una política imperialista agresiva hacia sus vecinos, declarando guerras, ocupando tierras y demás. De hecho, se podría decir que esto ocurre casi siempre; las nuevas burguesías tratan de explotar y oprimir a los Estados más débiles de la región. Hay grandes bandidos, pero también los hay medianos y también hay pequeños ladrones, y, dentro de ciertos límites, es posible que una nación dominada juegue un papel imperialista”.

 

Observen la formulación de que “se podría decir que esto ocurre casi siempre; las nuevas burguesías tratan de explotar y oprimir a los Estados más débiles de la región” y, por lo tanto, puede “desempeñar un papel imperialista”. Otra cita del ensayo antes mencionado de la sección rusa de la CMI/RCI expresa el mismo enfoque:

 

“Y entendiendo esto, los marxistas revolucionarios de todo el mundo deben estar dispuestos a aplicar una política de clase correcta, incluso en relación con las guerras. Debemos comprender que las guerras son solo una continuación de la política por otros medios. Las guerras libradas por la burguesía de la era del imperialismo son guerras imperialistas y reaccionarias en su contenido: los gritos de una bestia moribunda que intenta encontrar una salida a una situación desesperada”.

 

De nuevo, la misma idea: “las guerras libradas por la burguesía de la era del imperialismo son guerras imperialistas y reaccionarias en su contenido”.

 

Dado que la CMI/RCI ignora que el orden mundial se caracteriza por una división entre países imperialistas y semicoloniales, naciones opresoras y oprimidas, niega la posibilidad de que no solo las masas populares, sino —en ciertas condiciones y bajo la presión de otras clases— incluso la burguesía de un país semicolonial o una nación oprimida, puedan librar guerras que no sean reaccionarias, sino progresistas y liberacionistas.

 

Naturalmente, la burguesía de los países oprimidos lucha solo con reticencia e inconsistencia contra las potencias imperialistas, ¡si es que lo hace! Aun así, lo ha hecho en varias ocasiones durante el último siglo. Por citar solo algunos ejemplos recientes, nos referimos a la Guerra de las Malvinas de Argentina contra Gran Bretaña, las guerras de Irak contra Estados Unidos en 1991 y 2003 o la guerra de Ucrania contra Rusia desde 2022. La base de esto es que, al estar estos países oprimidos por el imperialismo, la burguesía nativa es solo en parte una clase dominante, pero también en parte una clase oprimida. Trotsky fue muy claro en esto:

 

“El régimen interno de los países coloniales y semicoloniales tiene un carácter predominantemente burgués. Pero la presión del imperialismo extranjero altera y distorsiona de tal manera la estructura económica y política de estos países que la burguesía nacional (aun en los países políticamente independientes de América del Sur) apenas alcanza parcialmente la altura de una clase dirigente. Es verdad que la presión del capitalismo en países atrasados, no cambia su carácter social básico, puesto que el opresor y el oprimido representan solamente niveles de desarrollo diferentes en la misma sociedad burguesa. Sin embargo, la diferencia entre Inglaterra y la India, el Japón y China, Estados Unidos y México es tan grande, que diferenciamos estrictamente entre países burgueses opresores y oprimidos y consideramos nuestro deber apoyar a estos últimos. La burguesía de países coloniales y semicoloniales es una clase semidirigente, semioprimida.” ^[52]

 

De hecho, los líderes de la CMI/RCI repiten la tesis errónea de Rosa Luxemburgo de que las guerras de liberación nacional serían imposibles en la época del imperialismo:

 

“Así es como el medio histórico del imperialismo moderno determina el carácter de la guerra en los países individuales y este mismo medio imposibilita la guerra de defensa nacional”. ^[53]

 

Lenin rechazó rotundamente esta idea:

 

“Las guerras nacionales contra las potencias imperialistas. no sólo son posibles y probables, sino también inevitables y progresistas, revolucionarias, aunque, claro está, para que tengan éxito es imprescindible aunar los esfuerzos de un inmenso número de habitantes de los países oprimidos (centenares de millones en el ejemplo de la India y de China, aportado por nosotros) o que se dé una conjugación especialmente favorable de los factores que caracterizan la situación internacional (por ejemplo, paralización de la intervención de las potencias imperialistas como consecuencia de su agotamiento, de su guerra, de su antagonismo, etc.), o una insurrección simultánea del proletariado de una de las grandes potencias contra la burguesía {este caso, el último en nuestra enumeración, es el primero desde el punto de vista de lo deseable y ven ta joso para la victoria del proletariado)”. ^[54]

 

Sin embargo, cabe señalar que Rosa Luxemburg formuló sus ideas erróneas al comienzo de la época imperialista. En aquel entonces, abordar la cuestión nacional en esas nuevas condiciones históricas suponía un desafío para la teoría marxista. ¡Se necesitaba un genio como Lenin para presentar una solución tan clara y seria! (¡Incluso Trotsky estaba confundido sobre este tema antes de 1917!)

 

¿Pero hoy? ¿Qué excusa tienen los grantistas para su patético enfoque de la cuestión nacional? ¡Vivimos en el período final del imperialismo con más de un siglo de experiencia política a nuestras espaldas! ¿No es este tiempo suficiente para acumular suficiente experiencia y comprender la superioridad del enfoque bolchevique sobre la cuestión nacional?

 

 

 

“Philosophia ancilla theologiae” o cómo una teoría revisionista sirve de justificación para la adaptación al socialimperialismo

 

 

 

En la Edad Media, los ideólogos de la Iglesia Católica —un sector clave de la clase dominante de la sociedad feudal de la época— solían decir: “Philosophia ancilla theologiae” (“La filosofía está al servicio de la teología”). Leyendo el ensayo de la CMI/RCI, se puede reformular esta ley y decir que, para los grantistas, la teoría marxista está al servicio de su política oportunista. Negar la posibilidad de guerras progresistas por parte de la burguesía de los países semicoloniales o de las naciones oprimidas sirve de excusa para no ponerse del lado de esos pueblos en sus conflictos con las potencias imperialistas.

 

El ensayo que nos ocupa lo muestra muy claramente. Esto, una vez más, justifica la vergonzosa negativa de los grantistas a defender a Argentina, un país semicolonial, contra el imperialismo británico en la Guerra de las Malvinas en 1982.

 

"Thatcher no podía aceptar la humillación de una derrota militar y envió un grupo de combate para recuperar las islas, lo que lograron hacer. ¿Qué posición deberían haber tomado los marxistas? La posición de los marxistas británicos era oponerse a la guerra, que considerábamos como una guerra reaccionaria por ambos bandos.

 

La naturaleza reaccionaria imperialista de Thatcher era muy clara, aunque trató de esconderse detrás de la defensa de los isleños contra el régimen fascista argentino (¡algo de lo que no se había dado cuenta antes!). Pero en el otro lado tampoco había un átomo de contenido progresista. La Junta reaccionaria utilizó y abusó de los sentimientos antiimperialistas de las masas para sembrar la confusión y desviar la atención de los crímenes del régimen ondeando la bandera del patriotismo. Y temporalmente tuvieron éxito.

 

¿Cuál era la posición de los grupos argentinos que decían ser trotskistas? Se colocaron detrás del gobierno y respaldaron su aventura, abandonando cualquier pretensión de una posición revolucionaria o de clase. Uno de los dirigentes “trotskistas” incluso fue a ofrecer sus servicios a la Junta en su supuesta guerra contra el imperialismo. Esa fue una traición a los principios más elementales del socialismo. Y se justificó sobre la base falsa de una “nación pobre dependiente” que supuestamente estaba ‘luchando contra el imperialismo’”.

 

Como demostramos en otro lugar, los grantistas llegaron incluso al extremo de declarar en aquel momento que, si el gobierno conservador de Thatcher en Gran Bretaña era reemplazado por un gobierno laborista socialista, ¡se aliarían con Gran Bretaña contra Argentina!

 

Los grantistas repitieron en varias ocasiones esta vergonzosa deserción del deber elemental de los marxistas y antiimperialistas de defender a los países semicoloniales y a las naciones oprimidas de los saqueadores imperialistas. Nos referimos a Irlanda del Norte, las guerras de Irak de 1991 y 2003, Afganistán de 2001-21 o Ucrania de 2022.

 

En el ensayo antes mencionado de la sección rusa de la CMI/RCI, se repite la misma postura capitulacionista en el caso de Irán.

 

“A los capitalistas de ambos lados del frente no les importa la vida de los trabajadores de todas las nacionalidades, ni siquiera la de los trabajadores de sus propios países. La principal lección que los trabajadores pueden aprender de todo esto es esta: en una disputa entre dos bandidos, uno más rico y otro menos rico, ¡no se puede apoyar a ninguno de los dos!”.

 

Dado que hemos abordado repetidamente la falta de apoyo de los grantistas a las luchas antiimperialistas y cómo esto contradice totalmente la tradición marxista de Lenin y Trotsky, nos limitamos aquí a unos pocos comentarios y remitimos a los lectores a explicaciones más extensas. ^[55]

 

La CCRI y todos los marxistas auténticos se han alineado repetidamente con las luchas de liberación en países (semicoloniales) lideradas por fuerzas (pequeño)burguesas, nacionalistas de derecha o islamistas, o incluso regímenes autoritarios. Este siempre ha sido el enfoque del movimiento obrero revolucionario.

 

Así lo explicó Trotsky en los años 30: “Supongamos, empero, que el día de mañana Inglaterra entra en un conflicto militar con Brasil. ¿De qué lado se ubicará la clase obrera en este conflic­to? En este caso, yo personalmente estaría junto al Brasil “fascista” contra la “democrática” Gran Bretaña. ¿Por qué? Porque no se trataría de un con­flicto entre la democracia y el fascismo. Si Inglaterra ganara, pondría a otro fascista en Río de Janeiro y ataría al Brasil con dobles cadenas. Si por el contrario saliera triunfante Brasil, la conciencia nacional y democrática de este país cobraría un poderoso impulso que llevaría al derrocamiento de la dictadura de Vargas. Al mismo tiempo, la derrota de Inglaterra asestaría un buen golpe al imperialismo británico y daría un impulso al movimiento revolucionario del proletariado inglés. Realmente, hay que ser muy cabeza hueca para reducir los antagonismos y conflictos militares mundiales a la lucha entre fascismo y demo­cracia. ¡Hay que saber descubrir a todos los explota­dores, esclavistas y ladrones bajo las máscaras con que se ocultan!” ^[56]

 

De igual manera, la Cuarta Internacional defendió a Etiopía contra Italia en 1935-36, a pesar de que la primera contaba con una monarquía absolutista liderada por el emperador Haile Selassie. “Desde lue­go, somos partidarios de la derrota de Italia y de la victoria de Etiopía y, por consiguiente, debemos hacer todo cuanto esté a nuestro alcance por impedir que el imperialismo italiano reciba apoyo de las demás po­tencias imperialistas y, a la vez, facilitar en lo posible el envío de armamentos, etcétera, a Etiopía”. ^[57]

 

Al apoyar estas luchas lideradas por fuerzas no revolucionarias, los marxistas aplican los principios de la táctica antiimperialista del frente único, tal como la desarrolló la Internacional Comunista en la época de Lenin y Trotsky. (Véanse las Tesis sobre la Cuestión Oriental, adoptadas en su Cuarto Congreso en 1922). ^[58] Esto significa que los socialistas combinan el apoyo a las actividades prácticas con la defensa de un programa obrero independiente y, al mismo tiempo, la crítica a las fuerzas (pequeño)burguesas por sus errores y traiciones. Trotsky explicó: “Al participar en la lucha militar bajo las órdenes de Chiang Kai-shek, puesto que desgraciadamente él tiene el mando de la guerra por la independencia, nos preparamos políticamente para el derrocamiento de Chiang Kai-shek esa es la única política revolucionaria”. ^[59]

 

Es sobre la base de estos principios que la CCRI (o su organización predecesora) siempre ha brindado un apoyo crítico pero incondicional a las luchas de los países (semi)coloniales o de los pueblos oprimidos nacionalmente liderados por fuerzas (pequeño)burguesas. Lo hicimos en Argentina durante la Guerra de las Malvinas contra Gran Bretaña, a pesar de que estaba dirigida por un régimen militar reaccionario. en Irak, en las dos guerras de 1991 y 2003 (y la posterior ocupación) contra el imperialismo estadounidense y sus aliados, a pesar de que la resistencia estuvo liderada por fuerzas pequeñoburguesas baazistas e islamistas; la resistencia liderada por los talibanes en Afganistán contra los ocupantes imperialistas entre 2001 y 2021; la resistencia irlandesa, liderada por el Sinn Féin/IRA, contra los ocupantes británicos; la resistencia palestina, liderada por Hamás y otras organizaciones nacionalistas e islamistas, o la resistencia del pueblo ucraniano, liderada por el gobierno prooccidental de Zelenski, contra la invasión rusa. ^[60]

 

En resumen, los grantistas o bien niegan rotundamente la existencia de una opresión imperialista (o nacional) o bien afirman que esta sería superada (o subordinada) por otros factores como una “guerra por poderes”, el derecho a la autodeterminación nacional de unos pocos colonos (Malvinas) o los “derechos” de un grupo nacional opresor (Israel/Palestina, Irlanda del Norte). En cualquier caso, nunca apoyan las luchas de los oprimidos tal como se desarrollan concretamente bajo un liderazgo no revolucionario.

 

La teoría y la práctica siempre están estrechamente vinculadas. Esto es cierto tanto para las fuerzas revolucionarias como para las revisionistas. En el caso de la CMI/RCI de Alan Woods, vemos que su distorsión de la teoría del imperialismo de Lenin sirve como justificación para abandonar un enfoque antiimperialista consistente en defensa de los oprimidos contra las potencias imperialistas.

 

Los auténticos comunistas de la CMI/RCI deberían reevaluar críticamente la historia de su organización y rechazar su teoría revisionista del imperialismo. Esto es urgente no solo para construir una organización sobre una base marxista correcta, sino también para tener una orientación correcta en la lucha de clases actual. Las luchas de liberación de los pueblos oprimidos contra las grandes potencias son una característica clave del imperialismo en el siglo XXI. ¡Una internacional comunista revolucionaria es consecuentemente internacionalista y antiimperialista o no es comunista en absoluto!

 

 

 

 

 

Критика розуміння імперіалізму IMT/RCI Алана Вудса та політичних наслідків цього

 

Міхаель Прьобстінг, Революційна Комуністична Міжнародна Тенденція (RCIT / РКМТ), 12 травня 2025, www.thecommunists.net

 

 

 

Зміст

 

Вступ

 

Короткий виклад марксистського аналізу імперіалізму

 

Ленін і Троцький про поділ імперіалістичного світу на гнобительські та пригноблені нації

 

Еклектичний підхід ґрантистів

 

Марксистська діалектика вимушує визнавати сукупність та її суть

 

Різновиди імперіалістичних і напівколоніальних держав

 

Російський і китайський імперіалізм — правильна характеристика IMT/RCI, яка часто забувається

 

Так звані «залежні» імперіалістичні сили

 

Відчиняючи двері еклектичній випадковості

 

Промовисті подібності до ревізіоністських теорій

 

Екскурс: Троцький і «імперіалістичні» балканські держави

 

Тільки реакційні війни в імперіалістичну епоху?

 

Philosophia ancilla theologiae або як ревізіоністські теорії послуговують для виправдання пристосування до соціал-імперіалізму

 

 

 

* * * * *

 

 

 

Вступ

 

 

 

Однією з головних відмінностей, яка відрізняла справжніх марксистів від IMT (нещодавно перейменованим на Революційний Комуністичний Інтернаціонал, RCI), було розуміння цією організацією імперіалізму і, зокрема, відмова від антиімперіалістичної стратегії і тактики. Тед Ґрант, покійний засновник цієї організації (через якого представників цієї течії часто називають ґрантистами), та Алан Вудс, її нинішній лідер, розробили теорію, метою якої було виправдати свою відмову захищати напівколоніальні країни від імперіалістичних держав. Фолклендська війна 1982 року між Аргентиною та Великою Британією, американсько-ізраїльська агресія проти Ірану або вторгнення Росії в Україну з 2022 року є найяскравішими прикладами такої нездатності зайняти антиімперіалістичну позицію.

 

Великий есей, написаний у 2016 році, але опублікований лише у 2022 році після повномасштабного путінського вторгнення, є спробою лондонського керівництва IMT/RCI надати теоретичне обґрунтування такої політики. Документ є серйозною спробою розробити теоретичний та історичний аналіз імперіалізму. Проте, хоч він і містить низку правильних міркувань, він страждає від недіалектичного, емпіричного методу, який, на жаль, не є рідкістю в англосаксонському «марксизмі». [1]

 

Не дивно, що теорія імперіалізму займає центральне місце в сучасних дебатах між марксистами. Ми живемо у світі, в якому явно панує суперництво між імперіалістичними державами (старими і новими), а також суперечності між великими державами і напівколоніальними країнами (так званим Глобальним Півднем).

 

Загалом, існує дві основні течії відхилень у самопроголошеному марксизмі, які протистоять ортодоксальній теорії імперіалізму, розробленій Леніним. Один табір опонентів претендує на ортодоксальність, стверджуючи, що з часів Леніна в імперіалізмі не відбулося жодних змін. Вони заперечують, що з'явилися (або навіть можуть з'явитися) нові імперіалістичні держави, і заперечують той факт, що Китай і Росія стали такими державами. Насправді такі теоретики є безплідними догматиками і, як правило, прямо чи опосередковано підтримують східний соціал-імперіалізм, тобто схильні ставати на бік Китаю і Росії проти західних держав.

 

Інший табір опонентів визнає, що зміни відбулися, але при цьому вони відмовляються від фундаментального методу ленінської теорії імперіалізму і опиняються в еклектичному емпіризмі. Традиція Теда Ґранта і Алана Вудса, очевидно, належить до останнього табору, хоча у своїй практичній політиці вона також пристосовується до упереджень проросійського табору.

 

РКМТ завжди відстоювала ортодоксальне марксистське розуміння імперіалізму і застосовувала його до змін умов XXI століття в низці книг і брошур. [2] Ми проаналізували піднесення Китаю та Росії як нових великих держав (а також менших нових імперіалістичних держав, таких як Південна Корея) [3] і показали, чому інші держави, наприклад, Індія чи Туреччина, є не імперіалістичними державами, а радше напівколоніями (хоча і з певними особливостями).

 

Крім того, ми опублікували низку критичних полемічних статей проти прихильників теорій імперіалізму, які схиляються або до стерильно-догматичного, або до емпірично-еклектичного табору. [4] Так само ми неодноразово розглядали позиції IMT/RCI в різних імперіалістичних конфліктах. У цьому есеї ми обмежимося, наскільки це можливо, критичним розглядом конкретних аргументів IMT/RCI у вищезгаданому есеї і звернемося до наших відповідних праць для більш детальної розробки.

 

 

 

Короткий виклад марксистського аналізу імперіалізму [5]

 

 

 

Почнемо з дуже короткого викладу марксистського розуміння імперіалізму, яке було розроблене Леніним та його однодумцями, і яке є основою аналізу РКМТ. Згідно з цією теорією, імперіалізм є останньою стадією капіталізму, тобто стадією його розпаду, яка характеризується монополізмом, як в економіці (найбільші корпорації), так і в політиці (жменька великих держав). Фундаментальною причиною такого розвитку є поглиблення фундаментальних внутрішніх суперечностей капіталізму. З одного боку, протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами, що призводить до перенагромадження і зміни органічного складу капіталу і, як наслідок, до тенденції падіння норми зиску; а з іншого боку, протиріччя між інтернаціоналізацією продуктивних сил і кордонами національних держав. Як наслідок, суперництво великих держав, а також імперіалістична надексплуатація напівколоніальних країн пришвидшується і неминуче викликає економічні кризи, політичні та військові конфлікти.

 

У своїй найважливішій праці про імперіалізм, «Імперіалізм і розкол соціалізму», у якій Ленін міг вільно висловлюватися (інша його більш відома книга була написана для легальної преси з урахуванням царської цензури), він дав вичерпне визначення імперіалізму: «Почати доводиться з якомога точнішого і повнішого визначення імперіалізму. Імперіалізм є особлива історична стадія капіталізму. Особливість ця трояка: імперіалізм є (1) — монополістичний капіталізм; (2) — паразитичний або загниваючий капіталізм; (3) — умираючий капіталізм. Зміна вільної конкуренції монополією є корінна економічна риса, суть імперіалізму. Монополізм проявляється в 5 головних видах: 1) картелі, синдикати і трести; концентрація виробництва досягла того ступеня, що породила ці монополістичні союзи капіталістів; 2) монопольне становище великих банків: 3—5 гігантських банків орудують усім економічним життям Америки, Франції, Німеччини; 3) захоплення джерел сировини трестами і фінансовою олігархією (фінансовий капітал є монополістичний промисловий капітал, що злився з банковим капіталом); 4) поділ світу (економічний) міжнародними картелями почався. Таких міжнародних картелей, що володіють всім світовим ринком і ділять його “полюбовно”, — поки війна не переділила його — налічують уже понад сто! Вивіз капіталу, як особливо характерне явище на відміну від вивозу товарів при немонополістичному капіталізмі, стоїть у тісному зв'язку з еккономічним і політично-територіальним поділом світу. 5) Поділ світу територіальний (колонії) закінчився». [6]

 

Ленін також підкреслював, що поділ світу на імперіалістичні та (напів)колоніальні держави, гнобительські та пригноблені нації є невід'ємною характеристикою імперіалізму: «Імперіалізм є прогресуюче гноблення націй світу жменькою великих держав (...) Тому в програмі с.-д. центральним місцем повинен бути саме той поділ націй на гноблячі і пригноблені, який становить суть імперіалізму і який брехливо обходять соціал-шовіністи і Каутський. Цей поділ не істотний з точки зору буржуазного пацифізму або міщанської утопії мирної конкуренції незалежних націй при капіталізмі, але він якраз істотний з точки зору революційної боротьби проти імперіалізму». [7]

 

Звичайно, з часів Леніна імперіалізм розвився далі, як ми показали в наших роботах. Результатом Другої світової війни стала роль США як гегемона в капіталістичному таборі, оскільки інші імперіалістичні держави або зазнали поразки (Німеччина та Японія), або стали союзниками в підлеглому становищі (Велика Британія та Франція). Панування Вашингтона посилювалося тим, що жодна з імперіалістичних держав не мала іншої альтернативи, окрім як визнати керівництво США для ведення Холодної війни проти сталіністських держав. Таким чином, на міжімперіалістичне суперництво на певний період надмірно впливала інша суперечність — між західними державами та табором сталіністських держав на чолі з СРСР.

 

Ці умови, очевидно, змінилися з крахом сталінізму в 1989-1991 роках. Деякий час США залишалися гегемоном, але з початку XXI століття почали з'являтися нові імперіалістичні держави — спочатку Росія, [8] а потім Китай. [9] У результаті міжімперіалістичне суперництво знову стало визначальною рисою сучасного імперіалізму. Це тим більше актуально, що довгостроковий альянс між США і Західною Європою зараз розпадається через радикальну зміну зовнішньої політики Вашингтона під президентством Трампа. Цей відхід від провідної ролі в глобальних інституціях та розрив багаторічних альянсів є відступом «перенапруженого» американського імперіалізму і є своєрідним офіційним визнанням занепаду його гегемонії. [10]

 

Іншою важливою зміною стало перетворення більшості колоній на напівколонії, тобто вони стали формально незалежними державами, які, однак, залишаються підпорядкованими великим державам і надмірно експлуатуються імперіалістичними монополіями.

 

Крім того, відбулося переміщення капіталістичного виробництва вартости зі старих західних імперіалістичних держав до напівколоніальних держав, а також до нових імперіалістичних держав на Сході (Китаю, Росії та Південної Кореї). Як наслідок, переважна більшість світового пролетаріату сьогодні живе вже не в цих західних країнах. Тому надексплуатація напівколоніальних країн дедалі більше стає умовою існування старих імперіалістичних держав.

 

В результаті цих змін деякі країни пройшли шлях від напівколоніальної до імперіалістичної держави (наприклад, Південна Корея), тоді як інші перетворилися з імперіалістичних на напівколоніальні держави (наприклад, Португалія).

 

 

 

Ленін і Троцький про поділ імперіалістичного світу на гнобительські та пригноблені нації

 

 

 

Як зазначалося вище, марксисти визнають, що з настанням імперіалістичної епохи і створенням капіталістичної світової системи нації всього світу вступили у відносини одна з одною, відносини, які ґрунтуються або на суперництві між капіталістичними державами, або між панівними і залежними державами. Із цього Ленін і більшовики визнали імперіалістичну надмірну експлуатацію (напів)колоніальних країн ключовою рисою нової епохи.

 

Оскільки IMT/RCI не розуміє цього, потрібно показати, що цей підхід був центральним в аналізі імперіалізму Леніним і Троцьким. «Імперіалізм є найвищий ступінь розвитку капіталізму, досягнутий лише в XX столітті. Капіталізмові стало тісно в старих національних державах, без утворення яких він не міг повалити феодалізму. Капіталізм настільки розвинув концентрацію, що цілі галузі промисловості захоплені синдикатами, трестами, союзами капіталістів-мільярдерів, і майже вся земна куля поділена між цими “владиками капіталу”, чи то в формі колоній чи шляхом заплутування чужих країн тисячами ниток фінансової експлуатації. Вільну торгівлю і конкуренцію замінили прагнення до монополії, до загарбання земель для прикладання капіталу, для вивезення сировини і т. д. З визволителя націй, яким капіталізм був у боротьбі з феодалізмом, імперіалістський капіталізм став найбільшим гнобителем націй. Капіталізм з прогресивного став реакційним, він розвинув продуктивні сили настільки, що людство має або перейти до соціалізму, або роками й навіть десятиріччями переживати збройну боротьбу “великих” держав за штучне збереження капіталізму за допомогою колоній, монополій, привілеїв і національних гноблень всілякого роду». [11]

 

У подібному ключі Ленін писав в іншому документі: «На противагу цій міщанській, опортуністичній утопії програма соціал-демократії повинна висувати, як основний, найістотніший і неминучий за імперіалізму, поділ націй на гноблячі і гноблені». [12]

 

Троцький і Четвертий Інтернаціонал також засновували свій підхід до боротьби пригноблених націй на тому ж аналізі — поділ світу на імперіалістичні та (напів)колоніальні країни.

 

«Сучасне людство без винятку, від британських робітників до ефіопських кочівників, живе під гнітом імперіалізму. Про це не можна забувати ні на хвилину. Але це зовсім не означає, що імперіалізм проявляється однаково у всіх країнах. Ні. Одні країни є носіями імперіалізму, інші — його жертвами. Це і є головна лінія розмежування між сучасними націями і державами». [13]

 

«Світ, проте, все ще залишається дуже неоднорідним. Примусовий імперіалізм передових націй може існувати лише тому, що на нашій планеті залишаються відсталі нації, пригноблені національності, колоніальні та напівколоніальні держави. Боротьба пригноблених народів за національне об'єднання і національну незалежність є подвійно прогресивною, оскільки, з одного боку, вона готує більш сприятливі умови для їхнього власного розвитку, а з іншого — завдає ударів по імперіалізму. Ось, зокрема, чому в боротьбі між цивілізованою, імперіалістичною, демократичною республікою і відсталою, варварською монархією в колоніальній країні соціалісти цілком на боці пригнобленої країни, незважаючи на її монархію, і проти країни гнобителя, незважаючи на її “демократію”». [14]

 

Ця ж ідея втілена в основоположному документі Четвертого Інтернаціоналу, знаменитій «Перехідній програмі» Троцького: «Але не всі країни світу є імперіалістичними країнами. Навпаки, більшість з них є жертвами імперіалізму. Деякі з колоніальних або напівколоніальних країн, безсумнівно, спробують використати війну для того, щоб скинути із себе ярмо рабства. Їхня війна буде не імперіалістичною, а визвольною. Обов'язком міжнародного пролетаріату буде допомога пригнобленим країнам у війні проти гнобителів. Той самий обов'язок стосується і допомоги СРСР чи будь-якій іншій робітничій державі, яка може виникнути перед війною чи під час війни. Поразка кожного імперіалістичного уряду в боротьбі з робітничою державою або з колоніальною країною є меншим злом». [15]

 

 

 

Еклектичний підхід ґрантистів

 

 

 

IMT/RCI стверджує, що їхній аналіз імперіалізму ґрунтується на ленінському підході і відтворює його відому цитату про п'ять ознак імперіалізму (монополії, фінансовий капітал шляхом злиття банківського капіталу з промисловим, вивіз капіталу, міжнародні монополістичні капіталістичні об'єднання, завершення територіального поділу світу між найбільшими капіталістичними державами). Утім, швидко стає зрозуміло, що такі визначення не мають для них особливого значення: «Ленін сам добре усвідомлював обмеженість визначень. (...) Він не підходив до питання про імперіалізм (як і до будь-якого іншого питання) з точки зору абстрактних визначень, які можна було б застосувати механічно, безвідносно до часу і простору, а підкреслював необхідність аналізу явища як живого, мінливого процесу “в його повному розвитку”».

 

Тут товариші плутають дві речі. Вони помилково роблять висновок з динамічного характеру імперіалістичної епохи і, отже, можливості зміни державами свого класового характеру, що державам не можна давати визначень! Так, капіталізм як світова система є динамічним і відносини між державами можуть змінюватися, а отже, може змінюватися і характер тієї чи іншої держави. Однак це не означає, що держави, як і класи, не мають специфічних рис, які характеризують їхні відносини з іншими державами. Іншими словами, оскільки імперіалістична епоха характеризується експлуатацією та гнобленням, деякі держави займають панівне становище в капіталістичному світовому порядку (тобто вони є імперіалістичними), а багато інших перебувають під пануванням (тобто вони є напівколоніями).

 

Насправді, за претензією на протистояння «механічним концепціям» криється відмова IMT/RCI розробити будь-які чіткі визначення для різних категорій держав! Незважаючи на значний обсяг есею, ви не знайдете жодного визначення того, що є імперіалістичною державою або що є напівколоніальною країною. Навіть про напівколоніальні країни говорять лише тоді, коли мають на увазі ленінські часи сторічної давнини. Коли йдеться про сучасний імперіалізм, вони ніколи не використовують цю марксистську категорію, а надають перевагу термінам на кшталт «колишні колоніальні країни», які описують те, чим ці країни були в минулому, але не те, чим вони є сьогодні.

 

Утім, лідери IMT/RCI набагато більш чіткі, коли йдеться про те, що вони відкидають: «Дехто уявляє весь світ поділеним лише на два типи країн: багаті імперіалістичні держави-гнобителі (по суті, ті самі держави, про які говорив Ленін 100 років тому) та решту світу, що складається із залежних народів. Ця схема просто не відповідає фактам сучасного світу. Власне кажучи, вона не відповідає навіть тому періоду, коли писав Ленін».

 

Стає зрозуміло, що відмова від чіткого визначення імперіалістичних і напівколоніальних держав слугує входом у світ еклектичного прагматизму. На думку лідерів IMT/RCI, багато держав можуть бути як імперіалістичними, так і залежними: «З усього цього цілком очевидно, що з марксистської точки зору цілком можливо, щоб економічно відстала, навіть напівфеодальна нація, пригноблена більш потужними державами, діяла імперіалістично: розпочинала загарбницькі війни за ринки збуту і сировину, за територіальну експансію або з політичних міркувань».

 

Таким чином, товариші фактично стверджують, що всі країни, які проводять агресивну зовнішню політику проти інших країн, є імперіалістичними, незалежно від їхнього становища в імперіалістичній світовій системі: «Історично підтвердженим фактом є те, що нація, яка колись була бідною, пригнобленою, пригніченою, експлуатованою колонією, ставши незалежною, може проводити агресивну, імперіалістичну політику по відношенню до своїх сусідів: оголошувати війни, захоплювати землі і так далі. Насправді, можна сказати, що це відбувається майже в кожному випадку, коли нова незалежна буржуазія прагне експлуатувати і гнобити слабші держави в регіоні. Можуть бути великі грабіжники, але можуть бути і середні грабіжники, і можуть бути малі грабіжники, і в певних межах можливо, щоб домінована нація відігравала імперіалістичну роль».

 

 

 

Марксистська діалектика вимушує визнавати сукупність та її суть

 

 

 

Такий підхід повністю позбавлений наукового методу марксизму. По-перше, він замінює діалектику еклектичним методом імпресіоністичного «і те, і інше». Звичайно, це правда, що соціальні явища суперечливі і містять різні риси. Так, країна може бути залежною і пригнобленою, але водночас діяти деспотично щодо іншого народу. У світовій політиці цьому є багато прикладів. Подумайте про численні напівколоніальні держави, які самі пригнічують етнічні/національні меншини. Наведемо лише кілька прикладів: Туреччина або Ірак і курди, Шрі-Ланка і таміли, Пакистан і белуджі, Індонезія і папуаси, Ефіопія і різні національні меншини, такі як сомалійці, або Нігерія і південні етноси. Крім того, такі держави іноді нападають на сусідні країни. Згадаймо, наприклад, війну Іраку проти Ірану в 1980-1988 роках або вторгнення Іраку в Кувейт у 1990 році, війну між Ефіопією та Еритреєю в 1998-2000 роках або вторгнення Ефіопії в Сомалі з 2006 року.

 

Однак для того, щоб зрозуміти характер тієї чи іншої держави, недостатньо описово перерахувати її ознаки. Марксисти радше повинні отримати уявлення про всю сукупність її ознак та їхній зв'язок між собою, а також про зв'язок даної держави з іншими країнами та світовою системою. З такої оцінки треба вивести суть цих держав та їхні стосунки з іншими і на цій основі розробити конкретні категорії, які допомагають виявити цю сутність.

 

Фактично, IMT/RCI ігнорує вищезгадану тезу Леніна про те, що «суть імперіалізму» як світової системи є «поділ націй на гноблячі і пригноблені», тобто заперечує фундаментальне марксистське розуміння імперіалізму як світової системи, заснованої на експлуатації та гнобленні.

 

Звідси випливає, що ці товариші винні у поширеній помилці визначати класовий характер держав, аналізуючи їх окремо, ізольовано. Береться та чи інша цифра багатства, та чи інша зовнішньополітична авантюра і з них виводиться нібито класовий характер даної держави. Однак такий підхід не придатний для марксистів, оскільки він глибоко суперечить методу, на якому ґрунтується наш філософський Weltanschauung. Неможливо прийти до правильного розуміння без підходу до цього питання з точки зору матеріалістичної діалектики. Цей метод, який є методологічною основою марксизму, зобов'язує нас аналізувати кожну річ, кожне явище не ізольовано, а у взаємозв'язку з іншими.

 

Аврам Деборин, провідний філософ-марксист в СРСР у 1920-х роках до сталінських репресій, дуже добре сформулював це питання. «Ніщо у світі не існує саме по собі, але все існує по відношенню до решти сукупности». [16]

 

Такий підхід ґрунтується на діалектичному погляді на речі та їхній розвиток, який так лаконічно сформулював Ленін у 1915 році у своїй філософській статті «До питання про діалектику». У цій статті Ленін підкреслював, що принципово важливим є розуміння того, що розвиток (або еволюція) взагалі ґрунтується на єдності протилежностей, єдності, яка характеризується боротьбою і взаємодією або, іншими словами, відносинами суперечностей, що перебувають у постійному русі: «Дві основні (...) концепції розвитку (еволюції) є: розвиток як зменшення і збільшення, як повторення, і розвиток як єдність протилежностей (роздвоєння єдиного на взаємовиключаючі протилежності і взаємовідношення між ними). При першій концепції руху лишається в тіні саморух, його рухова сила, його джерело, його мотив (або це джерело переноситься назовні — бог, суб'єкт etc.). При другій концепції головна увага спрямовується саме на пізнання джерела “само”руху. Перша концепція мертва, бліда, суха. Друга — життєва. Тільки друга дає ключ до “саморуху” всього сущого; тільки вона дає ключ до “стрибків”, до “перериву поступовості”, до “перетворення в протилежність”, до знищення старого і виникнення нового. Єдність (збіг, тотожність, рівнодіяння) протилежностей умовна, тимчасова, минуща, релятивна. Боротьба взаємовиключаючих протилежностей абсолютно, як абсолютним є розвиток, рух». [17]

 

Підхід до речей, у тому числі й до держав, через аналіз їх у взаємозв'язку з іншими є фундаментальною основою для досягнення правильного розуміння. Таким чином, держава повинна розглядатися не лише як окрема одиниця, але, перш за все, у її зв'язку з іншими державами та націями. Так само, до речі, класи можна зрозуміти лише у відношенні один до одного. Це цілком очевидно, оскільки держави, за визначенням, не можуть існувати ізольовано; вони існують лише тому, що існують інші держави. Те саме, знову ж таки, у випадку з класами: не існує буржуазії без робітничого класу. Немає великих землевласників без сільських робітників і селян. Так само не існує імперіалістичних держав без колоній і напівколоній і навпаки. Не існує єдиної великої держави (за винятком уявного світу Карла Каутського та його сучасних послідовників), а є кілька великих держав, що конкурують між собою. [18]

 

Нарешті, правильне розуміння класового характеру держави вимагає аналізу її економічного, політичного та військового розвитку. Фрідріх Енґельс називав «закон переходу кількости в якість і навпаки» одним із найважливіших законів матеріалістичної діалектики. [19] І дійсно, щоб уникнути імпресіоністичної еклектики а-ля Ґрант/Вудс і огульного називання великої кількості країн імперіалістичними, марксисти повинні проводити дослідження конкретних випадків, чи дійсно кількісні зміни призвели до нової якости, чи ні. Такі дослідження повинні аналізувати економічну, політичну та військову міць тієї чи іншої держави, її зміни в недавньому минулому та її теперішню позицію в імперіалістичному світовому порядку. Такий аналіз дозволить визначити, чи призвели такі кількісні зміни до якісної зміни їхньої глобальної позиції, чи ні.

 

Цілком імовірно, що лідери IMT/RCI відкинуть наше наполягання на поділі світу на гнобительські і пригноблені нації, на імперіалістичні та напівколоніальні держави як «механістичний схематизм». Але таке заперечення виявляє лише їхню теоретичну еклектичність. Поняття чи категорії — це мова методу, його спосіб вираження. Без чітких понять і категорій науковий метод приречений на мовчання. Але без наукового методу — а для марксистів це означає без методу діалектичного матеріалізму — неможливо розпізнати і зрозуміти суть речей і процесів. Відомий вислів Гегеля не втратив актуальности: «Метод (...) є, отже, душа і субстанція, і все, що б там не було, осягається і пізнається у своїй істині лише тоді, коли воно повністю підпорядковане методу». [20]

 

 

 

Різновиди імперіалістичних і напівколоніальних держав [21]

 

 

 

Отже, для того, щоб зрозуміти класовий характер тієї чи іншої держави, треба визначити її місце в капіталістичній світовій економіці та політиці. Відносини між державами завжди треба розглядати як уся сукупність їхніх економічних, політичних і військових особливостей, або, за виразом Леніна, «вся сукупність різноманітних відношень цієї речі до інших». [22] Імперіалістична держава зазвичай вступає у відносини з іншими державами і народами, яких вона так чи інакше пригнічує, і надексплуатує їх, тобто привласнює частку виробленої ними капіталістичної вартости. Проте це слід розглядати в сукупності, тобто, якщо держава отримує певні прибутки від іноземних інвестицій, але змушена платити набагато більше (обслуговування боргу, репатріація прибутку тощо) за іноземні інвестиції, кредити тощо інших країн, таку державу, як правило, не можна вважати імперіалістичною. Так само різні форми гноблення і надексплуатації можуть зустрічатися в різних комбінаціях або тільки в одній формі, але не в іншій. Менші імперіалістичні держави зазвичай не нападають на напівколонії і не погрожують їм збройними силами. Це може бути справедливим навіть для великих держав (наприклад, Японії). Остання, однак, надмірно експлуатує багатьох пригноблених людей через експорт капіталу, але лише в дуже незначній мірі через міграцію. Така надексплуатація мігрантів особливо помітна в Росії, яка, з іншого боку, експортує набагато менше капіталу, ніж Японія.

 

Звичайно, недостатньо ділити країни на категорії імперіалістичних або напівколоніальних держав. Звичайно, існує багато різних відтінків всередині цих типів держав. Це вже починається з відмінностей між великими державами. Існують великі держави, такі як найсильніша з них, США, а також інші, які були економічно сильними, але в останні десятиліття стали набагато слабшими у військовому плані (наприклад, Японія чи Німеччина). Як було сказано вище, потрібно розглядати сукупність економічної, політичної та військової позиції держави у світовій ієрархії держав. Таким чином, ми можемо вважати певну державу імперіалістичною, навіть якщо вона є економічно слабшою, але все ще має відносно сильну політичну та військову позицію (як Росія до 1917 року і, знову ж таки, з початку 2000-х років). Така сильна політична і військова позиція може бути використана для пригнічення інших країн і націй та привласнення їхньої капіталістичної вартости.

 

У попередніх роботах ми детально розглянули, що така нерівномірність між самими великими державами завжди була помітною рисою протягом всієї історії сучасного капіталізму (наприклад, відмінності у промисловому розвитку, економічній продуктивності, експорті капіталу, кредитах тощо).

 

Загалом можна стверджувати, що нерівномірність історичного розвитку призвела до того, що старі, «зрілі» імперіалістичні держави (такі як Велика Британія чи Франція) існували (і конкурували) з новими, висхідними державами (такими як США чи Німеччина), а також з більш відсталими державами (такими як Росія, Австро-Угорська імперія, Італія чи Японія).

 

Сам Ленін неодноразово звертав увагу на таку нерівномірність. У своїх «Зошитах з імперіалізму», наприклад, він запропонував «ієрархізацію» серед великих держав. В одній зі своїх заміток він розрізняв три категорії імперіалістичних держав: «I три головні (цілком самостійні) країни: Англія, Німеччина, С. Штати; II другорядні (першокласні, але не цілком самостійні): Франція, Росія, Японія; III Італія, Австро-Угорщина». [23]

 

Крім того, ми повинні розрізняти великі держави та менші імперіалістичні держави (такі як Австралія, Бельгія, Швейцарія, Нідерланди, Австрія, країни Скандинавії тощо). Очевидно, що вони не є рівними великим державам, а скоріше підпорядковані їм. Ці малі імперіалістичні держави перебувають у політичній та військовій залежності від однієї або кількох великих держав, щоб брати участь у глобальному імперіалістичному порядку. Тому вони забезпечують своє привілейоване становище, вступаючи в економічні, політичні та військові союзи з великими державами, такі як ЄС, ОЕСР, МВФ, Світовий банк, СОТ, НАТО та різні «партнерства». Однак ці малі імперіалістичні держави не зазнають надмірної експлуатації з боку великих держав, а навпаки, беруть участь у надмірній експлуатації напівколоніального світу, привласнюючи значну частину вартости з напівколоній.

 

Класики марксизму завжди визнавали, що між різними імперіалістичними державами можуть існувати важливі відмінності у моці, політичному режимі тощо. У своїй знаменитій книзі про імперіалізм Ленін пояснював, що в епоху імперіалізму типово бачити сильніші і слабші, більш розвинені і більш відсталі імперіалістичні держави. Однак ці відмінності не змусили двох лідерів більшовицької партії відмовитися від висновку, що всі ці великі держави були імперіалістичними: «В Англії на перше місце висуваються її колоніальні володіння, які дуже великі і в Америці (наприклад, Канада), не кажучи вже про Азію та ін. Гігантський вивіз капіталу найтісніше зв'язаний тут з гігантськими колоніями, про значення яких для імперіалізму ми ще будемо говорити далі. Інша річ у Франції. Тут закордонний капітал вміщений головним чином в Європі і насамперед в Росії (не менше 10 мільярдів франків), причому переважно це — позичковий капітал, державні позики, а не капітал, вкладуваний у промислові підприємства. На відміну від англійського, колоніального, імперіалізму, французький можна назвати лихварським імперіалізмом. В Німеччині — третя різновидність: колонії її невеликі, і розподіл вміщуваного нею за кордоном капіталу найбільш рівномірний між Європою і Америкою». [24]

 

У тій же книзі Ленін також пояснював, що він судить про імперіалістичні держави не лише з точки зору їхнього теперішнього стану, але й з точки зору напрямку їхнього розвитку. Іншими словами, він визнавав, на відміну від про-східних соціал-імперіалістів, які відмовляються визнавати Китай і Росію імперіалістичними державами, характер і динаміку нових великих держав, таких як Росія чи Японія, в його часи: «Бо при капіталізмі немислима інша основа для поділу сфер впливу, інтересів, колоній та ін., крім як урахування сили учасників дільби, сили загальноекономічної, фінансової, військової і т. д. А сила змінюється неоднаково у цих учасників дільби, бо рівномірного розвитку окремих підприємств, трестів, галузей промисловості, країн при капіталізмі бути не може. Півстоліття тому Німеччина була жалюгідним нікчемством, якщо порівняти її капіталістичну силу з силою тодішньої Англії; те саме — Японія в порівнянні з Росією. Через десяток-другий років чи “мислимо” припустити, щоб лишилося незмінним співвідношення сили між імперіалістсьскими державами? Абсолютно немислимо». [25]

 

Підсумовуючи, неможливо зрозуміти імперіалізм без визнання нерівномірности світового капіталізму, що включає також розуміння нерівномірности розвитку самих великих держав. Недарма Троцький вважав, що нерівномірність це «найзагальніший закон історичного процесу». [26]

 

На закінчення, як же марксисти визначають імперіалістичну державу? Формула, яку ми розробили в попередніх роботах, і яка здається нам все ще найточнішою, виглядає наступним чином: імперіалістична держава — це капіталістична держава, монополії та державний апарат якої займають таке становище у світовому порядку, що вони передусім панують над іншими державами та націями. В результаті вони отримують надприбутки та інші економічні, політичні та/або військові переваги від таких відносин, заснованих на надексплуатації та гнобленні. [27]

 

Так само слід розрізняти різні типи напівколоній. Очевидно, що сьогодні існують величезні відмінності між Перу і Аргентиною або Бразилією, Конго і Єгиптом, Пакистаном і Туреччиною, Непалом і Таїландом, Казахстаном і Польщею. Деякі країни є більш індустріалізованими, ніж інші, деякі досягли певної політичної свободи, а інші — ні. Таким чином, ми можемо розрізняти розвинені або індустріальні напівколонії, такі як, наприклад, Аргентина, Бразилія, Єгипет, Туреччина, Греція, Україна, Іран, Польща або Таїланд, з одного боку, і бідніші або напівіндустріальні напівколонії, такі як Болівія, Перу, країни Африки на південь від Сахари (за винятком Південної Африки), Пакистан, Афганістан, Індонезія тощо, з іншого боку.

 

Тим не менш, важливо пам'ятати, що ці різні типи напівколоній мають набагато більше спільного, ніж різного, як вже зазначав Троцький: «Колоніальні та напівколоніальні — а отже, відсталі — країни, які охоплюють значно більшу частину людства, надзвичайно відрізняються одна від одної за ступенем відсталости, являючи собою історичну драбину, що тягнеться від кочівництва і навіть канібалізму до найсучаснішої індустріальної культури. Поєднання крайнощів тією чи іншою мірою характеризує всі відсталі країни. Однак ієрархія відсталості, якщо можна вжити такий вираз, визначається питомою вагою елементів варварства і культури в житті кожної колоніальної країни. Екваторіальна Африка значно відстає від Алжиру, Парагвай — від Мексики, Абіссінія — від Індії чи Китаю. При спільній економічній залежності від імперіалістичної метрополії їхня політична залежність носить в одних випадках характер відкритого колоніального рабства (Індія, Екваторіальна Африка), в інших — прикрита фікцією державної незалежності (Китай, Латинська Америка)». [28]

 

Щоб підсумувати наше визначення напівколоній, ми пропонуємо наступну формулу: напівколоніальна країна — це капіталістична держава, економіка та державний апарат якої займають таке місце у світовому порядку, де вони насамперед перебувають під пануванням інших держав і націй. У результаті вони створюють надприбутки та надають інші економічні, політичні та/або військові переваги імперіалістичним монополіям і державам через свої відносини, засновані на надмірній експлуатації та пригніченні.

 

 

 

Російський і китайський імперіалізм — правильна характеристика IMT/RCI, яка часто забувається

 

 

 

Лідери IMT/RCI правильно оцінюють Китай і Росію як нові імперіалістичні держави — це аналіз, до якого ми дійшли у 2001 році у випадку Росії і в 2010 році у випадку Китаю. Ось що пишуть ці товариші: «Китай має всі класичні ознаки імперіалізму, описані Леніним: монополістичний капіталізм, вивіз капіталу, прагнення до експансії з метою захоплення зовнішніх ринків і сфер впливу, експансіоністська зовнішня політика, спрямована на отримання контролю над торговими шляхами тощо. Російський імперіалізм має інший характер. Його цілі більш обмежені і в основному продиктовані стратегічними та військовими міркуваннями».

 

Як ми вказували в різних документах, фундаментальною проблемою в підході ґрантистів є те, що хоча вони, в принципі, визначають Китай і Росію як імперіалістичні держави, вони часто «забувають» про це у своєму аналізі світової політики. В їхніх документах про світову перспективу останнього десятиліття або в документах про війну в Україні можна знайти численні цитати, в яких вони говорять про американський або західний імперіалізм, але набагато менше таких, в яких вони називають Китай і Росію імперіалістичними силами.

 

У зв'язку з цим Вудс та IMT/RCI неодноразово розмежовували США та Росію, називаючи першу «найбільш контрреволюційною силою на планеті», применшуючи при цьому імперіалістичний характер другої. [29] Це схоже на політику сталіністів під час Другої світової війни, коли вони називали Британію «найбільш реакційною силою у світі» в період пакту Гітлера і Сталіна в 1939-1941 роках. (Звичайно, в період до і після цього пакту вони називали «найбільш реакційною силою у світі» нацистську Німеччину). [30]

 

Коли минулого року IMT/RCI розпочали «кампанію боротьби з мілітаризмом та імперіалізмом», їхні відповідні документи лише засуджували американський, британський та західний імперіалізм, але жодного разу не згадали той факт, що Росія також є імперіалістичною державою (і вже три роки веде імперіалістичну війну проти України)! Всі їхні гасла були спрямовані виключно проти західних імперіалістів, але не згадували про їхніх східних суперників. [31]

 

Неспроможність ґрантистів повністю визнати важливість міжімперіалістичного суперництва між США, Китаєм, Європою, Росією та Японією пов'язане з неприйняттям ними програми революційного поразництва Леніна і Троцького, тобто непримиренного протистояння соціалістів як проти «своєї», так і проти будь-якої іншої імперіалістичної буржуазії (жодної підтримки військових зусиль або невійськових засобів агресії, таких як економічні санкції або шовіністичні кампанії, братання між робітниками і солдатами обох таборів, перетворення реакційної війни на громадянську війну проти панівного класу тощо). Ґрант і Вудс завжди критикували підхід Леніна як «перебільшення» і помилково стверджували, що лідер більшовицької партії відмовився б від цієї програми після 1917 року. [32]

 

Як бачимо, помилки і недбалість в теорії часто пов'язані з помилками і опортунізмом в політиці!

 

 

 

Так звані «залежні» імперіалістичні сили

 

 

 

Товариші з IMT/RCI ставлять питання у своєму есеї «Чи може залежна країна бути імперіалістичною?» і відповідають на це питання ствердно: «Чи може економічно відстала країна бути залежною від імперіалізму і в той же час грати роль імперіалістичної держави? На перший погляд, це здається логічною суперечністю. Але діалектика вчить нас, що в житті і в суспільстві існують всілякі суперечності. І те, що з точки зору формальної логіки здається суперечністю, насправді стає дійсністю».

 

Зокрема, вони стверджують, що низка напівколоніальних країн Півдня перетворилися на дрібні імперіалістичні держави: «Що ж так фундаментально змінилося за останні сто років, що унеможливило б гноблення однієї маленької держави іншою маленькою державою? Фундаментальні суперечності залишилися ті ж самі. Тільки криза капіталізму поглибилася. Система знаходиться в ще більшому глухому куті, ніж коли Ленін писав “Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму”. Протиріччя ще гостріші і виражаються в постійних війнах і потрясіннях. Все це не означає, що буржуазія колишніх колоніальних країн не може діяти так само реакційно, як балканські керівні кліки в 1912-1913 роках».

 

Як історичні приклади для цієї тези вони посилаються на царську Росію, а також капіталістичні балканські держави на початку XX століття. Приклад царської Росії є помилковим, оскільки, хоча вона дійсно була економічно відсталою, вона також була імперіалістичною державою (а не напівколонією, як пізніше стверджував Сталін). Це було позначено в численних офіційних документах більшовиків того часу, як ми продемонстрували в кількох дослідженнях. [33] Приклад капіталістичних балканських держав на початку XX століття також є проблематичним, як ми покажемо нижче в окремому розділі.

 

Як реальний приклад «залежних імперіалістичних держав» лідери IMT/RCI правильно посилаються на Ізраїль — особливий випадок колоністської держави та імперіалістичного форпосту на Близькому Сході, який став самостійною регіональною імперіалістичною державою. [34] Але, на жаль, вони виходять далеко за рамки цього і називають імперіалістичними кілька країн, які, очевидно, є напівколоніальними залежними державами: серед них Індія, Пакистан, Туреччина та Іран: «Поведінка Індії щодо Кашміру є імперіалістичною в найчіткішому і найжорстокішому сенсі цього слова»; «Не тільки Індія винна в імперіалістичній агресії на субконтиненті. Реакційна пакистанська керівна кліка десятиріччями гнобила народ Східної Бенгалії»; «Чи можна назвати поведінку Ердогана по відношенню до курдів імперіалістичною? У Курдистані немає жодної людини, яка б хоч трохи вагалася відповісти на це питання ствердно»; «Звичайно, ми розуміємо, що Туреччину, Індію і Пакистан не можна ставити в одну категорію з головними імперіалістичними державами — США, Європою і Японією. Вони не відіграють і не можуть відігравати таку саму роль, так само як і Греція, Сербія та Болгарія не могли кинути виклик могутности Британії, Франції та Німеччини в 1916 році. Вони занадто пізно з'явилися на історичній сцені, щоб кинути виклик багатшим і могутнішим націям у боротьбі за світову гегемонію. Але це загальне твердження, хоч і правильне, але зовсім не вичерпує питання. Керівні кліки цих країн мають власні інтереси, які не обов'язково збігаються з інтересами Вашингтона, Лондона чи Берліна. І вони можуть відігравати і відіграють роль регіонального імперіалізму, прагнучи нав'язати свою волю сусіднім державам. Це слабкі імперіалістичні держави, які прагнуть стати сильними за рахунок своїх сусідів».

 

Крім того, в есеї висловлюється припущення, що держави БРІКС — тобто не лише Китай і Росія, але й Індія, Бразилія та Південна Африка — також можуть бути імперіалістичними: «Чи є країни БРІКС панівними? Деякі — так, деякі — ні. Але незалежно від того, домінують вони чи ні, це не означає, що вони не можуть відігравати імперіалістичну роль».

 

Аналогічно, російська секція IMT/RCI називає Іран «грізним регіональним імперіалістом» у нещодавно опублікованому есеї: «Хоча приводом для погроз Ірану з боку адміністрації Трампа є його нібито ядерна програма, військові плани США проти Ірану є частиною американо-ізраїльського наступу, який розроблявся протягом десятиріч з метою перекроїти Близький Схід під пряме імперіалістичне панування, і який був розпочатий під приводом атак Хамасу 7 жовтня 2023 року, щоб протистояти і зламати зростаючий вплив іранського імперіалізму на Близькому Сході. Але було б неправильно говорити про зростаючу силу Ірану, не згадуючи про причини, через які іранський імперіалізм став можливим». [35]

 

 

 

Відчиняючи двері еклектичній випадковості

 

 

 

Як бачимо, лідери IMT/RCI живуть на теоретично рідкому супі для жебраків. Вони називають імперіалістичними країни, які досягли певного рівня індустріального розвитку та/або проводять агресивну зовнішню політику проти інших країн (або проти національної меншини у власній країні). Очевидно, що такий еклектичний та імпресіоністичний метод відкриває двері до повної теоретичної плутанини. Якщо Туреччина, Індія, Пакистан та Іран є імперіалістичними через пригнічення національних меншин, то чому б не назвати імперіалістичними Бірму/М'янму, Індонезію чи Нігерію?! Якщо агресивної зовнішньої політики достатньо, щоб назвати країну імперіалістичною, чому б не назвати такою Ефіопію, яка веде війну проти Еритреї та Сомалі, або Саудівську Аравію та Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), які вторглися в Ємен, або які, у випадку з ОАЕ, здійснюють військове втручання в інші країни, такі як Судан?

 

Як ми вже зазначали вище, марксисти повинні визначити місце певної країни в імперіалістичній світовій системі та проаналізувати, чи займає ця країна в економічному, політичному та військовому плані панівну або підпорядковану позицію. Отже, принципово неправильно аналізувати класовий характер тієї чи іншої держави, беручи до уваги лише її відносини з однією чи двома іншими країнами або національними меншинами. Треба брати до уваги всю сукупність відносин. Звичайно, часто трапляється так, що існують обидві ознаки, але марксисти повинні визначити, яка з них домінує: гнобительська чи пригноблена.

 

Крім того, як ми вже говорили вище, марксисти повинні відрізняти рівень розвитку країн в межах категорій імперіалістичних та напівколоніальних відповідно. Існують індустріальні, розвинені, а також бідні напівколонії. Можуть бути країни, які ми б назвали напівколоніальними проміжними державами (наприклад, Індія чи Іран). [36] Але треба конкретно проаналізувати, які елементи панують у сукупності відносин. Царська Росія, наприклад, безумовно, була фінансово залежною від французького капіталу, як справедливо зазначається в есеї IMT. Але її імперіалістичні, деспотичні риси явно домінували над класовим характером, оскільки вона була великою колоніальною імперією, що пригнічувала численні національності, однією з найбільших військових потуг свого часу і ключовим гравцем у світовій політиці.

 

РКМТ опублікувала кілька досліджень окремих випадків (наприклад, Туреччини [37], Греції [38], України [39] та Індії [40]), в яких ми конкретно проаналізували всю сукупність їхніх політичних, економічних та військових відносин на глобальному та регіональному рівнях. Ми показали, що ці країни по суті мають напівколоніальний характер, навіть якщо вони є регіональними державами. У випадку з Пакистаном очевидно, що він економічно і військово ще слабший за Індію.

 

У Бразилії завжди домінували не місцеві, а іноземні монополії, про що йдеться у наших двох книгах про імперіалізм. Дослідження Бразилії в 1960-х роках показує, що 31 з 50 найбільших приватних підприємств контролювалося імперіалістичним капіталом. З 276 великих компаній більше половини контролювалися іноземними власниками. [41] З часу цих досліджень картина не змінилася. Сьогодні імперіалістичні корпорації контролюють майже половину зовнішньої торгівлі Бразилії і більше половини з 500 найбільших приватних бразильських компаній: «Високий приплив прямих іноземних інвестицій означає збільшення іноземної частки в бразильській економіці. (...) Іноземні корпорації також збільшили свою частку у зовнішній торгівлі країни, досягнувши 41,3% експорту та 49,3% імпорту. Роль іноземного капіталу є ще сильнішою, коли ми розглядаємо лише великі компанії. Серед 500 найбільших приватних бразильських компаній 41,2% продажів у 1989 році припадало на ті, що перебували під іноземним контролем. У 1997 році ця частка зросла до 49,9%, а до 2003 року досягла 51,7%». [42] Очевидно, що Бразилія також є капіталістичною напівколонією, хоча і промислово розвиненою.

 

Те ж саме стосується Ірану, хоча він є економічно менш розвиненою країною, ніж Бразилія. Якщо подивитися на ВВП на душу населення — як на міру багатства — Іран посідає лише 124 місце (в номінальному вираженні і 83 місце за ПКС). Для порівняння, якщо взяти іншу державу Близького Сходу, Ізраїль, то він посідає 13 місце у світі за цим показником. Іран значною мірою залежить від видобутку та експорту нафти і газу, а його корпорації не відіграють жодної ролі у світовій економіці.

 

Як ми вже говорили вище, марксисти повинні оцінювати взаємозв'язки різних ознак і знаходити суть сукупности цих взаємозв'язків. Це вимагає відмови від еклектичного методу Ґранта/Вудса «і те, і інше» — треба зосередитися на виявленні суті відносин конкретної держави в рамках імперіалістичної світової системи. Так, якщо деякі держави дійсно стали імперіалістичними за останні два або три десятиліття (Китай, Росія, Ізраїль чи Південна Корея), то інші, по суті, залишилися напівколоніями, хоча і з певними особливостями (наприклад, Індія, Пакистан, Туреччина, Греція, Іран, Бразилія, Україна тощо).

 

 

 

Промовисті подібності до ревізіоністських теорій

 

 

 

Необхідно вказати на дві методологічні подібності теорії імперіалізму IMT/RCI до інших ревізіоністських концепцій. По-перше, теорія «залежних імперіалістичних держав» має сильну схожість із застарілою теорією субімперіалізму, яка бере свій початок від школи Руя Мауро Маріні та бразильського марксистського колективу Política Operária — теорією, яку ми вже розбирали в інших статтях. [43]

 

Хоча Ґрант і Вудс не використовують однакову термінологію, їхній метод дуже схожий на метод Маріні і відчиняє двері еклектичній випадковості. Вони розмивають межу між імперіалістичними та напівколоніальними країнами, щоб звільнити себе від обов'язку захищати останні від великих держав.

 

По-друге, варто зазначити, що метод Ґранта/Вудса має багато спільного з методом Карла Каутського, провідного теоретика німецької соціал-демократії часів Леніна і Троцького. Якщо взяти аргументи IMT/RCI, чому вони вважають такі країни, як Туреччина, Іран, Індія та Пакистан, імперіалістичними, то вони в основному зводяться до агресивної політики цих держав проти власних національних меншин або проти сусідніх країн. Як ми вже зазначали, такий підхід призвів би до того, що ми класифікували б абсурдно велику кількість держав як імперіалістичні!

 

Таким же самим чином Каутський визначав агресивну зовнішню політику як сутність імперіалізму, ігноруючи політико-економічне панування монополій і великих держав як його сутність: «Перш за все, ми повинні чітко визначити, що ми розуміємо під імперіалізмом. Це слово сьогодні використовується постійно, але чим більше про нього говорять і обговорюють, тим більш невизначеним воно стає, що, звичайно, дуже ускладнює розуміння. На сьогоднішній день значення слова “імперіалізм” розширилося настільки, що в нього включені всі прояви сучасного капіталізму: картелі, захисні тарифи, панування фінансів, а також колоніальна політика. У цьому сенсі, природно, імперіалізм є життєвою необхідністю для капіталізму. Але це знання є лише пласкою тавтологією; воно говорить лише про те, що капіталізм не може існувати без імперіалізму. Якщо брати це слово не в тому загальному сенсі, а в його історичній визначенності, як воно виникло в Англії, то воно означає лише особливий вид політичної діяльності, викликаний, безумовно, сучасним капіталізмом, але аж ніяк не збігається з ним». [44]

 

Ленін категорично заперечував такий підхід: «Каутський відриває політику імперіалізму від його економіки, відриває монополізм у політиці від монополізму в економіці, щоб розчистити дорогу для свого пошлого буржуазного реформізму на зразок “роззброєння”, “ультраімперіалізму” і тому подібних нісенітниць. Смисл і мета цієї теоретичної фільші цілком зводяться до того, щоб затушувати найглибші суперечності імперіалізму і виправдати таким чином теорію “єдності” з апологетами імперіалізму, одвертими соціал-шовіністами і опортуністами». [45]

 

 

 

Екскурс: Троцький і «імперіалістичні» балканські держави

 

 

 

Як зазначалося вище, лідери IMT/RCI намагаються виправдати своє ревізіоністське спотворення марксистської теорії імперіалізму двома історичними прикладами. Один з них — це царська Росія, приклад, який є явно помилковим, адже Ленін і більшовики визнавали її імперіалістичною, хоча і економічно відсталою, великою державою. Інший приклад — довга цитата Троцького часів Балканських воєн 1912-1913 років, де він говорить про сербський, грецький і болгарський імперіалізм. [46]

 

Алан Вудс і його друзі стверджують, що ця цитата надала б їхній теорії ортодоксального марксистського вигляду: «З огляду на ці факти, як Троцький міг назвати Болгарію, Сербію і Грецію імперіалістичними? Можливо, це була помилка? Але Троцький не робив помилок такого роду. Як і Ленін, він завжди був скрупульозним у питаннях теорії. Відповідь на цей явний парадокс насправді досить проста. Не існує закону, який би стверджував, що бідна, пригноблена нація не може перетворитися на жорстоку, хижацьку державу, як тільки вона отримує можливість діяти як така. Навпаки, діалектика вчить нас, що речі можуть перетворитися на свою протилежність. (...) Ці нації залишалися економічно відсталими і перебували під пануванням інших, більш потужних держав. Але водночас вони були регіональними імперіалістичними державами — слабкими імперіалістичними державами, які не могли прагнути завоювати Європу, але прагнули захопити територію своїх сусідів, пригноблювати і грабувати їх. У цьому сенсі вони були імперіалістичними, і Троцький не соромився вживати це слово. Їхня економічна відсталість і відносна слабкість по відношенню до головних імперіалістичних держав не могли бути використані для того, щоб приховати їх справжню, імперіалістичну природу».

 

Однак така спроба сховати свою ревізіоністську теорію під маскою ортодоксального марксизму є абсолютно безпідставною. Перш за все, Троцький писав свої статті про балканські війни ще до того, як ортодоксальна теорія імперіалізму побачила світ (адже Ленін напише свою знамениту книгу лише через кілька років, у 1916 році). У той час серед марксистів все ще було багато дискусій і різних підходів.

 

Це також видно з того, що він використовує термін «імперіалістичний» як синонім агресивної зовнішньої політики. Наприклад, він пише: «Розширити межі держави, збільшити кількість платників податків, помножити джерела збагачення — такими були принципи імперіалістичної мудрости, якими керувалися в своїй політиці всі керівні кліки в Софії. Саме ці принципи — імперіалістичні, а не національні — визначали і всю македонську політику Болгарії». [47]

 

Як зазначалося вище, марксисти того часу використовували термін «імперіаліст» по-різному, оскільки не існувало чітко сформульованої теорії імперіалізму. Звичайно, це не було провиною Троцького, але це показує, що цитата з того періоду навряд чи може слугувати достовірним підтвердженням реінтерпретації IMT/RCI ленінської теорії імперіалізму.

 

По-друге, важливо пам'ятати, що на той час Троцький ще не був більшовиком, а скоріше коливався між різними течіями (це був період, коли він ініціював створення опортуністичного Серпневого блоку з меншовиками та ліквідаторами). Сам Ленін у своїх працях про ці війни ніколи не говорив про «імперіалістичні» балканські країни.

 

Це була не просто різниця в термінології, а скоріше протилежна позиція у війні. Троцький виступав проти всіх сторін в обох Балканських війнах: у першій у 1912-1913 роках між Османською імперією та Болгарією, Грецією, Сербією і Чорногорією, і в другій у 1913 році між Болгарією та Сербією, Чорногорією, Румунією, Грецією та Османською імперією.

 

На противагу цьому, Ленін правильно визнавав, що в Першій балканській війні (але не в Другій) війна балканських країн проти Османської імперії була не тільки контрреволюційною, але й мала прогресивний національно-визвольний характер, незважаючи на реакційні методи, якими вона велася буржуазними урядами цих держав: «“Для Македонії завоювання її Болгарією і Сербією означає буржуазну революцію, свого роду 1789 або 1848 рік”, — ці слова австрійського марксиста Отто Бауера відразу розкривають головну суть подій, які відбуваються тепер на Балканах. Революція 1789 року у Франції, 1848 року у Німеччині та інших країнах була буржуазною революцією, бо визволення країни від абсолютизму і від поміщицьких, кріпосницьких прівилеїв давало на ділі свободу розвиткові капіталу. Але, саме собою зрозуміло, такої революції найбільш настійно вимагали інтереси робітничого класу, і навіть “безпартійні”, не організовані в клас робітники 1789 і 1848 років були передовими борцями французької і німецької революції. Македонія, як і всі балканські країни, дуже відстала економічно. Там ще уціліли найсильніші залишки кріпосного права, середньовічної залежності селян від поміщиків-феодалів. (...) Поміщики в Македонії — турки і магометани, а селяни — слов'яни і християни. Класова суперечність загострюється через це релігійною і національною. Таким чином, перемоги сербів і болгар означають підрив панування феодалізму в Македонії, означають утворення більш або менш вільного класу селян-землевласників (...) Якби визволення Македонії відбулося шляхом революції, тобто за допомогою боротьби і сербських і болгарських і турецьких селян проти поміщиків усіх національностей (і проти поміщицьких балканських урядів), то визволення коштувало б балканським народам, напевно, у сто разів менше людських жертв, ніж теперішня війна. Визволення було б досягнуте незрівнянно легшою ціною і було б незрівнянно повнішим». [48]

 

В іншій статті Ленін зазначив: «Незважаючи на те, що на Балканах утворився союз монархій, а не союз республік, — незважаючи на те, що здійснено союз завдяки війні, а не завдяки революції, — незважаючи на це, зроблено великий крок вперед до зруйнування залишків середньовіччя в усій Східній Європі». [49]

 

Реакційна політика балканської буржуазії була спробою зміцнити свої позиції в регіоні та отримати більш вигідне становище по відношенню до імперіалістичних держав. Це, однак, не зробило їх імперіалістичними державами, оскільки вони були скоріше напівколоніальними країнами, залежними від великих держав: «Бо буржуазія пригноблених націй завжди обертає лозунги національного визволення в обман робітників: у внутрішній політиці вона використовує ці лозунги для реакційних угод з буржуазією пануючих націй (наприклад, поляки в Австрії і Росії, які входять в угоди з реакцією для пригноблення євреїв та українців); у зовнішній політиці вона старається укладати угоди з однією з імперіалістських держав-суперниць заради здійснення своїх грабіжницьких цілей (політика дрібних держав на Балканах і т. п.)». [50]

 

Саме з тієї самої причини, тобто тому що Сербія не була імперіалістичною державою, більшовики під час Першої світової війни заявили, що якби війна між імперіалістичною Австрією та Сербією відбувалася в ізоляції, соціалісти стали би на бік сербської буржуазії. Очевидно, що Ленін не підтримав би Сербію, якби вважав її імперіалістичною державою: «Національний елемент у теперішній війні представлений тільки війною Сербії проти Австрії (що відзначено, між іншим, резолюцією Бернської наради нашої партії). Тільки в Сербії і серед сербів ми маємо багаторічний національно-визвольний рух, який охоплює мільйони “народних мас” і “продовженням” якого є війна Сербії проти Австрії. Якби ця війна була ізольованою, тобто не зв'язаною з загальноєвропейською війною, з корисливими й грабіжницькими цілями Англії, Росії та ін., тоді всі соціалісти повинні були б бажати успіху сербській буржуазії — це єдино правильний і абсолютно необхідний висновок з національного моменту в теперішній війні». [51]

 

Який разючий контраст з ганебними заявами IMT/RCI, які відмовляються захищати Іран, Аргентину та інші напівколонії від імперіалістичних грабіжників!

 

 

 

Тільки реакційні війни в імперіалістичну епоху?

 

 

 

Теза IMT/RCI про «залежні імперіалістичні держави» має глибше теоретичне коріння, яке розкриває їхнє ревізіоністське розуміння імперіалізму. Згадаймо вищезгадану цитату з їхнього есею: «Історично підтвердженим фактом є те, що нація, яка колись була бідною, пригнобленою, пригніченою, експлуатованою колонією, ставши незалежною, може проводити агресивну, імперіалістичну політику по відношенню до своїх сусідів: оголошувати війни, захоплювати землі і так далі. Насправді, можна сказати, що це відбувається майже в кожному випадку, коли нова незалежна буржуазія прагне експлуатувати і гнобити слабші держави в регіоні. Можуть бути великі грабіжники, але можуть бути і середні грабіжники, і можуть бути малі грабіжники, і в певних межах можливо, щоб домінована нація відігравала імперіалістичну роль».

 

Зверніть увагу на формулювання «це відбувається майже в кожному випадку, коли нова незалежна буржуазія прагне експлуатувати і гнобити слабші держави в регіоні», і, як наслідок, «відігравала імперіалістичну роль».

 

Інша цитата з вищезгаданого есею російської секції IMT/RCI виражає той самий підхід: «І розуміючи це, революційні марксисти в усьому світі повинні бути готові проводити правильну класову політику, в тому числі і по відношенню до воєн. Ми повинні розуміти, що війни є лише продовженням політики іншими засобами. Війни, які веде буржуазія епохи імперіалізму, є імперіалістичними війнами і реакційними за своїм змістом — криками вмираючого звіра, який намагається знайти вихід з безвихідного становища». І знову, така сама ідея, що «війни, які веде буржуазія епохи імперіалізму, є імперіалістичними війнами і реакційними за своїм змістом».

 

Оскільки IMT/RCI ігнорує, що світовий порядок характеризується поділом на імперіалістичні та напівколоніальні країни, гнобительські і пригноблені нації, вона заперечує можливість того, що не тільки народні маси, але — за певних умов і під тиском інших класів — навіть буржуазія напівколоніальної країни або пригнобленої нації дійсно може вести війни, які є не реакційними, а скоріше прогресивними, визвольними.

 

Звичайно, буржуазія пригноблених країн бореться з імперіалістичними державами неохоче і непослідовно, якщо взагалі бореться! Тим не менш, вона робила це кілька разів у минулому столітті. Наведемо лише кілька нещодавніх прикладів: Фолклендська війна Аргентини проти Великої Британії, війни Іраку проти США у 1991 та 2003 роках або війна України проти Росії з 2022 року. Підставою для цього є той факт, що, оскільки ці країни гнобляться імперіалізмом, місцева буржуазія є лише частково панівним класом, а частково — пригнобленим класом. Троцький був дуже чітко про це сказав: «Внутрішній лад у колоніальних і напівколоніальних країнах має переважно буржуазний характер. Але тиск іноземного імперіалізму настільки змінює і спотворює економічну і політичну структуру цих країн, що національна буржуазія (навіть у політично незалежних країнах Південної Америки) лише частково досягає висоти панівного класу. Тиск імперіалізму на відсталі країни, щоправда, не змінює їхнього основного соціального характеру, оскільки гнобитель і пригноблений являють лише різні рівні розвитку одного й того ж буржуазного суспільства. Проте різниця між Англією та Індією, Японією та Китаєм, Сполученими Штатами та Мексикою настільки велика, що ми суворо розрізняємо буржуазні країни гнобителів та пригноблених і вважаємо своїм обов'язком підтримувати останніх у боротьбі з першими. Буржуазія колоніальних і напівколоніальних країн — це напівпанівний, напівпригноблений клас». [52]

 

Фактично, лідери IMT/RCI повторюють хибну тезу Рози Люксембург про те, що національно-визвольні війни неможливі в епоху імперіалізму: «Таким чином, історичне середовище сучасного імперіалізму завжди визначає характер війни в окремих країнах, і це середовище робить війну національної самооборони неможливою». [53]

 

Ленін різко заперечив цю тезу: «Національні війни проти імперіалістських держав не тільки можливі й імовірні, вони неминучі і прогресивні, революційні, хоч, звичайно, для успіху їх потрібне з'єднання зусиль величезного числа жителів пригноблених країн (сотні мільйонів в узятому нами прикладі Індії та Китаю), або особливо сприятливе сполучення умов інтернаціонального становища (наприклад, паралізованість втручання імперіалістських держав їх знесиленням, їх війною, їх антагонізмом і т. п.), або одночасне повстання пролетаріату однієї з великих держав проти буржуазії (цей останній у нашому переліку випадок є першим з точки зору бажаного і вигідного для перемоги пролетаріату)». [54]

 

Утім, треба сказати, що свої помилкові погляди Роза Люксембург сформулювала ще на початку імперіалістичної епохи. У той час вирішення національного питання в таких нових історичних умовах було справді викликом для марксистської теорії. Потрібен був такий геній, як Ленін, щоб запропонувати таке чітке і серйозне вирішення! (Адже навіть Троцький був розгублений у цьому питанні до 1917 року!)

 

Але сьогодні? Яке виправдання мають ґрантисти для свого жалюгідного підходу до національного питання?! Ми живемо в останній період імперіалізму, з більш ніж столітнім політичним досвідом позаду! Хіба це не достатній час для накопичення такої кількості досвіду, щоб зрозуміти перевагу підходу більшовиків до національного питання?

 

 

 

Philosophia ancilla theologiae або як ревізіоністські теорії послуговують для виправдання пристосування до соціал-імперіалізму

 

 

 

У Середньовіччі ідеологи католицької церкви — ключового сектору панівного класу тогочасного феодального суспільства — казали: «Philosophia ancilla theologiae» («Філософія — служниця богослов'я»). Читаючи есей IMT/RCI, можна переформулювати цей закон і сказати, що для ґрантистів марксистська теорія є служницею їхньої опортуністичної політики. Заперечення можливости прогресивних війн з боку буржуазії напівколоніальних країн або пригноблених націй служить виправданням для того, щоб не ставати на бік цих народів у їхніх конфліктах з імперіалістичними державами.

 

Обговорюваний есей показує це дуже чітко. Він знову ж таки виправдовує ганебну відмову ґрантистів захищати Аргентину, напівколоніальну країну, від британського імперіалізму під час Фолклендської війни 1982 року.

 

«Тетчер не могла змиритися з приниженням після військової поразки і відправила спеціальну групу для повернення островів, що їм і вдалося зробити. Яку позицію мали зайняти марксисти? Позиція британських марксистів полягала в тому, щоб виступити проти війни, яку ми вважали реакційною з обох сторін.

 

Реакційна імперіалістична природа Тетчер була дуже очевидною, хоча вона намагалася прикриватися захистом жителів островів від аргентинського фашистського режиму (раніше вона цього не помічала!). Але і з іншого боку не було ні грана прогресивного змісту. Реакційна хунта використовувала і зловживала антиімперіалістичними настроями мас, щоб посіяти сум'яття і відвернути увагу від злочинів режиму, розмахуючи прапором патріотизму, що їй тимчасово вдалося.

 

Якою була позиція тих аргентинських груп, які називали себе троцькістами? Вони відстали від уряду і підтримали його авантюру, відмовившись від будь-яких претензій на революційну чи класову позицію. Один з провідних “троцькістів” навіть запропонував свої послуги хунті у її так званій війні проти імперіалізму. Це була зрада найелементарніших принципів соціалізму. І вона була виправдана фальшивою підставою “бідної залежної нації”, яка нібито “бореться проти імперіалізму”».

 

Як ми вже показували в іншому місці, ґрантисти в той час навіть договорились до того, що стали би на бік Британії проти Аргентини, якби консервативний уряд Тетчер був замінений соціалістичним лейбористським урядом! Таке ганебне дезертирство від елементарного обов'язку марксистів і антиімперіалістів захищати напівколоніальні країни і пригноблені народи від імперіалістичних грабіжників ґрантисти повторювали в різних випадках. Ми маємо на увазі Північну Ірландію, війни в Іраку в 1991 і 2003 роках, Афганістан 2001-2021 років або Україну 2022 року.

 

У вищезгаданому есеї російської секції IMT/RCI повторюється та сама капітулянтська позиція щодо Ірану: «Капіталісти по обидва боки фронту не дбають про життя робітників усіх національностей, навіть робітників своїх власних країн. Головний урок, який робітники можуть винести з усього цього, полягає в наступному: у сварці між двома бандитами, більш багатим і менш багатим, не можна підтримувати жодного з них!»

 

Оскільки ми вже неодноразово говорили про нездатність ґрантистів підтримувати антиімперіалістичну боротьбу і про те, що це повністю суперечить марксистській традиції Леніна і Троцького, тут ми обмежимося кількома коментарями і відсилаємо читачів до робіт, де ці питання розібрані більш детально. [55]

 

РКМТ і всі справжні марксисти неодноразово ставали на бік визвольної боротьби у (напів)колоніальних країнах, які очолювали (дрібно)буржуазні сили, «праві» націоналісти, ісламісти чи навіть авторитарні режими. Це завжди був підхід революційного робітничого руху.

 

Так само і Троцький в 1930-х роках пояснив, що він би став на бік «фашистскьої» Бразилії проти «демократичної» Великої Британії: «У Бразилії зараз панує напівфашистський режим, до якого кожен революціонер може ставитися лише з ненавистю. Припустимо, однак, що завтра Англія вступить у військовий конфлікт з Бразилією. Я запитую вас, на чиєму боці в цьому конфлікті буде робітничий клас? Я відповім за себе особисто — в цьому випадку я буду на боці “фашистської” Бразилії проти “демократичної” Великобританії. Чому? Тому що в конфлікті між ними не йтиметься про демократію чи фашизм. Якщо Англія переможе, вона поставить у Ріо-де-Жанейро іншого фашиста і накладе на Бразилію подвійні кайдани. Якщо ж, навпаки, переможе Бразилія, це дасть потужний поштовх національній і демократичній свідомості країни і призведе до повалення диктатури Варгаса. Поразка Англії одночасно завдасть удару британському імперіалізму і дасть поштовх революційному руху британського пролетаріату. Справді, треба мати порожню голову, щоб зводити світові антагонізми і військові конфлікти до боротьби між фашизмом і демократією. Під усіма масками треба вміти розрізняти експлуататорів, рабовласників і грабіжників!» [56]

 

Так само Четвертий Інтернаціонал захищав Ефіопію від Італії в 1935-1936 роках, незважаючи на те, що в першій була абсолютистська монархія на чолі з імператором Хайле Селассіє: «Звичайно, ми за поразку Італії і перемогу Ефіопії, і тому ми повинні робити все можливе, щоб всіма доступними засобами перешкоджати підтримці італійського імперіалізму іншими імперіалістичними державами, і в той же час сприяти, наскільки це в наших силах, доставці в Ефіопію озброєння і т. д.». [57]

 

Підтримуючи таку боротьбу, яку ведуть нереволюційні сили, марксисти застосовують принципи тактики антиімперіалістичного об'єднаного фронту, розробленої Комуністичним Інтернаціоналом за часів Леніна і Троцького (див. «Тези зі східного питання», прийняті на Четвертому конгресі в 1922 році). [58] Це означає, що соціалісти поєднують підтримку практичної діяльності з відстоюванням незалежної програми робітничого класу і, в той же час, з критикою (дрібно)буржуазних сил за їхні помилки і зради. Троцький пояснював: «Беручи участь у військовій боротьбі під керівництвом Чан Кайші, оскільки, на жаль, саме йому належить командування у війні за незалежність, — підготовляти політично повалення Чан Кайші... це єдина революційна політика». [59]

 

Саме на основі таких принципів РКМТ (як і її попередники) завжди надавала критичну, але безумовну підтримку боротьбі (напів)колоніальних країн або національно пригноблених народів, очолюваних (дрібно)буржуазними силами. Ми робили це в Аргентині під час Фолклендської війни проти Великої Британії, незважаючи на те, що її очолював реакційний військовий режим; в Іраку під час двох воєн 1991 і 2003 років (і подальшої окупації) проти американського імперіалізму та його союзників. імперіалізму та його союзників, незважаючи на те, що опір очолювали (дрібно)буржуазні баасистські та ісламістські сили; опір під проводом талібів в Афганістані проти імперіалістичних окупантів у 2001-2021 роках; ірландський опір під проводом Шинн Фейн / IPA проти британських окупантів, палестинський опір під проводом Хамасу та інших націоналістичних та ісламістських організацій або опір українського народу, очолюваний прозахідним урядом Зеленського, проти російського вторгнення. [60]

 

Таким чином, ґрантисти або прямо заперечують існування імперіалістичного (або національного) гноблення, або стверджують, що воно буде витіснене (або підпорядковане) іншими факторами, такими як: «проксі-війна», право на національне самовизначення кількох колоністів (Фолклендські острови) або «права» національної групи гнобителів (Ізраїль/Палестина, Північна Ірландія). У будь-якому випадку, вони ніколи не підтримують боротьбу пригноблених, оскільки вона конкретно відбувається під нереволюційним керівництвом.

 

Теорія і практика завжди тісно пов'язані. Це стосується як революційних, так і ревізіоністських сил. У випадку з IMT/RCI Алана Вудса ми бачимо, що спотворення ленінської теорії імперіалізму слугує виправданням для відмови від послідовного антиімперіалістичного підходу в захисті пригноблених народів від імперіалістичних держав.

 

Справжні комуністи в IMT/RCI повинні критично переосмислити історію своєї організації і відкинути ревізіоністську теорію імперіалізму, яку застосовує їхня організація. Це необхідно не тільки для того, щоб побудувати організацію на основі правильного марксистського фундаменту, але й для того, щоб мати правильну орієнтацію в сучасній класовій боротьбі. Визвольна боротьба пригноблених народів проти великих держав є ключовою ознакою імперіалізму в XXI столітті. Революційний комуністичний інтернаціонал є послідовно інтернаціоналістичним і антиімперіалістичним або він не є комуністичним взагалі!

 

 

 

 

 

Примітки

 

[1] IMT: Imperialism today and the character of Russia and China, 4 березня 2022, https://marxist.com/imperialism-today-and-the-character-of-russia-and-china.htm. Всі цитати беруться з цього есею, якщо не зазначено інакше.

 

[2] Стосовно нашого розуміння марксистської теорії імперіалізму див. книги Міхаеля Прьобстінга: Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry. The Factors behind the Accelerating Rivalry between the U.S., China, Russia, EU and Japan. A Critique of the Left’s Analysis and an Outline of the Marxist Perspective, RCIT Books, Vienna 2019, https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/; The Great Robbery of the South. Continuity and Changes in the Super-Exploitation of the Semi-Colonial World by Monopoly Capital. Consequences for the Marxist Theory of Imperialism, RCIT Books, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/

 

[3] Стосовно цього серед іншого див. Hong Su-Cheon: War Crisis on the Korean Peninsula and the Rivaly between US and Chinese Imperialism, стаття корейською мовою, весна 2019), https://www.thecommunists.net/home/%ED%95%9C%EA%B5%AD%EC%96%B4/crisis-on-korean-peninsula-us-and-chinese-imperialism/; від цього автора: The Acceleration of the Great Power Rivalry in the Present Period and the Task of Socialists in Korea, стаття корейською мовою, березень 2019), https://www.thecommunists.net/home/%ED%95%9C%EA%B5%AD%EC%96%B4/struggle-for-imperialist-hegemony-socialism/; Michael Pröbsting: The Nature of South Korean Imperialism and the Tactical Consequences for Revolutionaries (Theses), 06.12.2019, https://www.thecommunists.net/theory/nature-of-south-korean-imperialism-and-revolutionary-tactics-theses/; від цього автора: South Korea as an Imperialist Power. On the nature of South Korean monopoly capital and the ensuing programmatic tasks of the workers vanguard, грудень 2019, https://www.thecommunists.net/theory/study-on-south-korea-as-an-imperialist-power/

 

[4] Стосовно нашого останнього внеску в дебати з представниками догматичного табору серед іншого див. Michael Pröbsting: One Should Not Camouflage Capitalist and Imperialist China as “Socialist”. A Reply to Immanuel Ness and John Bellamy Foster, 8 квітня 2025, https://spectrejournal.com/one-should-not-camouflage-capitalist-and-imperialist-china-as-socialist/; від цього автора: Marxists Debate: Is China an Imperialist Power? січень–березень 2022, https://www.thecommunists.net/theory/debate-on-capitalism-in-china/; стосовно нашого останнього внеску в дебати з представниками еклектичного табору серед іншого див. Michael Pröbsting: Misunderstanding Imperialism and its Crisis. A reply to Alex Callinicos (SWP/IST) on Great Power rivalry and imperialist super-exploitation of semi-colonial countries, 27 березня 2025, https://www.thecommunists.net/theory/misunderstanding-imperialism-and-its-crisis-reply-to-alex-callinicos/; від цього автора: Age of ‘Empire’ or age of imperialism? A reply to Claudio Katz, Links International Journal of Socialist Renewal (LINKS), 7 грудня 2024, https://links.org.au/age-empire-or-age-imperialism-reply-claudio-katz; Imperialism: ‘Antagonistic cooperation’ or antagonistic contradictions? A reply to Promise Li, 25 січня 2025, LINKS, https://links.org.au/imperialism-antagonistic-cooperation-or-antagonistic-contradictions-reply-promise-li. Для більшої кількості публікацій з цього приводу див. розділ на веб-сайті за посиланням: https://www.thecommunists.net/theory/china-russia-as-imperialist-powers/.

 

[5] Цей розділ засновується на подібному розділі з вищезгаданого есею Misunderstanding Imperialism and its Crisis.

 

[6] Ленін, «Імперіалізм і розкол соціалізму», том 30, стор. 154-155

 

[7] Ленін, «Революційний пролетаріат і право націй на самовизначення», том 27, стор. 58-59

 

[8] Стосовно нашого аналізу капіталізму в Росії та її піднесення до рівня імперіалістичної сили див. кілька брошур Міхаеля Прьобстінга: The Peculiar Features of Russian Imperialism. A Study of Russia’s Monopolies, Capital Export and Super-Exploitation in the Light of Marxist Theory, 10 серпня 2021, https://www.thecommunists.net/theory/the-peculiar-features-of-russian-imperialism/; від цього автора: Lenin’s Theory of Imperialism and the Rise of Russia as a Great Power. On the Understanding and Misunderstanding of Today’s Inter-Imperialist Rivalry in the Light of Lenin’s Theory of Imperialism. Another Reply to Our Critics Who Deny Russia’s Imperialist Character, серпень 2014, http://www.thecommunists.net/theory/imperialism-theory-and-russia/; Russia as a Great Imperialist Power. The formation of Russian Monopoly Capital and its Empire – A Reply to our Critics, 18 березня 2014, http://www.thecommunists.net/theory/imperialist-russia/; Russian Imperialism and Its Monopolies, in: New Politics Vol. XVIII No. 4, Whole Number 72, зима 2022, https://newpol.org/issue_post/russian-imperialism-and-its-monopolies/; Once Again on Russian Imperialism (Reply to Critics). A rebuttal of a theory which claims that Russia is not an imperialist state but would be rather “comparable to Brazil and Iran”, 30 березня 2022, https://www.thecommunists.net/theory/once-again-on-russian-imperialism-reply-to-critics/.

 

[9] Ми публікували ряд робіт стосовно капіталізму в Китаї та його піднесення до рівня імперіалістичної сили. Серед найбільш важливих див. Michael Pröbsting:  Chinese Imperialism and the World Economy, an essay published in the second edition of “The Palgrave Encyclopedia of Imperialism and Anti-Imperialism” (edited by Immanuel Ness and Zak Cope), Palgrave Macmillan, Cham, 2020, https://link.springer.com/referenceworkentry/10.1007%2F978-3-319-91206-6_179-1; від цього автора: On the transformation of social property relations under China’s party-state regime, LINKS, 28 вересня 2024, https://links.org.au/transformation-social-property-relations-under-chinas-party-state-regime; On the specific class character of China’s ruling bureaucracy and its transformation in the past decades, LINKS, 15 вересня 2024, https://links.org.au/specific-class-character-chinas-ruling-bureaucracy-and-its-transformation-past-decades; China: An Imperialist Power … Or Not Yet? A Theoretical Question with Very Practical Consequences! Continuing the Debate with Esteban Mercatante and the PTS/FT on China’s class character and consequences for the revolutionary strategy, 22 січня 2022, https://www.thecommunists.net/theory/china-imperialist-power-or-not-yet/; China‘s transformation into an imperialist power. A study of the economic, political and military aspects of China as a Great Power (2012), https://www.thecommunists.net/publications/revcom-1-10/#anker_4; How is it possible that some Marxists still Doubt that China has Become Capitalist? An analysis of the capitalist character of China’s State-Owned Enterprises and its political consequences, 18 вересня 2020, https://www.thecommunists.net/theory/pts-ft-and-chinese-imperialism-2/; Unable to See the Wood for the Trees. Eclectic empiricism and the failure of the PTS/FT to recognize the imperialist character of China, 13 серпня 2020, https://www.thecommunists.net/theory/pts-ft-and-chinese-imperialism/; China’s Emergence as an Imperialist Power (Article in the US journal 'New Politics'), in: “New Politics”, літо 2014 (Vol:XV-1, Whole #: 57).

 

[10] Друге президентство Трампа: Його причини, внутрішні суперечності та наслідки для світової політики, 31 січня 2025, https://www.thecommunists.net/worldwide/north-america/trump-s-2nd-presidency-its-causes-inner-contradictions-and-consequences-for-world-politics/#anker_5; Michael Pröbsting: Trump-Putin Rapprochement Signals End of “Trans-Atlantic Partnership”. On the decline of U.S. (ex-)hegemon, the deep crisis of European imperialism and consequences for socialist tactics, 21 лютого 2025, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/trump-putin-rapprochement-signals-end-of-trans-atlantic-partnership/

 

[11] Ленін, «Соціалізм і війна», том 26, стор. 295-296

 

[12] Ленін, «Соціалістична революція і право націй на самовизначення», том 27, стор. 241

 

[13] Leon Trotsky: Fight Imperialism to Fight Fascism (1938); in: Writings of Leon Trotsky, Vol. 1938-39, p. 26

 

[14] Leon Trotsky: Lenin and Imperialist War (1938); in: Trotsky Writings 1938-39, p. 165

 

[15] Leon Trotsky: The Death Agony of Capitalism and the Tasks of the Fourth International, in: Leon Trotsky: The Transitional Programme for Socialist Revolution (New York 1977) pp. 131-132

 

[16] Abram Deborin: Lenin über Dialektik (1925); in: Unter dem Banner des Marxismus, 1. Jahrgang (1925-26), S. 404 [наш переклад]

 

[17] Ленін, «До питання про діалектику», том 29, стор. 299

 

[18] Це, до речі, стосується і робітничих держав (у тому числі деформованих). Такі країни представляють, відбиті у формі держави, стан міжнародної рівноваги між антагоністичними класами. Це було справедливо і у випадку сталіністських держав, хоча ці відносини були ускладнені бюрократичним апаратом керівної касти. Див. про це в нашому аналізі сталіністських держав: Michael Pröbsting: Cuba’s Revolution Sold Out? The Road from Revolution to the Restoration of Capitalism (Chapter II), серпень 2013, RCIT Books, https://www.thecommunists.net/theory/cuba-s-revolution-sold-out/; від цього автора: China: On Stalinism, Capitalist Restoration and the Marxist State Theory. Notes on the transformation of social property relations under one and the same party regime, 15 вересня 2024, https://www.thecommunists.net/theory/china-on-stalinism-capitalist-restoration-and-marxist-state-theory/; China: Does the Stalinist Regime Support or Oppose Capitalism? Reply to a critique of the ICL (Spartacists), 22 вересня 2024, https://www.thecommunists.net/theory/china-does-the-stalinist-regime-support-or-oppose-capitalism/

 

[19] Friedrich Engels: Dialectics of Nature, in: MECW Vol. 25, p. 356  

 

[20] Hegel's Science of Logic, translated by A.V. Miller, Humanity Books, New York 1969, p. 826

 

[21] Цей розділ засновується на главі IV вищезгаданої книги Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry

 

[22] Ленін, «Конспект “Науки Логіки”», том 29, стор. 187

 

[23] Ленін, «Зошит “β”», том 28, стор. 176

 

[24] Ленін, «Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму», том 27, стор. 339-340

 

[25] Там само, стор. 392

 

[26] Leon Trotsky: History of the Russian Revolution (1930), Haymarket Books, Chicago 2008, p. 5

 

[27] Ми вважаємо, що таке визначення імперіалістичної держави відповідає короткому визначенню, яке дав Ленін в одній зі своїх робіт про імперіалізм у 1916 році: «імперіалістськими (тобто такими, що гноблять цілий ряд чужих народів обплутують їх тенетами залежності від фінансового капіталу та ін.)» (Ленін, «Про карикатуру на марксизм», том 30, стор. 80)

 

[28] Leon Trotsky: The Chinese Revolution (Introduction to Harold R. Isaacs, The Tragedy of the Chinese Revolution, London 1938); http://www.marxists.org/archive/trotsky/1938/xx/china.htm

 

[29] Стосовно цього серед іншого див. Michael Pröbsting: Russia and the Theory of “Lesser-Evil” Imperialism, On some Stalinists and “Trotskyists” who formally recognize Russia’s class character but reject the political consequences, 28 липня 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/russia-and-the-theory-of-lesser-evil-imperialism/

 

[30] Стосовно цього серед іншого див. Michael Pröbsting: The IMT/RCI’s Theory of “Lesser-Evil” Imperialism: A Historical Analogy. A comparison with the Stalinists’ approach in the period of the Hitler-Stalin Pact 1939-41, 3 жовтня 2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/the-imt-rci-s-theory-of-lesser-evil-imperialism-a-historical-analogy/

 

[31] Стосовно цього серед іншого див. Michael Pröbsting: Pacifist – Not Anti-Imperialist. On the IMT/RCI’s “campaign to fight militarism and imperialism”, 18 вересня 2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/on-the-imt-rci-s-campaign-to-fight-militarism-and-imperialism/

 

[32] Стосовно цього серед іншого див. Did Lenin Really Abandon the Strategy of “Revolutionary Defeatism” against Imperialist War? A critique of the IMT/RCI and its so-called “orthodox Marxism”, 24 вересня 2024, https://www.thecommunists.net/theory/did-lenin-really-abandon-the-strategy-of-revolutionary-defeatism-against-imperialist-war/. Для більш детального критичного обговорення ґрантистського перекручення підходу Леніна і Троцького до революційного поразництва див. книгу Michael Pröbsting: The Great Robbery of the South. Continuity and Changes in the Super-Exploitation of the Semi-Colonial World by Monopoly Capital Consequences for the Marxist Theory of Imperialism, RCIT Books, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/, pp. 357-365

 

[33] Стосовно цього серед іншого див. розділ IX вищезгаданої книги Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry. Також див. вищезгадані брошури Lenin’s Theory of Imperialism and the Rise of Russia as a Great Power і Russia as a Great Imperialist Power.

 

[34] Стосовно цього див. розділ The uniqueness of Israel as a colonial settler and oppressor state в Michael Pröbsting: On some Questions of the Zionist Oppression and the Permanent Revolution in Palestine. Thoughts on some exceptionalities of the Israeli state, the national oppression of the Palestinian people and its consequences for the program of the Bolshevik-Communists in Palestine, травень 2013, https://www.thecommunists.net/theory/permanent-revolution-in-palestine/

 

[35] OKI: Америка против Ирана: истоки ближневосточного конфликта и позиция коммунистов-интернационалистов, 17 апреля 2025 г. https://okintern.net/articles/america-vs-iran-the-origins-of-the-middle-east-conflict-and-the-position-of-internationalist-communists/ (наш переклад)

 

[36] Michael Pröbsting: Semi-Colonial Intermediate Powers and the Theory of Sub-Imperialism. A contribution to an ongoing debate amongst Marxists and a proposal to tackle a theoretical problem, 1 серпня 2019, https://www.thecommunists.net/theory/semi-colonial-intermediate-powers-and-the-theory-of-sub-imperialism/

 

[37] Чи є Туреччина (суб-)імперіалістичною державою? Економічні, політичні та військові особливості турецької держави, її класовий характер і програмні наслідки для соціалістів. Внесок у триваючу дискусію серед марксистів, 25 вересня 2022, https://www.thecommunists.net/theory/is-tuerkiye-a-sub-imperialist-power/; від цього автора: Türkiye: sub-imperialist power or semi-colony? In: Critique: Journal of Socialist Theory (Volume 50, Issue 4, 2022), https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/03017605.2023.2199592

 

[38] Michael Pröbsting: Greece: A Modern Semi-Colony. The Contradictory Development of Greek Capitalism, Its Failed Attempts to Become a Minor Imperialist Power, and Its Present Situation as an Advanced Semi-Colonial Country with Some Specific Features, RCIT Books, Vienna 2015, https://www.thecommunists.net/theory/greece-semi-colony/

 

[39] Michael Pröbsting: Ukraine: A Capitalist Semi-Colony. On the exploitation and deformation of Ukraine’s economy by imperialist monopolies and oligarchs since capitalist restoration in 1991, січень 2023, https://www.thecommunists.net/theory/ukraine-a-capitalist-semi-colony/

 

[40] Michael Pröbsting: The China-India Conflict: Its Causes and Consequences. What are the background and the nature of the tensions between China and India in the Sikkim border region? What should be the tactical conclusions for Socialists and Activists of the Liberation Movements? August 2017, https://www.thecommunists.net/theory/china-india-rivalry/; від цього автора: Is India a New Emerging Great Power? In: Critique: Journal of Socialist Theory (Volume 48, Issue 1, 2020) https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/03017605.2019.1706783; India: A Regional Power With Failed Ambitions, in: Problems In Political Economy (Vol. 4. 2020), https://yadi.sk/i/kyqjrL4Y74im8A

 

[41] Див. Celso Furtado: Economic Development of Latin America. Historical Background and Contemporary Problems, New York 1984, pp. 204-206

 

[42] Celio Hiratuka: Foreign Direct Investment and Transnational Corporations in Brazil: Recent Trends and Impacts on Economic Development, April 2008, pp. 5-6

 

[43] Стосовно цього серед іншого див. Michael Pröbsting: Imperialism: ‘Antagonistic cooperation’ or antagonistic contradictions? A reply to Promise Li, 25 січня 2025, LINKS, https://links.org.au/imperialism-antagonistic-cooperation-or-antagonistic-contradictions-reply-promise-li; також див. главу IV (The Marxist Criteria for an Imperialist Great Power) у вищезгаданій книжці Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry

 

[44] Karl Kautsky: Imperialism (1914), in: Richard B. Day and Daniel Gaido (Eds.): Discovering Imperialism. Social Democracy to World War I, Brill, Leiden 2012, p. 757

 

[45] Ленін, «Імперіалізм і розкол соціалізму», том 30, стор. 156

 

[46] Leon Trotsky, The Balkan Wars (1912-13): The War Correspondence, Pathfinder Press, New York 1980, pp. 364-366

 

[47] Leon Trotsky, The Balkan Wars (1912-13), p. 365

 

[48] Ленін, «Соціальне значення сербсько-болгарських перемог», том 22, стор. 177-178

 

[49] Ленін, «Новий розділ всесвітньої історії», том 22, стор. 148

 

[50] Ленін, «Соціалістична революція і право націй на самовизначення», том 27, стор. 242

 

[51] Ленін, «Крах II Інтернаціоналу», том 26, стор. 226-227

 

[52] Leon Trotsky: Not a Workers’ and Not a Bourgeois State? (1937); in: Writings of Leon Trotsky 1937-38, p. 70

 

[53] Rosa Luxemburg: The Crisis of German Social Democracy (The Junius Pamphlet) (1915), The Socialist Publication Society, New York 1919, p. 102

 

[54] Ленін, «Про брошуру Юніуса», том 30, стор. 8-9

 

[55] Стосовно цього серед іншого див. Michael Pröbsting: The Poverty of Neo-Imperialist Economism. Imperialism and the national question - a critique of Ted Grant and his school (CWI, ISA, IMT), 9 січня 2023, https://www.thecommunists.net/theory/grantism-imperialism-and-national-question/; також див. главу 13 вищезгаданої книжки The Great Robbery of the South; від цього автора: Spare the Dummy … and Trotsky! Reply to a not very intelligent polemic of Alan Woods’ IMT on the slogan of “Arms for the Ukraine”, 11 листопада 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/imt-slogan-of-arms-for-the-ukraine/. Стосовно напрацювань РКМТ по тактиці антиімперіалістичного об'єднаного фронту відсилаємо до глави 13 у вищезгаданій книжці The Great Robbery of the South і глави XXI у вищезгаданій книжці Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry

 

[56] Leon Trotsky: Anti-Imperialist Struggle is Key to Liberation. An Interview with Mateo Fossa (1938); in: Writings of Leon Trotsky 1938-39, p. 34

 

[57] Leon Trotsky: The Italo-Ethiopian Conflict (1935), in: Writings of Leon Trotsky (1935-36), Pathfinder Press, New York 1970, p. 41

 

[58] Communist International: Theses on the Eastern Question, 5 December 1922, Fourth Congress of the Communist International, in: Jane Degras: The Communist International 1919-1943. Documents Volume I 1919-1922, p. 390

 

[59] Leon Trotsky: On the Sino-Japanese War (1937), in: Leon Trotsky on China, Pathfinder Press, New York 1976, p. 726, http://marxists.org/archive/trotsky/1937/10/sino.htm

 

[60] Для огляду нашої історії підтримки антиімперіалістичної боротьби у попередніх чотирьох десятиріччях (з посиланнями на документи, зображення і відео) серед іншого див. есей Міхаеля Прьобстінга The Struggle of Revolutionaries in Imperialist Heartlands against Wars of their “Own” Ruling Class. Examples from the history of the RCIT and its predecessor organisation in the last four decades, 2 вересня 2022, https://www.thecommunists.net/theory/the-struggle-of-revolutionaries-in-imperialist-heartlands-against-wars-of-their-own-ruling-class/

 

 

 

 

Eine Kritik an Alan Woods IMT/RCI, zu ihrem Verständnis des Imperialismus und dessen politische Konsequenzen

 

Von Michael Pröbsting, Revolutionär-Kommunistische Internationale Tendenz (RCIT), 12. Mai 2025, www.thecommunists.net

 

 

 

Inhalt

 

Einleitung

 

Eine kurze Zusammenfassung der marxistischen Analyse des Imperialismus

 

Lenin und Trotzki zur Aufteilung der imperialistischen Welt in unterdrückende und unterdrückte Nationen

 

Die eklektische Methode der „Marxisten“ in der Tradition von Ted Grant

 

Marxistische Dialektik erfordert die Anerkennung der Totalität und ihres Wesens

 

Über verschiedene Typen von imperialistischen Staaten sowie halbkolonialen Ländern

 

Der russische und chinesische Imperialismus - eine korrekte aber oft vergessene Charakterisierung durch die IMT/RCI

 

Die sogenannten „abhängigen imperialistischen Mächte“

 

Das Tor zur eklektischen Willkür öffnen

 

Vielsagende Ähnlichkeiten mit revisionistischen Theorien

 

Exkurs: Trotzki und die „imperialistischen“ Balkanstaaten

 

Nur reaktionäre Kriege in der Epoche des Imperialismus?

 

„Philosophia ancilla theologiae” oder wie eine revisionistische Theorie als eine Rechtfertigung für die Anpassung an den Sozial-Imperialismus dient.

 

 

 

 

Einleitung

 

 

 

Eine der Hauptdifferenzen, die wirkliche Marxisten stets mit der IMT (kürzlich umbenannt in Revolutionary Communist International, RCI) hatten, ist deren Verständnis vom Imperialismus und besonders deren Ablehnung der anti-imperialistischen Strategie und Taktik. Ted Grant, ihr Gründer (weshalb diese Strömung oft mit seinem Namen verknüpft wird) und Alan Woods, ihr derzeitiger Führer, entwickelten eine Theorie, die ihre Weigerung halbkoloniale Länder gegen imperialistische Mächte zu verteidigen rechtfertigen soll. Der Falklandkrieg zwischen Argentinien und Großbritannien im Jahr 1982, die US-/israelische Aggression gegen den Iran oder die russische Invasion in der Ukraine seit 2022 sind die prominentesten Beispiele für ihr Versagen, eine anti-imperialistische Position einzunehmen.

 

Ein langes Schriftstück, ursprünglich 2016 verfasst, aber erst 2022 nach Putins Invasion veröffentlicht, stellt einen weiteren Versuch der in London ansässigen IMT-/RCI-Führung dar, eine theoretische Erklärung zur Rechtfertigung ihrer Politik zu liefern. Das Dokument verkörpert einen ernsthaften Versuch eine theoretische und historische Analyse des Imperialismus zu erarbeiten. Es enthält zwar eine Reihe richtiger Überlegungen, es folgt jedoch einer undialektischen, empirizistischen Methode, wie sie im angelsächsischen „Marxismus“ leider nicht selten vorkommt. ¹

 

Es ist nicht verwunderlich, dass die Imperialismustheorie im Mittelpunkt aktueller Debatten von Marxisten steht. Wir leben in einer Welt, die offensichtlich von der Rivalität zwischen imperialistischen Mächten - alten wie neuen - sowie von den Widersprüchen zwischen Großmächten und halbkolonialen Ländern (dem sogenannten Globalen Süden) geprägt ist.

 

Im Allgemeinen gibt es unter den Abweichungen, die sich gegen die orthodoxe Imperialismustheorie von Lenin stellen, zwei Hauptströmungen an selbsternannten Marxisten. Ein Lager behauptet orthodox zu sein, argumentiert aber, dass es seit Lenins Zeiten keine Veränderungen im Imperialismus gegeben habe. Sie leugnen, dass neue imperialistische Staaten entstanden sind (und jemals entstehen könnten) und bestreiten die Tatsache, dass sich China und Russland zu solchen Mächten entwickelt haben. Solche Theoretiker sind in Wahrheit sterile Dogmatiker und in der Regel direkte oder indirekte Unterstützer des pro-östlichen Sozialimperialismus, das heißt, sie neigen dazu, sich auf die Seite Chinas und Russlands gegen westliche Mächte zu stellen.

 

Das andere Lager erkennt an, dass Veränderungen stattgefunden haben, gibt dabei jedoch die grundlegende Methode von Lenins Imperialismustheorie auf und endet in eklektischem Empirismus. Die Tradition von Ted Grant und Alan Woods gehört offensichtlich zu diesem Lager, passt sich jedoch in ihrer praktischen Politik auch den Vorurteilen des pro-russischen Lagers an.

 

Die RCIT hat stets das orthodox-marxistische Verständnis des Imperialismus verteidigt und es in zahlreichen Büchern und anderen Publikationen auf die veränderten Bedingungen des 21. Jahrhunderts angewandt. ² Wir haben den Aufstieg Chinas und Russlands zu neuen imperialistischen Großmächten (sowie kleinerer neuer imperialistischer Staaten wie Südkorea) ³ analysiert und aufgezeigt, warum andere Staaten (wie beispielsweise Indien oder die Türkei) nicht imperialistisch, sondern eher halbkolonial (wenn auch mit besonderen Eigenheiten) sind.

 

Darüber hinaus haben wir eine Reihe polemischer Kritiken gegen Vertreter jener Imperialismustheorien veröffentlicht, die entweder zum steril-dogmatischen oder zum empirisch-eklektischen Lager neigen. ⁴ Ebenso haben wir uns wiederholt mit den Positionen der IMT/RCI in verschiedenen imperialistischen Konflikten auseinandergesetzt. Im Folgenden werden wir uns so weit wie möglich auf eine kritische Auseinandersetzung mit den spezifischen Argumenten der IMT/RCI in ihrem oben genannten Schriftstück beschränken und verweisen auf unsere jeweiligen Arbeiten als tiefergehende Lektüre.

 

 

 

Eine kurze Zusammenfassung der marxistischen Analyse des Imperialismus ⁵

 

 

 

Beginnen wir mit einer sehr kurzen Zusammenfassung des marxistischen Verständnisses von Imperialismus, wie es von Lenin und gleichgesinnten Theoretikern ausgearbeitet wurde und welche das Fundament der Analyse der RCIT darstellt. Nach dieser Theorie stellt der Imperialismus die letzte Phase des Kapitalismus dar, also seine Phase des Verfalls, die durch Monopolismus gekennzeichnet ist - sowohl im Bereich der Ökonomie (die größten Konzerne), als auch in der Politik (eine Handvoll Großmächte). Die grundlegende Ursache für diese Entwicklung ist die Vertiefung der inneren Widersprüche des Kapitalismus. Einerseits der Widerspruch zwischen den Produktivkräften und den Produktionsverhältnissen, der zu Überakkumulation und zur Veränderung der organischen Zusammensetzung des Kapitals führt und folglich zur Tendenz des Falls der Profitrate, und andererseits der Widerspruch zwischen den sich global entwickelnden Produktivkräften und den Grenzen der Nationalstaaten. In der Folge beschleunigt sich die Rivalität der Großmächte sowie die imperialistische Überausbeutung der halbkolonialen Länder, was zwangsläufig zu Wirtschaftskrisen und politischen, sowie militärischen Konflikten führt.

 

In Lenins wichtigstem Werk über den Imperialismus („Der Imperialismus und die Spaltung des Sozialismus“), in dem er sich frei ausdrücken konnte (sein bekannteres Buch wurde für die legale Presse unter Berücksichtigung der Zensur des Zaren verfasst), liefert er eine umfassende Definition des Imperialismus:

 

„Wir müssen mit einer möglichst genauen und vollständigen Definition des Imperialismus beginnen. Der Imperialismus ist ein besonderes historisches Stadium des Kapitalismus. Diese Besonderheit ist eine dreifache: der Imperialismus ist 1. monopolistischer Kapitalismus; 2. parasitärer oder faulender Kapitalismus; 3. sterbender Kapitalismus. Die Ablösung der freien Konkurrenz durch das Monopol ist der ökonomische Grundzug, das Wesen des Imperialismus. Der Monopolismus tritt in fünf Hauptformen zutage: 1. Kartelle, Syndikate und Truste; die Konzentration der Produktion hat eine solche Stufe erreicht, daß sie diese monopolistischen Kapitalistenverbände hervorgebracht hat; 2. die Monopolstellung der Großbanken: drei bis fünf Riesenbanken beherrschen das ganze Wirtschaftsleben Amerikas, Frankreichs, Deutschlands; 3. die Besitzergreifung der Rohstoffquellen durch die Truste und die Finanzoligarchie (Finanzkapital ist das mit dem Bankkapital verschmolzene monopolistische Industriekapital); 4. die (ökonomische) Aufteilung der Welt durch internationale Kartelle hat begonnen. Solcher internationalen Kartelle, die den gesamten Weltmarkt beherrschen und ihn "gütlich" unter sich teilen - solange er durch den Krieg nicht neu verteilt wird -, gibt es schon über hundert! Der Kapitalexport, als besonders charakteristische Erscheinung zum Unterschied vom Warenexport im nicht-monopolistischen Kapitalismus, steht in engem Zusammenhang mit der wirtschaftlichen und der politisch-territorialen Aufteilung der Welt; 5. die territoriale Aufteilung der Welt (Kolonien) ist abgeschlossen.“ ⁶

 

Folglich betonte Lenin, dass die Aufteilung der Welt in imperialistische und (halb)koloniale Länder, in unterdrückende und unterdrückte Nationen, ein wesentliches Merkmal des Imperialismus ist:

 

„Der Imperialismus ist die fortschreitende Unterdrückung der Nationen der Welt durch eine Handvoll Großmächte. (…) Eben deshalb muß die Einteilung der Nationen in unterdrückende und unterdrückte den Zentralpunkt in den sozialdemokratischen Programmen bilden, da diese Einteilung das Wesen des Imperialismus ausmacht und von den Sozialpatrioten, Kautsky inbegriffen, verlogenerweise umgangen wird. Diese Einteilung ist nicht wesentlich vom Standpunkt des bürgerlichen Pazifismus oder der kleinbürgerlichen Utopie der friedlichen Konkurrenz der freien Nationen unter dem Kapitalismus, aber sie ist eben das Wesentlichste vom Standpunkt des revolutionären Kampfes gegen den Imperialismus.“ ⁷

 

Natürlich hat sich der Imperialismus seit Lenins Zeiten weiterentwickelt, wie wir auch in unseren Arbeiten aufgezeigt haben. Ein Ergebnis des Zweiten Weltkriegs war, daß die USA zu einem Hegemonen unter den kapitalistischen Lagern aufstieg, da andere imperialistische Mächte entweder besiegt wurden (Deutschland und Japan) oder sich als Alliierte in einer untergeordneten Rolle anschlossen (Großbritannien und Frankreich). Die Vorherrschaft Washingtons wurde dadurch gefestigt, dass alle imperialistischen Staaten keine andere Wahl hatten, als die Führung der USA zu akzeptieren, um gemeinsam den Kalten Krieg gegen die stalinistischen Staaten zu führen. Die inner-imperialistische Rivalität wurde daher für eine gewisse Zeit durch einen anderen Widerspruch überlagert - nämlich dem zwischen den westlichen Mächten und dem von der UdSSR angeführten Lager der stalinistischen Staaten.

 

Diese Bedingungen änderten sich natürlich mit dem Zusammenbruch des Stalinismus in den Jahren 1989-1991. Für eine gewisse Zeit blieb die USA die hegemoniale Macht, doch seit Beginn des 21. Jahrhunderts begannen neue imperialistische Mächte zu entstehen - zuerst Russland ⁸ und dann China. ⁹ Infolgedessen wurde die inner-imperialistische Rivalität wieder zu einem dominierenden Merkmal des modernen Imperialismus. Dies gilt umso mehr, als das langjährige Bündnis zwischen den USA und Westeuropa, bedingt durch Trumps radikalen Kurswechsel in der US-Außenpolitik, gegenwärtig zu zerbrechen droht. Der Rückzug aus den führenden Funktionen in internationalen Institutionen und das Aufkündigen langjähriger Allianzen stellt einen Rückzug des „aufgeblasenen“ US-Imperialismus dar und ist eine Art offizielles Eingeständnis des Niedergangs seiner Hegemonie. ¹⁰

 

Eine weitere wichtige Veränderung bestand in der Umwandlung der meisten Kolonien in Halbkolonien, sie wurden also formal unabhängige Staaten, die jedoch weiterhin den Großmächten untergeordnet sind und von den imperialistischen Monopolen überausgebeutet werden.

 

Darüber hinaus hat eine Verlagerung der kapitalistischen Werteproduktion von den alten westlichen imperialistischen Staaten hin zu den halbkolonialen Ländern beziehungsweise zu neuen imperialistischen Staaten im Osten (China, Russland und Südkorea) stattgefunden. Infolgedessen lebt heute die große Mehrheit des Weltproletariats nicht mehr in westlichen Ländern. Die Überausbeutung der halbkolonialen Länder wird daher zunehmend zu einer conditio sine qua non für die Existenz der alten imperialistischen Mächte.

 

Als Ergebnis dieser Entwicklungen sind einige Länder vom Status einer Halbkolonie zum imperialistischen Staat aufgestiegen (siehe Südkorea), während andere sich vom imperialistischen zum halbkolonialen Staat entwickelt haben (siehe Portugal).

 

 

 

Lenin und Trotzki zur Aufteilung der imperialistischen Welt in unterdrückende und unterdrückte Nationen

 

 

 

Wie schon erwähnt, erkennen Marxisten an, dass mit Beginn der imperialistischen Epoche und der Schaffung eines kapitalistischen Weltsystems die Nationen der Welt in neue Beziehungen zueinander traten - Beziehungen, die entweder auf der Rivalität zwischen kapitalistischen Mächten oder auf dem Verhältnis zwischen dominanten und abhängigen Ländern beruhten. Daraus folgt, dass Lenin und die Bolschewiki die imperialistische Überausbeutung der (halb)kolonialen Länder als ein zentrales Merkmal der neuen Epoche anerkannten.

 

Da es der IMT/RCI an diesem Verständnis mangelt, ist es sinnvoll darauf hinzuweisen, dass dieser Ansatz im Zentrum von Lenins und Trotzkis Analyse des Imperialismus stand.

 

„Der Imperialismus stellt die erst im 20. Jahrhundert erreichte höchste Entwicklungsstufe des Kapitalismus dar. Dem Kapitalismus ist es zu eng geworden in den alten Nationalstaaten, ohne deren Bildung er den Feudalismus nicht stürzen konnte. Der Kapitalismus hat die Konzentration bis zu einem solchen Grade entwickelt, daß ganze Industriezweige von Syndikaten, Trusts, Verbänden kapitalistischer Milliardäre in Besitz genommen sind und daß nahezu der ganze Erdball unter diese „Kapitalgewaltigen” aufgeteilt ist, sei es in der Form von Kolonien, sei es durch die Umstrickung fremder Länder mit den tausendfachen Fäden finanzieller Ausbeutung. Der Freihandel und die freie Konkurrenz sind ersetzt durch das Streben nach Monopolen, nach Eroberung von Gebieten für Kapitalanlagen, als Rohstoffquellen usw. Aus einem Befreier der Nationen, der er in der Zeit des Ringens mit dem Feudalismus war, ist der Kapitalismus in der imperialistischen Epoche zum größten Unterdrücker der Nationen geworden. Früher fortschrittlich, ist der Kapitalismus jetzt reaktionär geworden, er hat die Produktivkräfte so weit entwickelt daß der Menschheit entweder der Übergang zum Sozialismus oder aber ein jahre-, ja sogar jahrzehntelanger bewaffneter Kampf der „Groß”mächte uni die künstliche Aufrechterhaltung des Kapitalismus mittels der Kolonien, Monopole, Privilegien und jeder Art von nationaler Unterdrückung bevorsteht.“ ¹¹

 

Weiters merkte Lenin in einem anderen Dokument an: „Als Gegengewicht zu dieser spießbürgerlichen opportunistischen Utopie muß das Programm der Sozialdemokratie als das Grundlegende, Wesentliche und Unvermeidliche beim Imperialismus die Einteilung der Nationen in unterdrückte und unterdrückende hervorheben.“ ¹²

 

Trotzki und die Vierte Internationale stützten ihr Verständnis des Kampfes der Unterdrückten auf derselben Analyse - Die Aufteilung der Welt in imperialistische und (halb)koloniale Staaten.

 

„Die moderne Menschheit, ohne Ausnahme, von britischen Arbeitern bis zu äthiopischen Nomaden, lebt unter der Knute des Imperialismus. Das darf man niemals vergessen. Doch das bedeutet nicht, dass sich der Imperialismus in allen Ländern auf gleiche Weise manifestiert. Nein, manche Länder sind die Träger des Imperialismus und andere seine Opfer. Das ist die wesentliche Trennlinie zwischen den modernen Nationen und Staaten.” ¹³

 

„Die Welt ist jedoch nach wie vor sehr verschieden. Der unterdrückende Imperialismus der fortgeschrittenen Nationen kann nur deshalb existieren, weil rückständige Nationen, unterdrückte Nationalitäten, koloniale und halbkoloniale Länder auf unserem Planeten weiterbestehen. Der Kampf der unterdrückten Völker für nationale Vereinigung und Unabhängigkeit ist doppelt fortschrittlich, denn einerseits bereitet er günstigere Bedingungen für ihre eigene Entwicklung vor, während er andererseits dem Imperialismus Schläge erteilt. Das im besonderen ist der Grund, warum die Sozialisten im Kampf zwischen einer zivilisierten imperialistischen demokratischen Republik und einer rückständigen barbarischen Monarchie eines kolonialen Landes trotz seiner Monarchie zur Gänze auf der Seite des unterdrückten Landes und gegen das Unterdrückerland stehen, ungeachtet seiner ‚Demokratie‘.” ¹⁴

 

Dieselbe Idee zeigt sich im Gründungsdokument der Vierten Internationale, Trotzkis berühmtem „Übergangsprogramm”.

 

„Aber nicht alle Länder der Welt sind imperialistisch. Im Gegenteil, die Mehrzahl der Länder sind Opfer des Imperialismus. Bestimmte koloniale oder halbkoloniale Länder werden ohne Zweifel versuchen, den Krieg auszunützen, um das Sklavenjoch abzuwerfen. Auf ihrer Seite wird der Krieg kein imperialistischer, sondern ein Befreiungskrieg sein. Es ist die Pflicht des internationalen Proletariats, unterdrückten Ländern im Krieg gegen die Unterdrücker zu helfen. Dieselbe Pflicht erstreckt sich auch auf die Sowjetunion oder jeden anderen Arbeiterstaat, der vor oder während des Krieges entstehen mag. Die Niederlage jeder imperialistischen Regierung im Kampf gegen einen Arbeiterstaat oder ein Kolonialland ist das kleinere Übel.” ¹⁵

 

 

 

Die eklektische Methode der „Marxisten“ in der Tradition von Ted Grant

 

 

 

Die IMT/RCI behauptet, dass ihre Analyse des Imperialismus auf Lenins Ausarbeitungen beruht, und zitiert dessen bekannte Definition der fünf Merkmale des Imperialismus (Monopole, Finanzkapital durch die Verschmelzung von Bank- und Industriekapital, Kapitalexport, internationale monopolistische Kapitalistenvereinigungen, die abgeschlossene territoriale Aufteilung der Welt unter den größten kapitalistischen Mächten). Doch schnell wird deutlich, dass sie diese Charakterisierungen nicht ernst nehmen:

 

„Lenin selbst war sich der Begrenztheit von Definitionen sehr bewusst. (…) Er näherte sich der Frage des Imperialismus (oder irgendeiner anderen Frage) nicht von einem Standpunkt abstrakter Definitionen, die mechanisch, ohne Rücksicht auf Zeit und Raum, angewendet werden könnten, sondern betonte die Notwendigkeit, das Phänomen als einen lebendigen, sich verändernden Prozess ‚in seiner vollen Entwicklung‘ zu analysieren.“

 

Hier verwechseln die Genossen zwei Dinge. Sie ziehen aus dem dynamischen Charakter der imperialistischen Epoche - und somit aus der Möglichkeit, dass Staaten ihren Klassencharakter ändern können - fälschlicherweise den Schluss, dass man Staaten keine Definitionen zuweisen könne! Ja, der Kapitalismus als Weltsystem ist dynamisch und die Beziehungen zwischen Staaten können sich ändern, sodass sich folglich auch der Charakter eines Staates verändern kann. Doch das bedeutet nicht, dass Staaten - wie Klassen - keine spezifischen Merkmale hätten, die ihre Beziehung zu anderen Staaten kennzeichnen. Anders gesagt: Da die imperialistische Epoche durch Ausbeutung und Unterdrückung geprägt ist, haben manche Staaten eine dominante Position in der kapitalistischen Weltordnung (sie sind also imperialistisch), während viele andere Staaten beherrscht werden (womit sie Halbkolonien sind).

 

In Wahrheit verbirgt sich hinter der Ablehnung „mechanischer Auffassungen“ die Weigerung der IMT/RCI, klare Charakterisierungen für die unterschiedlichen Kategorien von Staaten zu erarbeiten! Trotz der beträchtlichen Länge des Schriftstücks wird man keine Definition finden, was einen imperialistischen Staat oder ein halbkoloniales Land ausmacht. Sie sprechen sogar nur dann von halbkolonialen Ländern, wenn sie sich auf Lenins Lebenszeit beziehen. Wenn es um den modernen Imperialismus geht, verwenden sie diese marxistische Kategorie überhaupt nicht mehr, sondern ziehen Begriffe wie „ehemalige Kolonialländer“ vor - Begriffe, die beschreiben, was diese Länder einst waren, aber nicht, was sie heute sind.

 

Wenn es jedoch darum geht, was sie ablehnen, sind die Führer der IMT/RCI sehr viel klarer:

 

„Einige betrachten die Welt aufgeteilt in zwei Arten von Ländern: reiche, imperialistische Unterdrückerstaaten (im Wesentlichen dieselben Staaten, die Lenin vor 100 Jahren nannte) und den Rest der Welt, bestehend aus abhängigen Nationen. Dieses Schema passt einfach nicht zu den Fakten der heutigen Welt. Tatsächlich passt es nicht einmal auf die Zeit, in der Lenin schrieb.“

 

Es wird deutlich, dass die Weigerung klare Definitionen von imperialistischen und halbkolonialen Staaten zu geben, eine Eintrittskarte in die Welt des eklektischen Pragmatismus ist. Nach Ansicht der Führer der IMT/RCI können viele Staaten sowohl imperialistisch als auch underdrückt sein:

 

„Aus all dem ergibt sich offensichtlich, dass es aus marxistischer Sicht durchaus möglich ist, dass eine wirtschaftlich rückständige, sogar halbfeudale Nation, die von stärkeren Staaten unterdrückt wird, sich imperialistisch verhält: räuberische Eroberungskriege zu führen - sei es um Märkte und Rohstoffe, um territoriale Expansion oder aus politischen Gründen.“

 

Folglich behaupten die Genossen de facto, dass alle Länder, die eine aggressive Außenpolitik gegenüber anderen Staaten betreiben, imperialistisch seien - unabhängig von ihrer Stellung im imperialistischen Weltsystem.

 

„Es ist eine historisch überprüfbare Tatsache, dass eine Nation, die einst eine arme, unterdrückte, ausgebeutete Kolonie war - sobald sie unabhängig wird - eine aggressive, imperialistische Politik gegenüber ihren Nachbarn betreiben kann: Kriege erklären, Land erobern und so weiter. Tatsächlich kann man sagen, dass dies fast immer der Fall ist: Die neu unabhängige Bourgeoisie versucht, schwächere Staaten in der Region auszubeuten und zu unterdrücken. Es gibt große Räuber, mittlere Räuber und kleine Räuber, und innerhalb bestimmter Grenzen ist es möglich, dass eine unterdrückte Nation eine imperialistische Rolle spielt.“

 

 

 

Marxistische Dialektik erfordert die Anerkennung der Totalität und ihres Wesens

 

 

 

Ein solcher Ansatz ist völlig frei von der wissenschaftlichen Methode des Marxismus. Er ersetzt die Dialektik durch die eklektische Methode eines impressionistischen Sowohl-Als-Auch-Denkens. Es ist richtig, dass soziale Phänomene widersprüchlich sind und verschiedene Merkmale enthalten. Ja, ein Land kann abhängig und unterdrückt sein, aber zugleich auch selbst andere Völker unterdrücken. Dafür gibt es viele Beispiele in der Weltpolitik. Denken wir etwa an zahlreiche halbkoloniale Staaten, die ethnische oder nationale Minderheiten im eigenen Land unterdrücken - um nur einige zu nennen: die Türkei oder der Irak unterdrücken die Kurden, Sri Lanka die Tamilen, Pakistan die Belutschen, Indonesien die Papuas, Äthiopien nationale Minderheiten wie die Somalis oder Nigeria ethnische Gruppen im Süden. Ebenso greifen solche Staaten gelegentlich auch Nachbarländer an - man denke zum Beispiel an den Krieg des Irak gegen den Iran (1980-1988) oder die Invasion Kuwaits 1990, an den Krieg zwischen Äthiopien und Eritrea (1998-2000) oder an die seit 2006 wiederholt stattfindenden Invasionen Somalias durch Äthiopien.

 

Doch um den Charakter eines bestimmten Staates zu verstehen, reicht es nicht aus, seine Merkmale lediglich beschreibend aufzuzählen. Marxisten müssen vielmehr die Totalität seiner Eigenschaften sowie deren Verhältnis zueinander und zur Stellung des betreffenden Staates zu anderen Staaten und dem Weltsystem analysieren. Aus einer solchen Einschätzung muss das Wesen des Staates und sein Verhältnis zu anderen abgeleitet werden - auf dieser Grundlage gilt es dann, begriffliche Kategorien zu entwickeln, die dieses Wesen fassbar machen.

 

Tatsächlich ignoriert die IMT/RCI Lenins oben erwähnte These, dass das „Wesen des Imperialismus“ als Weltsystem in der „Teilung der Nationen in unterdrückende und unterdrückte“ liegt - sie lehnt damit das grundlegende marxistische Verständnis des Imperialismus als globales System von Ausbeutung und Unterdrückung ab.

 

Daraus ergibt sich, dass diese Genossen einem weit verbreiteten Fehler erliegen: dem Versuch, den Klassencharakter eines Staates durch eine isolierte Betrachtung zu bestimmen. Es wird irgendeine Wirtschaftskennzahl oder außenpolitisches Abenteuer herangezogen und daraus der vermeintliche Klassencharakter des betreffenden Staates abgeleitet. Doch ein solcher Zugang ist für Marxisten unangebracht, da er im Widerspruch zur Methode steht, auf der unsere philosophische Weltanschauung basiert. Ohne Herangehensweise im Sinne der materialistischen Dialektik ist ein korrektes Verständnis nicht möglich. Diese Methode - die methodologische Grundlage des Marxismus - verpflichtet uns, jedes Ding und Phänomen nicht isoliert, sondern in Beziehung zu anderen zu analysieren.

 

Abram Deborin, der führende marxistische Philosoph in der Sowjetunion der 1920er Jahre, bevor der stalinistische Terror einsetzte, formulierte dies sehr treffend. „Nichts existiert in der Welt an und für sich, sondern alles in Beziehung zum übrigen Ganzen.“ ¹⁶

 

Ein solcher Ansatz beruht auf der dialektischen Sichtweise von Dingen und ihrer Entwicklung, wie sie Lenin 1915 in seinem philosophischen Artikel Zur Frage der Dialektik formulierte. Darin betonte Lenin, dass es grundlegend sei zu verstehen, dass Entwicklung (oder Evolution) im Allgemeinen auf der Einheit der Gegensätze beruht - einer Einheit, die von Kampf und Wechselwirkung geprägt ist, also von widersprüchlichen Beziehungen in ständiger Bewegung.

 

„Die beiden grundlegenden (oder die beiden möglichen? oder die beiden in der Geschichte zu beobachtenden?) Konzeptionen der Entwicklung (Evolution) sind: Entwicklung als Abnahme und Zunahme, als Wiederholung und Entwicklung als Einheit der Gegensätze (Spaltung des Einheitlichen in einander ausschließende Gegensätze und das Wechselverhältnis zwischen ihnen).

 

Bei der ersten Konzeption der Bewegung bleibt die Selbstbewegung, ihre treibende Kraft, ihre Quelle, ihr Motiv im Dunkel (oder diese Quelle wird nach außen verlegt – Gott, Subjekt etc.) Bei der zweiten Konzeption richtet sich die Hauptaufmerksamkeit gerade auf die Erkenntnis der Quelle der ‚Selbst’bewegung.

 

Die erste Konzeption ist tot, farblos, trocken. Die zweite lebendig. Nur die zweite liefert den Schlüssel zu der ‚Selbstbewegung' alles Seienden; nur sie liefert den Schlüssel zu den ‚Sprüngen', zum ‚Abbrechen der Allmählichkeit', zum ‚Umschlagen in das Gegenteil', zum Vergehen des Alten und der Entstehung des Neuen.

 

„Die Einheit (Kongruenz, Identität, Wirkungsgleichheit) der Gegensätze ist bedingt, zeitweilig, vergänglich, relativ. Der Kampf der einander ausschließenden Gegensätze ist absolut, wie die Entwicklung, die Bewegung absolut ist.“ ¹⁷

 

Dinge und Staaten in ihrer Beziehung zu anderen zu analysieren, ist die Grundlage für ein korrektes Verständnis. Ein Staat muss daher nicht nur als isolierte Einheit betrachtet werden, sondern in erster Linie in seiner Beziehung zu anderen Staaten und Nationen. Ebenso lassen sich auch Klassen nur im Verhältnis zueinander begreifen. Das liegt auf der Hand, denn Staaten können definitionsgemäß nicht isoliert existieren, sondern nur in einer Wechselbeziehung mit anderen Staaten. Dasselbe gilt für Klassen: Es gibt keine Bourgeoisie ohne Arbeiterklasse. Es gibt keine Großgrundbesitzer ohne Landarbeiter und Bauern. Genauso wenig gibt es imperialistische Staaten ohne Kolonien und Halbkolonien - und umgekehrt. Es gibt keine einzelne Großmacht (außer in der Fantasiewelt von Karl Kautsky und seinen heutigen Anhängern), sondern mehrere Großmächte, die in Konkurrenz zueinanderstehen. ¹⁸

 

Schließlich erfordert das korrekte Verständnis des Klassencharakters eines Staates eine Analyse seiner wirtschaftlichen, politischen und militärischen Entwicklung. Friedrich Engels nannte das „das Gesetz des Umschlagens von Quantität in Qualität und umgekehrt“ eines der wichtigsten Gesetze der materialistischen Dialektik. ¹⁹ Und in der Tat: Um impressionistischen Eklektizismus à la Grant/Woods zu vermeiden und nicht wahllos eine große Anzahl von Ländern als imperialistisch zu bezeichnen, müssen Marxisten konkret mittels Fallstudien prüfen, ob quantitative Veränderungen zu einer neuen Qualität geführt haben oder nicht. Solche Studien müssen die wirtschaftliche, politische und militärische Stärke eines Staates analysieren, deren Entwicklung in der jüngeren Vergangenheit und gegenwärtige Stellung in der imperialistischen Weltordnung. Eine solche Analyse ermöglicht die Beurteilung, ob quantitative Veränderungen tatsächlich eine qualitative Veränderung in der globalen Position bewirkt haben oder nicht.

 

Es ist wahrscheinlich, dass die Führung der IMT/RCI unsere Beharrlichkeit, die Welt in unterdrückende und unterdrückte Nationen, in imperialistische und halbkoloniale Staaten zu unterteilen, als „mechanistischen Schematismus“ zurückweisen wird. Ein solcher Einwand offenbart lediglich ihren theoretischen Eklektizismus. Begriffe oder Kategorien sind die Sprache der Methode, ihre Ausdrucksform. Ohne klare Begriffe oder Kategorien ist die wissenschaftliche Methode zum Schweigen verurteilt. Doch ohne wissenschaftliche Methode - und für Marxisten bedeutet das: ohne die Methode des dialektischen Materialismus - ist es unmöglich, das Wesen von Dingen und Prozessen zu erkennen und zu verstehen. Hegels berühmter Ausspruch hat nichts von seiner Gültigkeit verloren: „Die Methode (…) ist darum die Seele und Substanz, und irgend etwas ist nur begriffen und in seiner Wahrheit gewußt, als es der Methode vollkommen unterworfen ist.“ ²⁰

 

 

 

Über verschiedene Typen von Imperialistischen Staaten, sowie halbkolonialen Staaten ²¹

 

 

 

Um den Klassencharakter eines bestimmten Staates zu verstehen, muss man seine Stellung innerhalb der kapitalistischen Weltwirtschaft und -politik bestimmen. Die Beziehungen zwischen Staaten müssen immer in der Gesamtheit ihrer ökonomischen, politischen und militärischen Merkmale betrachtet werden - „die ganze Totalität der mannigfaltigen Beziehungen dieses Dinges zu den anderen“ (Lenin).“ ²² Ein imperialistischer Staat tritt in der Regel in ein Verhältnis zu anderen Staaten und Nationen, welches diese auf die eine oder andere Weise unterdrückt und überausbeutet - das heißt er eignet sich einen Anteil des dort produzierten kapitalistischen Mehrwerts an. Dies muss jedoch in seiner Gesamtheit betrachtet werden, wenn ein Staat also gewisse Profite aus Auslandsinvestitionen erzielt, aber zugleich weitaus mehr (Schuldendienst, Gewinnrückführung und ähnlich) an andere Länder aufgrund von deren Investitionen und Krediten zahlen muss, kann dieser Staat in der Regel nicht als imperialistisch betrachtet werden. Ebenso können die verschiedenen Formen von Unterdrückung und Überausbeutung in unterschiedlichen Kombinationen auftreten oder nur in einer Form, aber nicht in einer anderen. Kleinere imperialistische Staaten greifen halbkoloniale Länder meist nicht mit militärischer Gewalt an oder bedrohen sie. Dies kann aber auch auf eine Großmacht wie Japan zutreffen. Weiters beutet letztere viele unterdrückte Völker durch Kapitalexport aus, aber nur in sehr geringem Maße durch Migration. Eine derart intensive Überausbeutung von Migranten ist hingegen ein wesentliches Merkmal Russlands, das im Gegensatz dazu deutlich weniger Kapital exportiert als Japan.

 

Natürlich ist es nicht ausreichend, Länder nur in die Kategorien „imperialistisch“ oder „halbkolonial“ einzuteilen. Es gibt selbstverständlich viele Abstufungen innerhalb dieser Typen von Staaten. Das beginnt schon bei den Unterschieden zwischen den Großmächten. Es gibt Großmächte wie die stärkste Großmacht USA, aber auch solche, die wirtschaftlich stark, aber militärisch in den letzten Jahrzehnten deutlich schwächer waren (wie Japan oder Deutschland). Wie weiter oben schon erwähnt, muss man die Gesamtheit der ökonomischen, politischen und militärischen Stellung eines Staates in der globalen Hierarchie berücksichtigen. Daher kann ein Staat als imperialistisch gelten, auch wenn er ökonomisch schwächer ist, aber dennoch eine relativ starke politische und militärische Position innehat (wie Russland vor 1917 und erneut seit den frühen 2000er Jahren). Eine solch starke politische und militärische Stellung kann zur Unterdrückung anderer Länder und Nationen, sowie zur Aneignung von kapitalistischem Mehrwert genutzt werden.

 

Wir haben in früheren Arbeiten ausführlich dargelegt, dass diese Ungleichheit unter den Großmächten selbst immer ein zentrales Merkmal in der gesamten Geschichte des modernen Kapitalismus war (wie zum Beispiel Unterschiede in der industriellen Entwicklung, Produktivität, Kapitalexport, Kreditvergabe, …).

 

Allgemein lässt sich sagen, dass die Ungleichheit in den historischen Entwicklungen dazu geführt hat, dass alte, „reife“ imperialistische Mächte (wie Großbritannien oder Frankreich) neben aufsteigenden Mächten (wie die USA oder Deutschland), sowie rückständigeren Mächten (wie Russland, die Österreichisch-Ungarische Monarchie, Italien oder Japan) existierten (und miteinander rivalisierten).

 

Lenin selbst hat wiederholt auf diese Ungleichheit hingewiesen. In seinen Notizen zum Imperialismus etwa schlug er eine „Hierarchisierung“ unter den Großmächten vor. In einer seiner Notizen unterschied er zwischen drei Kategorien imperialistischer Staaten:

 

“I. die drei ausschlaggebenden (völlig selbständigen) Länder: England, Deutschland, Vereinigte Staaten

 

II. zweitrangige (erstklassige, aber nicht völlig selbständige): Frankreich, Rußland, Japan

 

III. Italien, Österreich-Ungarn” ²³

 

Darüber hinaus müssen wir zwischen Großmächten und kleineren imperialistischen Staaten unterscheiden (wie Australien, Belgien, Schweiz, Niederlande, Österreich, die skandinavischen Länder, …). Offensichtlich sind sie den Großmächten nicht gleichgestellt, sondern ihnen untergeordnet. Diese kleineren imperialistischen Staaten sind politisch und militärisch abhängig von einer oder mehreren Großmächten, um am globalen imperialistischen System teilzuhaben. Daher sichern sie sich ihre privilegierte Stellung durch wirtschaftliche, politische und militärische Bündnisse mit Großmächten wie der EU, der OECD, dem IWF, der Weltbank, der WTO, der NATO und verschiedenen „Partnerschaften“. Diese kleineren imperialistischen Staaten werden jedoch nicht von den Großmächten überausgebeutet, sondern beteiligen sich vielmehr an der Überausbeutung der halbkolonialen Welt, indem sie sich einen beträchtlichen Anteil an Mehrwert aus diesen Ländern aneignen.

 

Die marxistischen Klassiker haben stets anerkannt, dass es wichtige Unterschiede in Macht, politischem Regime (und ähnlichem) zwischen den verschiedenen imperialistischen Mächten geben kann. In seinem berühmten Buch über den Imperialismus erklärte Lenin, dass es in der imperialistischen Epoche typisch sei, stärkere und schwächere, fortgeschrittenere und rückständigere imperialistische Mächte zu beobachten. Doch diese Ungleichheiten führten die beiden Führer der Bolschewiki nicht dazu, ihre Schlussfolgerung aufzugeben, dass all diese Großmächte imperialistisch seien.

 

„In England steht an erster Stelle sein Kolonialbesitz, der auch in Amerika sehr groß ist (z. B. Kanada), von Asien usw. gar nicht zu reden. Die riesige Ausfuhr von Kapital ist hier aufs engste mit den riesigen Kolonien verknüpft, von deren Bedeutung für den Imperialismus weiter unten noch die Rede sein wird. Anders in Frankreich. Frankreich hat sein exportiertes Kapital hauptsächlich in Europa und vor allem in Rußland (nicht weniger als 10 Milliarden Francs) investiert; dabei handelt es sich vorwiegend um Leihkapital, um Staatsanleihen, und nicht um Kapital, das in Industriebetrieben angelegt ist. Zum Unterschied vom englischen Kolonialimperialismus könnte man den französischen einen Wucherimperialismus nennen. In Deutschland finden wir eine dritte Abart: Deutschlands Kolonialbesitz ist nicht groß, und sein im Ausland investiertes Kapital verteilt sich am gleichmäßigsten auf Europa und Amerika.” ²⁴

 

Im selben Buch erklärte Lenin auch, dass er imperialistische Staaten nicht nur hinsichtlich ihrer aktuellen Verfassung beurteilt, sondern auch hinsichtlich ihrer Entwicklungsrichtung. Mit anderen Worten: Er erkannte - im Gegensatz zu den pro-östlichen Sozialimperialisten, die sich weigern, China und Russland als imperialistische Mächte anzuerkennen - den Charakter und die Dynamik aufstrebender Großmächte seiner Zeit an, wie zum Beispiel Russland oder auch Japan:

 

„Denn unter dem Kapitalismus ist für die Aufteilung der Interessen- und Einflußsphären, der Kolonien usw. eine andere Grundlage als die Stärke der daran Beteiligten, ihre allgemeinwirtschaftliche, finanzielle, militärische und sonstige Stärke, nicht denkbar. Die Stärke der Beteiligten aber ändert sich ungleichmäßig, denn eine gleichmäßige Entwicklung der einzelnen Unternehmungen, Trusts, Industriezweige und Länder kann es unter dem Kapitalismus nicht geben. Vor einem halben Jahrhundert war Deutschland, wenn man seine kapitalistische Macht mit der des damaligen Englands vergleicht, eine klägliche Null; ebenso Japan im Vergleich zu Rußland. Ist die Annahme „denkbar", daß das Kräfteverhältnis zwischen den imperialistischen Mächten nach zehn, zwanzig Jahren unverändert geblieben sein wird? Das ist absolut undenkbar.“ ²⁵

 

Zusammenfassend lässt sich sagen: Es ist unmöglich, den Imperialismus zu verstehen, ohne die Ungleichheit des Weltkapitalismus anzuerkennen - dies schließt auch das Verständnis der ungleichmäßigen Entwicklung unter den Großmächten selbst mit ein. Es ist kein Zufall, dass Trotzki die Ungleichmäßigkeit als „das allgemeinste Gesetz des historischen Prozesses“ bezeichnete. ²⁶

 

Wie also sollen Marxisten einen imperialistischen Staat definieren? Die Formel, die wir in früheren Arbeiten entwickelt haben und die uns nach wie vor als die präziseste erscheint, lautet wie folgt:
Ein imperialistischer Staat ist ein kapitalistischer Staat, dessen Monopole und Staatsapparat eine Stellung in der Weltordnung innehaben, in der sie in erster Linie andere Staaten und Nationen dominieren. Infolgedessen erzielen sie Extraprofite und andere ökonomische, politische und/oder militärische Vorteile aus einem solchen Verhältnis, das auf Überausbeutung und Unterdrückung basiert. ²⁷

 

Ebenso muss man auch zwischen verschiedenen Typen von Halbkolonien unterscheiden.
Offensichtlich gibt es heute enorme Unterschiede zwischen Peru und Argentinien oder Brasilien, dem Kongo und Ägypten, Pakistan und der Türkei, Nepal und Thailand, Kasachstan und Polen. Einige Länder sind stärker industrialisiert als andere, einige haben eine gewisse politische Eigenständigkeit erreicht, andere nicht. Daher können wir unterscheiden zwischen fortgeschrittenen oder industrialisierten Halbkolonien wie zum Beispiel Argentinien, Brasilien, Ägypten, Türkei, Griechenland, Ukraine, Iran, Polen oder Thailand auf der einen Seite und ärmeren oder halb-industrialisierten Halbkolonien wie Bolivien, Peru, den Ländern südlich der Sahara (außer Südafrika), Pakistan, Afghanistan, Indonesien usw. auf der anderen Seite.

 

Nichtsdestotrotz ist es wichtig im Auge zu behalten, dass diese verschiedenen Typen von Halbkolonien viel mehr gemeinsam haben als sie voneinander unterscheidet - wie bereits Trotzki betonte:

 

„Die kolonialen und halbkolonialen, also rückständigen Länder, welche die bei weitem größere Hälfte der Menschheit ausmachen, unterscheiden sich außerordentlich stark voneinander nach dem Grad der Rückständigkeit und bilden eine historische Stufenleiter, die von der Nomadenexistenz oder sogar vom Kannibalismus bis zur modernsten industriellen Kultur reicht. Die Kombination dieser Extreme charakterisiert in der einen oder anderen Form jedes dieser rückständigen Länder. Doch ist die Hierarchie der Rückständigkeit, wenn dieser Ausdruck erlaubt ist, durch das spezifische Gewicht der Barbarei und Kultur im Leben jedes dieser kolonialen Länder bestimmt. Äuqatorialafrika bleibt weiter hinter Algerien zurück, Paraguay hinter Mexiko, Abessinien hinter Indien oder China. Vor dem Hintergrund ihrer allgemeinen wirtschaftlichen Abhängigkeit von den Metropolen des Imperialismus hat die politische Abhängigkeit in manchen Fällen den Charakter deiner offenen kolonialen Sklaverei, in anderen Fällen wird sie durch die Fiktion einer staatlichen Selbstständigkeit verdeckt (China, Lateinamerika).” ²⁸

 

Zusammenfassend schlagen wir folgende Definition einer Halbkolonie vor: Eine halbkoloniale Nation ist ein kapitalistischer Staat, dessen Wirtschaft und staatlicher Apparat innerhalb der Weltordnung eine Stellung einnehmen, in der sie in erster Linie von anderen Staaten und Nationen dominiert werden. Infolgedessen erzeugen sie Extraprofite und liefern anderen wirtschaftliche, politische und/oder militärische Vorteile durch ein Verhältnis, das auf Überausbeutung und Unterdrückung beruht.

 

 

 

Der russische und der chinesische Imperialismus – eine korrekte aber oft vergessene Charakterisierung durch die IMT/RCI

 

 

 

Die Führer der IMT/RCI beurteilen China und Russland zutreffend als neue imperialistische Mächte – eine Erkenntnis, zu der wir schon 2001 für Russland und 2010 für China gelangt sind. Nun schreiben die Genossen:

 

„China weist alle klassischen Merkmale des Imperialismus auf, wie sie von Lenin beschrieben wurden: Monopolkapitalismus, Kapitalexport, ein Expansionsdrang zur Eroberung ausländischer Märkte und Einflusszonen, eine expansionistische Außenpolitik mit dem Ziel der Kontrolle von Handelswegen usw. Der russische Imperialismus hat einen anderen Charakter. Seine Ziele sind begrenzter und hauptsächlich durch strategische und militärische Überlegungen bestimmt.“

 

Wie wir in verschiedenen Dokumenten dargelegt haben, besteht das grundlegende Problem im Ansatz der Anhänger der Tradition Grants darin, dass sie zwar China und Russland als imperialistische Mächte bezeichnen, dies aber in ihrer Analyse der Weltpolitik oft „vergessen“. In ihren Dokumenten zu den Internationalen Perspektiven des letzten Jahrzehnts oder in ihren Texten zum Ukrainekrieg findet man zahlreiche Passagen, in denen sie über den US- oder westlichen Imperialismus sprechen, aber viel seltener über China oder Russland als imperialistische Mächte.

 

Damit verbunden machen Woods und die IMT/RCI wiederholt eine Unterscheidung zwischen den USA und Russland, indem sie erstere als „die konterrevolutionärste Kraft des Planeten“ bezeichnen und dabei den imperialistischen Charakter Russlands verharmlosen. ²⁹ Dies ähnelt der Politik der Stalinisten während des Zweiten Weltkriegs, als sie Großbritannien während des Hitler-Stalin-Abkommens 1939-1941 „die reaktionärste Kraft der Welt“ nannten. (Natürlich nannten sie in der Zeit vor und nach dem Abkommen Nazi-Deutschland „die reaktionärste Kraft der Welt“.) ³⁰

 

Als die IMT/RCI letztes Jahr eine „Kampagne gegen Militarismus und Imperialismus“ ins Leben rief, verurteilten ihre entsprechenden Dokumente ausschließlich den US-amerikanischen, britischen und westlichen Imperialismus - ohne auch nur ein einziges Mal zu erwähnen, dass Russland ebenfalls eine imperialistische Macht ist (die seit drei Jahren einen imperialistischen Krieg gegen die Ukraine führt)! Alle ihre Parolen richteten sich ausschließlich gegen die westlichen Imperialisten - die östlichen Rivalen werden in diesem Kontext nicht erwähnt. ³¹

 

Das Versäumnis die Bedeutung der inner-imperialistischen Rivalität zwischen den USA, China, Westeuropa, Russland und Japan vollständig zu erkennen, hängt mit ihrer Ablehnung von Lenins und Trotzkis Programm des revolutionären Defätismus zusammen - also der kompromisslosen Opposition von Sozialisten sowohl gegen die „eigene“ als auch gegen jede andere imperialistische Bourgeoisie (keine Unterstützung militärischer Mobilisierungen oder wirtschaftlicher Sanktionen, keine chauvinistischen Kampagnen, stattdessen Brüderlichkeit unter Arbeitern und Soldaten beider Lager, Umwandlung des reaktionären Kriegs in einen Bürgerkrieg gegen die herrschende Klasse und dergleichen). Grant und Woods haben Lenins Ansatz stets als „Übertreibung“ kritisiert und fälschlicherweise behauptet, der Führer der Bolschewiki habe dieses Programm nach 1917 zurückgezogen. ³²

 

Wie man sieht, stehen theoretische Fehler und Schlampigkeit oft in direktem Zusammenhang mit politischen Fehlern und Opportunismus!

 

 

 

Die sogenannten „Abhängigen imperialistischen Mächte“

 

 

 

Die Genossen der IMT/RCI stellen in ihrem Artikel die Frage „Kann ein abhängiges Land imperialistisch sein?“ - und beantworten sie bejahend:

 

„Ist es möglich, dass ein wirtschaftlich rückständiges Land vom Imperialismus abhängig ist und gleichzeitig die Rolle eines imperialistischen Staates spielt? Auf den ersten Blick scheint dies ein logischer Widerspruch zu sein. Aber die Dialektik lehrt uns, dass es im Leben und in der Gesellschaft alle Arten von Widersprüchen gibt. Und was im Sinne der formalen Logik als Widerspruch erscheint, wird in der Realität zur Tatsache.“

 

Konkret behaupten sie, dass sich eine Reihe halbkolonialer Länder des globalen Südens zu kleinen imperialistischen Mächten entwickelt haben:

 

„Was hat sich in den letzten hundert Jahren so grundlegend verändert, dass die Unterdrückung eines kleinen Staates durch einen anderen kleinen Staat unmöglich geworden wäre? Die grundlegenden Widersprüche sind dieselben geblieben. Nur die Krise des Kapitalismus hat sich verschärft. Das System steckt in einer noch größeren Sackgasse, als zu der Zeit, als Lenin den Imperialismus analysierte. Die Widersprüche sind noch zugespitzter und äußern sich in ständigen Kriegen und Erschütterungen. Nichts davon spricht dafür, dass die Bourgeoisie ehemaliger Kolonialstaaten sich nicht genauso reaktionär verhalten kann wie die Balkanherrscher in den Jahren 1912-1913.“

 

Als historische Beispiele für diese These verweisen sie auf das zaristische Russland sowie auf die kapitalistischen Balkanstaaten zu Beginn des 20. Jahrhunderts. Das Beispiel des zaristischen Russlands ist jedoch falsch, denn obwohl es wirtschaftlich rückständig war, war es auch eine imperialistische Macht (und keine Halbkolonie, wie Stalin später behauptete). Dies wurde in zahlreichen offiziellen Dokumenten der Bolschewiki aus jener Zeit festgehalten, wie wir in mehreren Schriftstücken belegt haben. ³³ Auch das Beispiel der kapitalistischen Balkanstaaten im frühen 20. Jahrhundert ist problematisch, wie wir weiter unten in einem eigenen Kapitel zeigen werden.

 

Als tatsächliches Beispiel für eine „abhängige imperialistische Macht“ nennen die Führer der IMT/RCI richtigerweise Israel - ein besonderer Fall eines Siedlerstaates und imperialistischen Stellvertreter im Nahen Osten, das zu einer regionalen imperialistischen Macht geworden ist. ³⁴ Leider gehen sie jedoch weit darüber hinaus und bezeichnen mehrere Länder als imperialistisch, die aber offensichtlich halbkoloniale, abhängige Staaten sind - darunter Indien, Pakistan, Türkei und Iran:

 

„Das Verhalten Indiens gegenüber Kaschmir ist im klarsten und brutalsten Sinne des Wortes imperialistisch.“

 

„Nicht nur Indien ist im Subkontinent der imperialistischen Aggression schuldig. Die reaktionäre Herrscherclique Pakistans unterdrückte jahrzehntelang die Bevölkerung von Ostbengalen.“

 

„Kann man das Verhalten Erdogans gegenüber den Kurden als imperialistisch bezeichnen? Es gibt keine einzige Person in Kurdistan, die bei der Beantwortung dieser Frage auch nur den geringsten Zweifel hätte.“

 

„Natürlich verstehen wir, dass die Türkei, Indien und Pakistan nicht in dieselbe Kategorie fallen wie die führenden imperialistischen Mächte USA, Europa und Japan. Sie spielen nicht dieselbe Rolle und können es auch nicht, so wie Griechenland, Serbien und Bulgarien 1916 nicht die Macht Großbritanniens, Frankreichs und Deutschlands herausfordern konnten. Sie sind zu spät auf der Bühne der Geschichte erschienen, um die reicheren und mächtigeren Nationen um die Weltherrschaft herauszufordern. Aber diese allgemeine Aussage - so richtig sie ist - erschöpft die Fragestellung nicht. Die herrschenden Cliquen dieser Länder haben ihre eigenen Interessen, die nicht unbedingt mit denen von Washington, London oder Berlin übereinstimmen. Und sie können durchaus die Rolle eines regionalen Imperialismus übernehmen und versuchen, ihren Willen benachbarten Staaten aufzuzwingen. Es handelt sich um schwache imperialistische Staaten, die danach streben, auf Kosten ihrer Nachbarn stark zu werden.“

 

Darüber hinaus wird in dieser Publikation suggeriert, dass auch die BRICS-Staaten - also nicht nur China und Russland, sondern auch Indien, Brasilien und Südafrika - imperialistisch sein könnten:

 

„Sind die BRICS-Länder unterworfene Staaten? Einige ja, andere nicht. Aber ob sie es sind oder nicht, bedeutet nicht, dass sie keine imperialistische Rolle spielen können.“

 

Ebenso bezeichnet die russische Sektion der IMT/RCI den Iran in einem kürzlich veröffentlichten Schriftstück als eine „beachtliche regionale imperialistische Macht“:

 

„Während die Trump-Regierung als Vorwand für ihre Drohungen gegen den Iran dessen angebliches Atomprogramm heranzieht, sind die US-Militärpläne gegen den Iran Teil einer seit Jahrzehnten vorbereiteten US-israelischen Offensive, um den Nahen Osten unter direkte imperialistische Kontrolle zu bringen. Diese wurde unter dem Vorwand der Hamas-Angriffe vom 7. Oktober 2023 gestartet, um dem wachsenden Einfluss des iranischen Imperialismus entgegenzuwirken und ihn zu brechen. Doch es wäre falsch, über Irans wachsende Macht zu sprechen, ohne die Gründe zu nennen, warum iranischer Imperialismus überhaupt möglich geworden ist.“ ³⁵

 

 

 

Das Tor zur eklektischen Willkür öffnen

 

 

 

Wie wir sehen, leben die Führer der IMT/RCI von einer theoretisch dünnen Bettelsuppe. Sie bezeichnen Länder, die ein bestimmtes Niveau industrieller Entwicklung erreicht haben und/oder eine aggressive Außenpolitik gegenüber anderen Ländern (oder gegenüber einer nationalen Minderheit im eigenen Land) betreiben, als imperialistisch. Es ist offensichtlich, dass eine solche eklektische und impressionistische Methode die Tür zu völliger theoretischer Verwirrung öffnet. Wenn die Türkei, Indien, Pakistan und Iran wegen ihrer Unterdrückung nationaler Minderheiten als imperialistisch gelten sollen - warum dann nicht auch Burma/Myanmar, Indonesien oder Nigeria so bezeichnen?! Wenn eine aggressive Außenpolitik ausreicht, um ein Land als imperialistisch zu klassifizieren, warum dann nicht auch Äthiopien, das Krieg gegen Eritrea und Somalia geführt hat? Oder Saudi-Arabien und die Vereinigten Arabischen Emirate (VAE), die in Jemen einmarschiert sind oder - im Fall der VAE - in Ländern wie den Sudan militärisch intervenieren?

 

Wie wir oben festgestellt haben, müssen Marxisten die Position eines bestimmten Landes innerhalb des imperialistischen Weltsystems identifizieren und analysieren, ob dieses Land - wirtschaftlich, politisch und militärisch - eine dominante oder eine dominierte Stellung einnimmt. Es ist daher grundsätzlich falsch, den Klassencharakter eines Staates nur anhand seiner Beziehungen zu einem oder zwei anderen Ländern oder nationalen Minderheiten zu beurteilen. Man muss vielmehr die Gesamtheit der Beziehungen in Betracht ziehen. Natürlich ist es oft der Fall, dass beide Merkmale vorhanden sind, aber Marxisten müssen herausfinden, welches - das unterdrückende oder das unterdrückte Element - überwiegt.

 

Darüber hinaus müssen Marxisten, wie wir weiter oben festgestellt haben, das Entwicklungsniveau der Länder innerhalb der Kategorien imperialistisch beziehungsweise halbkolonial differenzieren. Es kann industrialisierte, fortgeschrittene, sowie arme Halbkolonien geben. Es kann Länder geben, die wir als halbkoloniale Regionalmächte bezeichnen würden (siehe Indien oder Iran). ³⁶ Aber man muss konkret analysieren, welche Elemente in der Gesamtheit der Beziehungen dominieren. Das zaristische Russland zum Beispiel war sicherlich finanziell abhängig vom französischen Kapital, wie die IMT zu Recht feststellt. Aber seine imperialistischen, unterdrückenden Merkmale prägten eindeutig seinen Klassencharakter, da es ein bedeutendes Kolonialreich war, das zahlreiche Nationalitäten unterdrückte, eine der größten Militärmächte seiner Zeit darstellte und ein Schlüsselakteur in der Weltpolitik war.

 

Die RCIT hat einige Fallstudien veröffentlicht - etwa zur Türkei, ³⁷ zu Griechenland, ³⁸ zur Ukraine ³⁹ und zu Indien ⁴⁰ - in denen wir konkret die Gesamtheit ihrer politischen, wirtschaftlichen und militärischen Beziehungen global und regional analysierten. Wir haben gezeigt, dass diese Länder im Wesentlichen einen halbkolonialen Charakter haben, auch wenn sie regionale Mächte sind. Im Fall von Pakistan ist offensichtlich, dass es wirtschaftlich und militärisch schwächer ist als Indien.

 

Brasilien war stets nicht durch einheimische, sondern durch ausländische Monopole dominiert, wie wir in unseren beiden Büchern zum Imperialismus dargelegt haben. Eine Studie zu Brasilien in den 1960er Jahren zeigt, dass 31 der 50 größten Privatunternehmen vom imperialistischen Kapital kontrolliert wurden. Von 276 Großunternehmen waren mehr als die Hälfte in ausländischem Besitz. ⁴¹ Seit dieser Studie hat sich das Bild nicht verändert. Heute kontrollieren imperialistische Konzerne nahezu die Hälfte des brasilianischen Außenhandels und mehr als die Hälfte der 500 größten brasilianischen Privatunternehmen: „Die hohen Zuflüsse ausländischer Direktinvestitionen führten zu einem Anstieg des ausländischen Anteils an der brasilianischen Wirtschaft. (…) Ausländische Konzerne erhöhten auch ihren Anteil am Außenhandel des Landes und erreichten 41,3 % der Exporte und 49,3 % der Importe. Die Rolle des ausländischen Kapitals wird noch deutlicher, wenn man nur große Unternehmen betrachtet. Unter den 500 größten privaten brasilianischen Unternehmen entfielen 1989 41,2 % der Umsätze auf ausländisch kontrollierte Firmen. Dieser Anteil stieg 1997 auf 49,9 % und erreichte 2003 51,7 %.“ ⁴² Offensichtlich ist Brasilien ebenfalls eine kapitalistische Halbkolonie - wenngleich eine industriell fortgeschrittene.

 

Dasselbe gilt für den Iran, obwohl er wirtschaftlich weniger entwickelt ist als Brasilien. Betrachtet man das BIP pro Kopf als Maß für den Reichtum, so steht der Iran nur auf Platz 124 (in nominalen Zahlen, beziehungsweise auf Platz 83 nach BIP). Im Gegensatz dazu - um ein anderes Land des Nahen Ostens zu nennen - hat Israel das dreizehnhöchste BIP pro Kopf der Welt. Der Iran ist weitgehend abhängig von der Produktion und dem Export von Öl und Gas, und seine Konzerne spielen keine Rolle in der Weltwirtschaft.

 

Wie wir bereits ausgeführt haben, müssen Marxisten die Beziehungen zwischen bewerten und das Wesen der Gesamtheit dieser Beziehungen erkennen. Dies erfordert die Zurückweisung der eklektischen Methode von Grant/Woods mit ihrem „Sowohl-als-auch“ Verständnis - man muss sich vielmehr darauf konzentrieren, das Wesen der Stellung eines bestimmten Staates im imperialistischen Weltsystem zu erkennen. So sind zwar einige Staaten in den letzten zwei bis drei Jahrzehnten tatsächlich imperialistisch geworden (China, Russland, Israel oder Südkorea), andere sind im Wesentlichen Halbkolonien geblieben, wenn auch mit spezifischen Eigenheiten (siehe Indien, Pakistan, Türkei, Griechenland, Iran, Brasilien, Ukraine, ...).

 

 

 

Vielsagende Ähnlichkeiten mit revisionistischen Theorien

 

 

 

Zwei methodische Ähnlichkeiten der Imperialismustheorie der IMT/RCI mit anderen revisionistischen Konzepten müssen aufgezeigt werden. Erstens weist ihre Theorie der „abhängigen imperialistischen Mächte“ starke Parallelen zur recht abgenutzten Subimperialismus-Theorie auf, deren Ursprünge in der Schule von Ruy Mauro Marini und dem brasilianisch-marxistischen Kollektiv Política Operária liegen - eine Theorie, mit der wir uns an anderer Stelle auseinandergesetzt haben. ⁴³

 

Auch wenn Grant und Woods nicht dieselbe Terminologie verwenden, ist ihre Methode derjenigen von Marini sehr ähnlich und öffnet die Tür zu eklektischer Willkür. Sie verwischen die Grenze zwischen imperialistischen und halbkolonialen Ländern, um sich von der Verpflichtung zu befreien, Halbkolonien gegen die Großmächte zu verteidigen.

 

Zweitens ist es bemerkenswert, dass die Methode von Grant/Woods starke Parallelen zur Methode von Karl Kautsky aufweist, dem führenden Theoretiker der deutschen Sozialdemokratie in der Zeit Lenins und Trotzkis. Wenn man die Argumente der IMT/RCI betrachtet, warum sie Länder wie die Türkei, Iran, Indien und Pakistan als imperialistisch einstufen, läuft es im Grunde auf ein Argument hinaus: deren aggressive Politik gegenüber nationalen Minderheiten oder Nachbarländern. Wie bereits dargelegt, würde eine solche Herangehensweise zwingend eine absurde Vielzahl von Staaten als imperialistisch klassifizieren!

 

In ähnlicher Weise identifizierte Kautsky die aggressive Außenpolitik als das Wesen des Imperialismus und ignorierte die politisch-ökonomische Herrschaft der Monopole und Großmächte als dessen eigentliches Wesen:

 

„Zunächst müssen wir uns darüber klar werden, was wir unter Imperialismus zu verstehen haben. Dies Wort wird heute auf Schritt und Tritt gebraucht, aber je mehr man darüber spricht und diskutiert, desto unbestimmter wird es, was natürlich jede Verständigung sehr erschwert. Heute sind wir schon so weit, daß man unter Imperialismus alle Erscheinungen des modernen Kapitalismus zusammenfaßt, Kartelle, Schutzzölle, Finanzherrschaft ebenso wie Kolonialpolitik. In diesem Sinne gefaßt, ist der Imperialismus natürlich eine Lebensnotwendigkeit für den Kapitalismus. Diese Erkenntnis bedeutet dann aber nur die platteste Tautologie, sagt nichts, als daß der Kapitalismus nicht bestehen kann ohne Kapitalismus. Fassen wir das Wort nicht in dieser Allgemeinheit, sondern in seiner historischen Bestimmtheit, die in England ihren Ursprung nahm, dann bezeichnet es nur eine besondere Art politischer Bestrebungen, die allerdings durch den modernen Kapitalismus verursacht werden, keineswegs aber mit ihm zusammenfallen.” ⁴⁴

 

Lenin hat diesem Zugang entschieden widersprochen:

 

„Kautsky trennt die Politik des Imperialismus von seiner Ökonomik, trennt den Monopolismus in der Politik von dem Monopolismus in der Ökonomik, um seinem platten bürgerlichen Reformismus wie "Abrüstung", "Ultraimperialismus" und ähnlichem Unsinn den Weg zu ebnen. Sinn und Zweck dieser theoretischen Fälschung läuft einzig und allein darauf hinaus, die tiefsten Widersprüche des Imperialismus zu vertuschen und auf diese Weise die Theorie der "Einheit" mit den Apologeten des Imperialismus, den offenen Sozialchauvinisten und Opportunisten, zu rechtfertigen.“ ⁴⁵

 

 

 

Exkurs: Trotzki und die „imperialistischen“ Balkanstaaten

 

 

 

Wie oben erwähnt, versuchen die Führer der IMT/RCI, ihre revisionistische Verzerrung der marxistischen Imperialismustheorie durch zwei historische Beispiele zu rechtfertigen. Eines davon ist das zaristische Russland - ein Beispiel, das eindeutig falsch ist - bereits Lenin und die Bolschewiki erkannten es als, trotz seiner ökonomischen Rückständigkeit, imperialistische Großmacht an. Das andere Beispiel ist ein längeres Zitat aus Trotzkis Schriften, während der Balkankriege 1912-1913, in denen er vom serbischen, griechischen und bulgarischen Imperialismus spricht. ⁴⁶

 

Alan Woods und seine Mitstreiter behaupten wohl, dieses Zitat verleihe ihrer Theorie einen orthodox-marxistischen Anstrich:

 

„Angesichts dieser Fakten, wie konnte Trotzki Bulgarien, Serbien und Griechenland als imperialistisch bezeichnen? Vielleicht war es ein Ausrutscher? Aber Trotzki machte keine Fehler dieser Art. Wie Lenin war er in theoretischen Fragen stets gewissenhaft. Die Antwort auf dieses scheinbare Paradoxon ist eigentlich ganz einfach: Es gibt kein Gesetz, das besagt, dass eine arme, unterdrückte Nation nicht zu einem bösartigen, räuberischen Staat werden kann, sobald sie in der Lage ist, sich so zu verhalten. Im Gegenteil, die Dialektik lehrt uns, dass sich Dinge in ihr Gegenteil verkehren können. (…) Diese Nationen blieben ökonomisch rückständig und wurden von anderen, mächtigeren Staaten dominiert. Aber gleichzeitig waren sie regionale imperialistische Mächte - schwache imperialistische Mächte, die nicht in der Lage waren, Europa zu erobern, aber sehr wohl bestrebt waren, das Territorium ihrer Nachbarn zu erobern, sie zu unterdrücken und auszubeuten. In diesem Sinne waren sie imperialistisch, und Trotzki zögerte nicht, dieses Wort zu verwenden. Ihre wirtschaftliche Rückständigkeit und relative Schwäche im Vergleich zu den großen imperialistischen Mächten konnte nicht dazu dienen, ihren tatsächlichen imperialistischen Charakter zu verschleiern.“

 

Ein solcher Versuch, ihre revisionistische Theorie in das Gewand des orthodoxen Marxismus zu kleiden, ist jedoch völlig haltlos. In erster Linie schrieb Trotzki seine Artikel über die Balkankriege zu einer Zeit, als die orthodoxe Imperialismustheorie noch nicht formuliert war. (Lenin schrieb sein berühmtes Buch erst einige Jahre später, im Jahr 1916.) Zu jener Zeit gab es unter Marxisten noch viele Diskussionen und unterschiedliche Herangehensweisen.

 

Dies zeigt sich auch daran, dass Trotzki den Begriff „imperialistisch“ als Synonym für aggressive Außenpolitik verwendet. So schreibt er etwa:

 

„Die Staatsgrenzen weiter nach außen zu verschieben, die Anzahl der Steuerzahler zu erhöhen, die Quellen der Reichtums zu vermehren – das sind die Prinzipien der imperialistischen Weisheit, von denen die Politik aller regierenden Cliquen in Sofia bestimmt wird. Die gleichen Prinzipien – die imperialistisch, nicht national geprägt sind – lagen auch der gesamte Mazedonienpolitik Bulgariens zugrunde.” ⁴⁷

 

Wie bereits erwähnt, verwendeten Marxisten zu jener Zeit den Begriff „imperialistisch“ auf unterschiedliche Weise, da noch keine klar formulierte Imperialismustheorie existierte. Natürlich ist das nicht Trotzkis Fehler, aber es zeigt, dass ein Zitat aus dieser Zeit kaum als glaubwürdige Bestätigung für die Umdeutung von Lenins Imperialismustheorie durch die IMT/RCI dienen kann.

 

Zweitens ist es wichtig zu bedenken, dass Trotzki zu jener Zeit noch kein Bolschewik war, sondern zwischen verschiedenen Strömungen schwankte (dies war die Periode, in der er mit den Menschewiki und Liquidatoren den opportunistischen Augustblock initiierte). Lenin selbst sprach in seinen Schriften über diese Kriege niemals von „imperialistischen“ Balkanstaaten.

 

Dabei handelte es sich nicht nur um einen Unterschied in der Terminologie, sondern um entgegengesetzte Positionen zum Kriegsgeschehen. Trotzki lehnte in beiden Balkankriegen alle Seiten ab - sowohl im ersten Krieg 1912-1913 zwischen dem Osmanischen Reich auf der einen und Bulgarien, Griechenland, Serbien und Montenegro auf der anderen Seite, als auch im zweiten Krieg 1913 zwischen Bulgarien auf der einen und Serbien, Montenegro, Rumänien, Griechenland und dem Osmanischen Reich auf der anderen Seite.

 

Im Gegensatz dazu erkannte Lenin völlig zu Recht an, dass im ersten Balkankrieg (nicht jedoch im zweiten) der Krieg der Balkanstaaten gegen das Osmanische Reich nicht nur konterrevolutionär, sondern trotz der reaktionären Methoden der bürgerlichen Regierungen dieser Länder auch einen fortschrittlichen nationalen Befreiungscharakter hatte.

 

„‘Die Eroberung Mazedoniens durch Bulgarien und Serbien bedeutet für dieses Land die bürgerliche Revolution - sein 1789 oder 1848‘ — diese Worte des österreichischen Marxisten Otto Bauer lassen sofort das eigentliche Wesen der jetzigen Ereignisse auf dem Balkan erkennen.

 

Die Revolutionen von 1789 in Frankreich, von 1848 in Deutschland und in anderen Ländern waren bürgerliche Revolutionen, weil die Befreiung der Länder vom Absolutismus und von den Privilegien der Feudalherren tatsächlich freie Bahn für die Entwicklung des Kapitals schuf. Aber selbstverständlich entsprachen diese Revolutionen ganz und gar den Interessen der Arbeiterklasse, und sogar die „parteilosen", nicht als Klasse organisierten Arbeiter waren 1789 und 1848 Vorkämpfer der französischen und der deutschen Revolution.

 

Wie alle Balkanländer ist Mazedonien ökonomisch sehr rückständig. Dort sind noch außerordentlich starke Überreste der Leibeigenschaft, der mittelalterlichen Abhängigkeit der Bauern von den feudalen Grundherren erhalten geblieben. (…) Die Grundherren in Mazedonien (die sogenannten Spabi) sind Türken und Mohammedaner, die Bauern jedoch Slawen und Christen. Die Klassengegensätze werden deshalb noch durch religiöse und nationale Gegensätze verschärft. Somit bedeuten die Siege der Serben und Bulgaren, daß der Feudalismus in Mazedonien untergraben und eine mehr oder minder freie Klasse bäuerlicher Grundbesitzer geschaffen wird. (…)

 

Würde sich die Befreiung Mazedoniens auf dem Wege der Revolution vollziehen, d. h. durch den Kampf sowohl der serbischen und bulgarischen als auch der türkischen Bauern gegen die Grundherren aller Nationalitäten (und gegen die Grundherrenregierungen des Balkans), so würde die Befreiung die Balkanvölker sicherlich hundertmal weniger Menschenleben kosten als der jetzige Krieg. Die Befreiung würde um einen unvergleichlich niedrigeren Preis erreicht werden und wäre unvergleichlich vollkommener.” ⁴⁸

 

In einem anderen Artikel schrieb Lenin:

 

„Obwohl auf dem Balkan ein Bündnis der Monarchien und nicht ein Bündnis der Republiken entstanden ist, obwohl dieses Bündnis durch den Krieg und nicht durch die Revolution hergestellt wurde, ist dennoch ein großer Schritt vorwärts zur Vernichtung der Überreste des Mittelalters in ganz Osteuropa getan.” ⁴⁹

 

Die reaktionäre Politik der Balkanbourgeoisie war ein Versuch, ihre Position in der Region zu stärken und eine günstigere Stellung gegenüber den imperialistischen Großmächten zu erlangen. Das machte sie jedoch noch lang nicht selbst zu imperialistischen Mächten, da es sich vielmehr um halbkoloniale Länder handelte, die von Großmächten abhängig waren.

 

„Denn die Bourgeoisie der unterdrückten Nationen mißbraucht beständig die Losungen der nationalen Befreiung um die Arbeitet zu betrügen: in der inneren Politik benutzt sie diese Losungen zur reaktionären Verständigung mit der Bourgeoisie der herrschenden Nation (zum Beispiel die Polen in Osterreich und Rußland, die eine Abmachung mit der Reaktion treffen zur Unterdrückung der Juden und Ukrainer); in der äußeren Politik bemüht sie sich, sich mit einer der wetteifernden imperialistischen Regierungen zu verständigen, um ihre räuberischen Ziele zu verwirklichen (die Politik der kleinen Balkanstaaten u.a.m.).“ ⁵⁰

 

Aus genau diesem Grund - nämlich dass Serbien kein imperialistischer Staat war - erklärten die Bolschewiki im Ersten Weltkrieg, dass sie im Falle eines isolierten Krieges zwischen dem imperialistischen Österreich und Serbien auf Seiten der serbischen Bourgeoisie stehen würden. Offensichtlich hätte Lenin Serbien nicht unterstützt, wenn er es als imperialistischen Staat betrachtet hätte.

 

„Das nationale Element im jetzigen Krieg ist nur durch den Krieg Serbiens gegen Österreich vertreten (was, nebenbei bemerkt, in der Resolution der Berner Konferenz unserer Partei gesagt ist). Nur in Serbien und unter den Serben haben wir seit vielen Jahren eine nationale Befreiungsbewegung, die Millionen „Volksmassen" umfaßt und deren „Fortsetzung" der Krieg Serbiens gegen Österreich ist. Wäre dieser Krieg isoliert, d. h., wäre er nicht mit dem gesamteuropäischen Krieg, mit den eigensüchtigen und räuberischen Zielen Englands, Rußlands usw. verknüpft, so wären alle Sozialisten verpflichtet, der serbischen Bourgeoisie den Sieg zu wünschen - das ist die einzig richtige und absolut notwendige Schlußfolgerung aus dem nationalen Moment im jetzigen Krieg.” ⁵¹

 

Was für ein krasser Gegensatz zu den beschämenden Aussagen der IMT/RCI, die sich weigern, Länder wie Iran, Argentinien oder andere Halbkolonien gegen imperialistische Räuber zu verteidigen!

 

 

 

Nur reaktionäre Kriege in der Epoche des Imperialismus?

 

 

 

Die These der IMT/RCI von „abhängigen imperialistischen Mächten“ hat tiefere theoretische Wurzeln, die ihr revisionistisches Verständnis des Imperialismus offenbaren. Erinnern wir uns an das oben zitierte Statement aus ihrem Schriftstück:

 

„Es ist eine historisch überprüfbare Tatsache, dass eine Nation, die einst eine arme, unterdrückte, ausgebeutete Kolonie war - sobald sie unabhängig wird - eine aggressive, imperialistische Politik gegenüber ihren Nachbarn betreiben kann: Kriege erklären, Land erobern und so weiter. Tatsächlich kann man sagen, dass dies fast immer der Fall ist: Die neu unabhängige Bourgeoisie versucht, schwächere Staaten in der Region auszubeuten und zu unterdrücken. Es gibt große Räuber, mittlere Räuber und kleine Räuber, und innerhalb bestimmter Grenzen ist es möglich, dass eine unterdrückte Nation eine imperialistische Rolle spielt.“

 

Man beachte die Formulierung: „fast immer der Fall ist: Die neu unabhängige Bourgeoisie versucht, schwächere Staaten in der Region auszubeuten und zu unterdrücken.“ und daher „ist es möglich, dass eine unterdrückte Nation eine imperialistische Rolle spielt.“. Ein weiteres Zitat aus dem bereits genannten Schriftstück der russischen IMT/RCI-Sektion drückt denselben Ansatz aus:

 

„Und das verstehend, müssen revolutionäre Marxisten auf der ganzen Welt bereit sein, eine korrekte Klassenpolitik zu verfolgen - auch in Bezug auf Kriege. Wir müssen verstehen, dass Kriege nur die Fortsetzung der Politik mit anderen Mitteln sind. Die Kriege, die von der Bourgeoisie in der Epoche des Imperialismus geführt werden, sind imperialistische Kriege und ihrem Inhalt nach reaktionär - das Heulen eines sterbenden Raubtiers, das versucht, einen Ausweg aus einer hoffnungslosen Lage zu finden.“

 

Wieder dieselbe Idee: „Die Kriege, die von der Bourgeoisie in der Epoche des Imperialismus geführt werden, sind imperialistische Kriege und ihrem Inhalt nach reaktionär.“

 

Da die IMT/RCI ignoriert, dass die Weltordnung durch eine Teilung in imperialistische und halbkoloniale Länder, unterdrückende und unterdrückte Nationen gekennzeichnet ist, verneint sie die Möglichkeit, dass nicht nur die Volksmassen, sondern - unter bestimmten Bedingungen und unter dem Druck anderer Klassen - sogar die Bourgeoisie eines halbkolonialen Landes oder einer unterdrückten Nation Kriege führen kann, die nicht reaktionär, sondern fortschrittlich sind und als Befreiungskriege gesehen werden sollten.

 

Natürlich kämpft die Bourgeoisie unterdrückter Länder nur widerwillig und inkonsequent gegen imperialistische Mächte - wenn überhaupt! Dennoch hat sie dies im vergangenen Jahrhundert mehrfach getan. Einige jüngere Beispiele der Geschichte sind Argentiniens Falklandkrieg gegen Großbritannien, die Kriege des Irak gegen die USA 1991 und 2003 oder der Krieg der Ukraine gegen Russland seit 2022. Grundlage dafür ist, dass diese Länder vom Imperialismus unterdrückt werden, die einheimische Bourgeoisie also nur teilweise herrschende Klasse, aber auch teilweise unterdrückte Klasse ist. Trotzki war hierin sehr klar:

 

„Die Gesellschaftsordnung in den kolonialen und halbkolonialen Ländern hat überwiegend bürgerlichen Charakter. Doch der Druck des ausländischen Imperialismus verändert und entstellt die ökonomische und politische Struktur dieser Länder so sehr, daß die nationale Bourgeoisie (sogar in den politisch unabhängigen Ländern Südamerikas) nur teilweise den Status einer herrschenden Klasse erlangt. Der Druck des Imperialismus auf die rückständige Länder verändert natürlich nicht ihren grundlegendem sozialen Charakter, da Subjekt und Objekt dieses Drucks nur verschiedene Entwicklungsstufen in ein und derselben bürgerlichen Gesellschaft repräsentieren. Dennoch ist der Unterschied zwischen England und Indien, Japan und China, den Vereinigten Staaten und Mexiko so groß, daß wir streng zwischen unterdrückenden und unterdrückten bürgerlichen Ländern unterscheiden müssen und es für unsere Pflicht halten, letztere gegen erstere zu unterstützen. Die Bourgeoisie der kolonialen und halbkolonialen Länder ist eine halb herrschende, halb unterdrückte Klasse.“ ⁵²

 

Tatsächlich wiederholen die Führer der IMT/RCI die falsche These Rosa Luxemburgs, dass nationale Befreiungskriege in der Epoche des Imperialismus unmöglich seien:

 

„In dem heutigen imperialistischen Milieu kann es überhaupt keine nationalen Verteidigungskriege mehr geben, und jede sozialistische Politik, die von diesem bestimmenden historischen Milieu absieht, die sich mitten im Weltstrudel nur von den isolierten Gesichtspunkten eines Landes leiten lassen will, ist von vornherein auf Sand gebaut.” ⁵³

 

Lenin wies diese Auffassung entschieden zurück:

 

„Nationale Kriege gegen imperialistische Mächte sind nicht nur möglich und wahrscheinlich, sie sind unvermeidlich, sie sind fortschrittlich und revolutionär, obgleich natürlich zu ihrem Erfolg entweder die Vereinigung der Anstrengungen einer ungeheuren Zahl von Bewohnern unterdrückter Länder (Hunderte Millionen in dem von uns angeführten Beispiel Indiens und Chinas) erforderlich ist oder eine besonders günstige Konstellation der internationalen Lage (z.B. die Lähmung einer Einmischung imperialistischer Mächte infolge ihrer Schwächung, ihres Krieges, ihres Antagonismus u.dgl.m.) oder der gleichzeitige Aufstand des Proletariats einer der Großmächte gegen die Bourgeoisie (dieser in unserer Aufzählung letzte Fall ist der erste vom Standpunkt des Wünschenswerten und für den Sieg des Proletariats Vorteilhaften).” ⁵⁴

 

Man muss jedoch sagen, dass Rosa Luxemburg ihre fehlerhaften Ansichten zu Beginn der imperialistischen Epoche entwickelte. Damals war die Auseinandersetzung mit der nationalen Frage unter den neuen historischen Bedingungen tatsächlich eine Herausforderung für die marxistische Theorie. Es brauchte ein Genie wie Lenin, um eine so klare und durchdachte Lösung zu präsentieren! (Selbst Trotzki war bis 1917 in dieser Frage verwirrt!)

 

Aber heute? Welche Entschuldigung haben die Anhänger der Tradition von Ted Grant für ihren erbärmlichen Zugang zur nationalen Frage?! Wir leben in der letzten Phase des Imperialismus und blicken auf über ein Jahrhundert politischer Erfahrung zurück! Sollte dies nicht ausreichend sein, um genügend Erkenntnisse zu sammeln, um die Überlegenheit des bolschewistischen Zugangs zur nationalen Frage zu begreifen?

 

 

 

„Philosophia ancilla theologiae” oder wie eine revisionistische Theorie als eine Rechtfertigung für die Anpassung an den Sozial-Imperialismus dient

 

 

 

Im Mittelalter sagten die Ideologen der katholischen Kirche, eines zentralen Sektors der herrschenden Klasse der damaligen feudalen Gesellschaft: „Philosophia ancilla theologiae“ („Die Philosophie dient der Theologie“). Liest man das Schriftstück der IMT/RCI, könnte man dieses Gesetz umformulieren und sagen: Die marxistische Theorie wird in den Dienst ihrer opportunistischen Politik runtergedrückt. Die Leugnung der Möglichkeit progressiver Kriege durch die Bourgeoisie halbkolonialer Länder oder unterdrückter Nationen dient als Vorwand, sich nicht auf die Seite dieser Völker in einem Konflikt mit imperialistischen Mächten zu stellen.

 

Das hier diskutierte Schriftstück beweist es einprägsam. Es rechtfertigt erneut die beschämende Weigerung der Anhänger in der Tradition von Grant, Argentinien - ein halbkoloniales Land - im Falklandkrieg 1982 gegen den britischen Imperialismus zu verteidigen:

 

„Thatcher konnte die Demütigung einer militärischen Niederlage nicht akzeptieren und entsandte eine Einsatzgruppe, um die Inseln zurückzuerobern, was ihr auch gelang. Welche Position hätten Marxisten einnehmen sollen? Die Position der britischen Marxisten war es, sich gegen den Krieg zu stellen, den wir als reaktionären Krieg auf beiden Seiten betrachteten.

 

Der reaktionär-imperialistische Charakter Thatchers war offensichtlich, obwohl sie versuchte, sich hinter dem Schutz der Inselbewohner vor dem argentinischen faschistischen Regime zu verstecken (was ihr vorher nie aufgefallen war!). Doch auch auf der anderen Seite gab es nicht ein einziges Atom progressiven Inhalts. Die reaktionäre Junta nutzte und missbrauchte die anti-imperialistischen Gefühle der Massen, um Verwirrung zu stiften und von den Verbrechen des Regimes abzulenken, indem sie patriotische Parolen schwang - was ihr vorübergehend auch gelang.

 

Was war die Position jener argentinischen Gruppen, die vorgaben, Trotzkisten zu sein? Sie reihten sich hinter die Regierung ein und unterstützten ihr Abenteuer, wobei sie jeden Anschein einer revolutionären oder klassenorientierten Position aufgaben. Einer der führenden „Trotzkisten“ ging sogar so weit, der Junta seine Dienste im sogenannten Krieg gegen den Imperialismus anzubieten. Das war ein Verrat an den elementarsten Prinzipien des Sozialismus. Und das wurde mit der falschen Begründung gerechtfertigt, es handle sich um eine „arme abhängige Nation“, die angeblich „gegen den Imperialismus kämpfe“.“

 

Wie wir an anderer Stelle gezeigt haben, gingen diese angeblichen Marxisten damals sogar so weit, zu erklären, dass sie sich im Falle eines Sieges einer sozialistischen Labour-Regierung in Großbritannien auf deren Seite gegen Argentinien stellen würden!

 

Auf verschiedenen Anlässen begangen sie schändlichen Verrat der elementaren Pflicht von Marxisten und Anti-Imperialisten, halbkoloniale Länder und unterdrückte Nationen gegen imperialistische Räuber zu verteidigen. Wir verweisen auf Nordirland, die Irakkriege 1991 und 2003, Afghanistan 2001-2021 und die Ukraine seit 2022.

 

Im oben erwähnten Schriftstück der russischen IMT/RCI-Sektion wird dieselbe kapitulierende Haltung im Falle des Iran vertreten:

 

„Den Kapitalisten auf beiden Seiten der Front sind die Leben der Arbeiter aller Nationalitäten gleichgültig - selbst die der Arbeiter im eigenen Land. Die wichtigste Lehre, die die Arbeiter daraus ziehen können, ist: In einem Streit zwischen zwei Banditen, einem reicheren und einem weniger reichen, kann keiner von beiden unterstützt werden!“

 

Da wir uns wiederholt mit dem Versagen der Anhänger der Grant-Tradition befasst haben, anti-imperialistische Kämpfe zu unterstützen, und wie dies in völligem Widerspruch zur marxistischen Tradition von Lenin und Trotzki steht, beschränken wir uns an dieser Stelle auf einige wenige Bemerkungen und verweisen nur entsprechend auf ausführlichere Darstellungen. ⁵⁵

 

Die RCIT und alle authentischen Marxisten haben sich wiederholt auf die Seite von Befreiungskämpfen in (halb-)kolonialen Ländern gestellt, die von (klein-)bürgerlichen Kräften, „rechten“ Nationalisten, Islamisten oder sogar autoritären Regimen geführt wurden. Dies war stets der Ansatz der revolutionären Arbeiterbewegung.

 

So erklärte Trotzki in den 1930er Jahren, dass er: „auf Seiten des „faschistischen“ Brasiliens gegen das „demokratische“ Großbritannien stehe”. „In Brasilien regiert nun ein halbfaschistisches Regime, dem jeder Revolutionär nur mit Haß begegnen kann. Nehmen wir an, daß England morgen in einen militärischen Konflikt mit Brasilien eintritt. Ich frage, auf wessen Seite des Konflikts wird die Arbeiterklasse sein? (...) In diesem Fall werde ich auf Seiten des „faschistischen“ Brasiliens gegen das „demokratische“ Großbritannien stehen. Warum? Weil der Konflikt zwischen ihnen nicht eine Frage der Demokratie oder des Faschismus ist. Sollte England siegreich sein, wird es einen anderen Faschisten in Rio de Janeiro einsetzen und Brasilien doppelte Ketten anlegen. Sollte Brasilien als Sieger hervorgehen, wird es ihm einen starken Impuls für nationales und demokratisches Bewußtsein im Land geben und den Sturz der Diktatur Vargas einleiten. Die Niederlage Englands wäre auch ein Schlag für den britischen Imperialismus und gäbe der revolutionären Bewegung des britischen Proletariats einen Anstoß. In Wirklichkeit muß man schon sehr engstirnig sein, um die Widersprüche und Konflikte der Welt auf den Kampf zwischen Faschismus und Demokratie zu reduzieren. Unter all den Masken muß man zwischen Ausbeutern, Sklavenbesitzern und Räubern unterschieden können!“ ⁵⁶

 

Gleichermaßen hat die Vierte Internationale Äthiopien 1935-1936 gegen Italien verteidigt, trotz der absolutistischen Monarchie Äthiopiens unter Kaiser Haile Selassie. „Natürlich sind wir für die Niederlage Italiens und den Sieg Äthiopiens und deswegen müssen wir alles uns mögliche tun, um mit allen Kräften die Unterstützung des italienischen Imperialismus durch andere imperialistische Kräfte zu verhindern und zur gleichen Zeit, so gut wir können, Waffenlieferungen an Äthiopien fördern." ⁵⁷

 

Indem Marxisten solche Kämpfe unterstützen, die von nicht-revolutionären Kräften geführt werden, wenden sie die Prinzipien der anti-imperialistischen Einheitsfronttaktik an, wie sie von der Kommunistischen Internationale zur Zeit von Lenin und Trotzki entwickelt wurde (siehe die Thesen zur Orientfrage, angenommen auf ihrem Vierten Kongress 1922). ⁵⁸ Das bedeutet, dass Sozialisten praktische Aktivitäten unterstützen, gleichzeitig jedoch ein unabhängiges Arbeiterprogramm vertreten und (klein-)bürgerliche Kräfte für ihre Fehler und ihren Verrat kritisieren. Trotzki erklärte:

 

„Bei Teilnahme am militärischen Kampf unter dem Oberbefehl Tschiang Kai-scheks – denn leider ist er es, der im Unabhängigkeitskrieg die Macht hat – politisch dessen Sturz vorbereiten, das ist die einzige revolutionäre Politik.” ⁵⁹

 

Auf der Grundlage solcher Prinzipien hat die RCIT (beziehungsweise ihre Vorgängerorganisation) stets kritische, aber bedingungslose Unterstützung für Kämpfe (halb-)kolonialer Länder oder national unterdrückter Völker geleistet, auch wenn diese von (klein-)bürgerlichen Kräften geführt wurden.

 

So unterstützten wir Argentinien im Falklandkrieg gegen Großbritannien, obwohl dieses von einem reaktionären Militärregime geführt wurde; den Irak in den beiden Kriegen 1991 und 2003 (und der anschließenden Besatzung) gegen den US-Imperialismus und seinen Verbündeten, obwohl der Widerstand von (klein-)bürgerlichen Baathisten und Islamisten angeführt wurde; den von den Taliban geführten Widerstand in Afghanistan gegen die imperialistische Besatzung 2001-2021; den irischen Widerstand unter Führung von Sinn Fein / IRA gegen die britische Besatzung; den palästinensischen Widerstand unter der Führung von Hamas und anderen nationalistischen sowie islamistischen Organisationen; oder den Widerstand des ukrainischen Volkes, unter Führung der pro-westlichen Regierung unter Zelensky, gegen die russische Invasion. ⁶⁰

 

Zusammengefasst: Die Anhänger der Ted Grant-Tradition leugnen entweder offen die Existenz imperialistischer (oder nationaler) Unterdrückung, oder sie behaupten, diese sei durch andere Faktoren wie einen „Stellvertreterkrieg“, das Selbstbestimmungsrecht einiger Siedler (Falklandinseln) oder die „Rechte“ einer unterdrückerischen, nationalen Gruppe (Israel/Palästina, Nordirland) aufgehoben oder nachrangig. In jedem Fall verweigern sie den konkreten Kämpfen der Unterdrückten ihre Unterstützung, wenn diese unter nicht-revolutionärer Führung stehen.

 

Theorie und Praxis sind stets eng miteinander verbunden. Dies gilt sowohl für revolutionäre als auch für revisionistische Kräfte. Im Falle der IMT/RCI von Alan Woods sehen wir, dass die Verzerrung von Lenins Imperialismustheorie als Rechtfertigung dient, um einen konsequent anti-imperialistischen Kurs zur Verteidigung der Unterdrückten gegen imperialistische Mächte aufzugeben.

 

Authentische Kommunisten innerhalb der IMT/RCI sollten die Geschichte ihrer Organisation kritisch prüfen und die revisionistische Imperialismustheorie ihrer Organisation zurückweisen. Dies ist nicht nur dringend notwendig, um eine Organisation auf einem korrekten marxistischen Fundament aufzubauen, sondern auch, um hier und heute eine richtige Orientierung im Klassenkampf zu einzunehmen. Die Befreiungskämpfe unterdrückter Völker gegen Großmächte sind ein zentrales Merkmal des Imperialismus im 21. Jahrhundert. Eine revolutionäre, kommunistische Internationale ist entweder konsequent internationalistisch und anti-imperialistisch - oder sie ist alles andere als kommunistisch!

 

 

 

 

 

 

 

¹ IMT: Imperialism today and the character of Russia and China, 4. März 2022, https://marxist.com/imperialism-today-and-the-character-of-russia-and-china.htm. Alle Zitate stammen aus diesem Schriftstück, wenn nicht anders angegeben. Übersetzung ins Deutsche durch die Redaktion der RCIT.

 

² Unsere Analyse zum Verständnis der Marxistischen Imperialismus-Theorie findet sich unter anderem in folgenden Büchern von Michael Pröbsting: Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry. The Factors behind the Accelerating Rivalry between the U.S., China, Russia, EU and Japan. A Critique of the Left’s Analysis and an Outline of the Marxist Perspective, RCIT Books, Wien 2019, https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/; The Great Robbery of the South. Continuity and Changes in the Super-Exploitation of the Semi-Colonial World by Monopoly Capital. Consequences for the Marxist Theory of Imperialism, RCIT Books, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/

 

³ Siehe dazu auch Hong Su-Cheon: War Crisis on the Korean Peninsula and the Rivaly between US and Chinese Imperialism, Artikel auf Koreanisch, Frühling 2019, https://www.thecommunists.net/home/%ED%95%9C%EA%B5%AD%EC%96%B4/crisis-on-korean-peninsula-us-and-chinese-imperialism/; von demselben Autor: The Acceleration of the Great Power Rivalry in the Present Period and the Task of Socialists in Korea, Artikel auf Koreanisch, März 2019, https://www.thecommunists.net/home/%ED%95%9C%EA%B5%AD%EC%96%B4/struggle-for-imperialist-hegemony-socialism/ Michael Pröbsting: The Nature of South Korean Imperialism and the Tactical Consequences for Revolutionaries (Theses), 06.12.2019, https://www.thecommunists.net/theory/nature-of-south-korean-imperialism-and-revolutionary-tactics-theses/; vom selben Autoren: South Korea as an Imperialist Power. On the nature of South Korean monopoly capital and the ensuing programmatic tasks of the workers vanguard, Dezember 2019, https://www.thecommunists.net/theory/study-on-south-korea-as-an-imperialist-power/

 

⁴ Unsere aktuellsten Beiträge zur Debatte mit Vertretern des dogmatischen Lagers siehe Michael Pröbsting: One Should Not Camouflage Capitalist and Imperialist China as “Socialist”. A Reply to Immanuel Ness and John Bellamy Foster, 8. April 2025, https://spectrejournal.com/one-should-not-camouflage-capitalist-and-imperialist-china-as-socialist/; Derselbe Autor: Marxists Debate: Is China an Imperialist Power? Jänner - März 2022, https://www.thecommunists.net/theory/debate-on-capitalism-in-china/; unsere zuletzt erschienen Beiträge zur Debatte mit Vertretern des ekklektischen Lagers umfassen unter anderem Michael Pröbsting: Misunderstanding Imperialism and its Crisis. A reply to Alex Callinicos (SWP/IST) on Great Power rivalry and imperialist super-exploitation of semi-colonial countries, 27. März 2025, https://www.thecommunists.net/theory/misunderstanding-imperialism-and-its-crisis-reply-to-alex-callinicos/; Ebendieser Autor: Age of ‘Empire’ or age of imperialism? A reply to Claudio Katz, Links International Journal of Socialist Renewal (LINKS), 7. Dezember 2024, https://links.org.au/age-empire-or-age-imperialism-reply-claudio-katz; Imperialism: ‘Antagonistic cooperation’ or antagonistic contradictions? A reply to Promise Li, 25. Jänner, 2025, LINKS, https://links.org.au/imperialism-antagonistic-cooperation-or-antagonistic-contradictions-reply-promise-li. Weitere Arbeiten zu diesem Thema sind auf unserer Webseite zu finden: https://www.thecommunists.net/theory/china-russia-as-imperialist-powers/.

 

⁵ Dieses Kapitel basiert auf einem ähnlichen Kapitel des oben genannten Schriftstücks: Misunderstanding Imperialism and its Crisis.

 

⁶ W.I. Lenin: Der Imperialismus und die Spaltung des Sozialismus; in: LW 23, S. 102

 

⁷ W. I. Lenin: Das revolutionäre Proletariat und das Selbstbestimmungsrecht der Nationen (1916), in: LW 21, S. 416

 

⁸ Zu unserer Analyse des Kapitalismus in Russland und seinem Aufstieg zu einer imperialistischen Macht siehe die Broschüren von Michael Pröbsting: Die besonderen Merkmale des russischen Imperialismus. Eine Studie über Russlands Monopole, Kapitalexport und Überausbeutung im Lichte der marxistischen Theorie, 10. August 2021, https://www.thecommunists.net/theory/the-peculiar-features-of-russian-imperialism/#anker_5; vom selben Autoren: Lenin’s Theory of Imperialism and the Rise of Russia as a Great Power. On the Understanding and Misunderstanding of Today’s Inter-Imperialist Rivalry in the Light of Lenin’s Theory of Imperialism. Another Reply to Our Critics Who Deny Russia’s Imperialist Character, August 2014, http://www.thecommunists.net/theory/imperialism-theory-and-russia/; Russia as a Great Imperialist Power. The formation of Russian Monopoly Capital and its Empire - A Reply to our Critics, 18. März 2014, http://www.thecommunists.net/theory/imperialist-russia/; Russian Imperialism and Its Monopolies, in: New Politics Vol. XVIII No. 4, Whole Number 72, Winter 2022, https://newpol.org/issue_post/russian-imperialism-and-its-monopolies/; Once Again on Russian Imperialism (Reply to Critics). A rebuttal of a theory which claims that Russia is not an imperialist state but would be rather “comparable to Brazil and Iran”, 30. März 2022, https://www.thecommunists.net/theory/once-again-on-russian-imperialism-reply-to-critics/.

 

⁹ Wir haben eine Reihe von Arbeiten zum Kapitalismus in China und seinem Aufstieg zu einer imperialistischen Macht veröffentlicht. Die wichtigsten davon sind Michael Pröbsting:  Chinese Imperialism and the World Economy, an Essay published in the second edition of “The Palgrave Encyclopedia of Imperialism and Anti-Imperialism” (editiert von Immanuel Ness und Zak Cope), Palgrave Macmillan, Cham, 2020, https://link.springer.com/referenceworkentry/10.1007%2F978-3-319-91206-6_179-1; vom selben Autoren: On the transformation of social property relations under China’s party-state regime, LINKS, 28. September 2024, https://links.org.au/transformation-social-property-relations-under-chinas-party-state-regime; On the specific class character of China’s ruling bureaucracy and its transformation in the past decades, LINKS, 15. September 2024, https://links.org.au/specific-class-character-chinas-ruling-bureaucracy-and-its-transformation-past-decades; China: An Imperialist Power … Or Not Yet? A Theoretical Question with Very Practical Consequences! Continuing the Debate with Esteban Mercatante and the PTS/FT on China’s class character and consequences for the revolutionary strategy, 22. Jänner 2022, https://www.thecommunists.net/theory/china-imperialist-power-or-not-yet/; China‘s transformation into an imperialist power. A study of the economic, political and military aspects of China as a Great Power (2012), https://www.thecommunists.net/publications/revcom-1-10/#anker_4; How is it possible that some Marxists still Doubt that China has Become Capitalist? An analysis of the capitalist character of China’s State-Owned Enterprises and its political consequences, 18. September 2020, https://www.thecommunists.net/theory/pts-ft-and-chinese-imperialism-2/; Unable to See the Wood for the Trees. Eclectic empiricism and the failure of the PTS/FT to recognize the imperialist character of China, 13. August 2020, https://www.thecommunists.net/theory/pts-ft-and-chinese-imperialism/; China’s Emergence as an Imperialist Power (Article in the US journal 'New Politics'), in: “New Politics”, Summer 2014 (Vol:XV-1, Whole #: 57).

 

¹⁰ RCIT: Trumps zweite Präsidentschaft: Ihre Ursachen, inneren Widersprüche und Konsequenzen für die Weltpolitik, 31. Jänner 2025, https://www.thecommunists.net/worldwide/north-america/trump-s-2nd-presidency-its-causes-inner-contradictions-and-consequences-for-world-politics/#anker_4; Michael Pröbsting: Trump-Putin Annäherung beendet die "Trans-Atlantische Partnerschaft". Zum Niedergang der USA als (ehemaliger) Hegemon, der Krise des europäischen Imperialismus und den Konsequenzen für die sozialistische Taktik, 21. February 2025, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/trump-putin-rapprochement-signals-end-of-trans-atlantic-partnership/#anker_2

 

¹¹ W. I. Lenin: Sozialismus und Krieg (1915), in: LW 21, S. 302

 

¹² W. I. Lenin: Die sozialistische Revolution und das Selbstbestimmungsrecht der Nationen (1916), in: LW 22, S. 149

 

¹³ Leon Trotsky: Fight Imperialism to Fight Fascism (1938); in: Writings of Leon Trotsky, Band 1938-39, S. 26 (Unsere Übersetzung)

 

¹⁴ Leo Trotzki: Lenin und der imperialistische Krieg (1939), in: Leo Trotzki: Schriften zum imperialistischen Krieg, Frankfurt a. M. 1978, S. 143

 

¹⁵ Leo Trotzki: Der Todeskampf des Kapitalismus und die Aufgaben der IV. Internationale (1938) in: Der Todeskampf des Kapitalismus und die Aufgaben der IV. Internationale. Schriften zum Programm, S. 24

 

¹⁶ Abram Deborin: Lenin über Dialektik (1925); in: Unter dem Banner des Marxismus, 1. Jahrgang (1925-26), S. 404

 

¹⁷ W.I. Lenin, Zur Frage der Dialektik (1916); in: LW 38, S. 339

 

¹⁸ Das trifft auch auf Arbeiterstaaten (inklusive degenerierten Arbeiterstaaten) zu. Diese Länder repräsentieren, geformt in einen Staat, den Zustand des internationalen Equilibriums zwischen den antagonistischen Klassen. Das trifft auch auf die stalinistischen Staaten zu, allerdings wurde dieses Verhältnis durch die bürokratische Maschinerie der herrschenden Klasse verkompliziert. Siehe dazu unsere Analyse der stalinistischen Staaten: Michael Pröbsting: Cuba’s Revolution Sold Out? The Road from Revolution to the Restoration of Capitalism (Chapter II), August 2013, RCIT Books, https://www.thecommunists.net/theory/cuba-s-revolution-sold-out/; siehe dazu auch von demselben Autor: China: Über Stalinismus, kapitalistische Restauration und die marxistische Staatstheorie. Anmerkungen zur Umwandlung der gesellschaftlichen Eigentumsverhältnisse unter demselben Regime, 15. September 2024, https://www.thecommunists.net/theory/china-on-stalinism-capitalist-restoration-and-marxist-state-theory/#anker_5;China: Unterstützt oder widersetzt sich das stalinistische Regime dem Kapitalismus? Antwort auf die Kritik der IKL (Spartakisten), 22. September 2024, https://www.thecommunists.net/theory/china-does-the-stalinist-regime-support-or-oppose-capitalism/#anker_1.

 

¹⁹ Friedrich Engels: Dialektik der Natur; in: MEW 20, S. 348

 

²⁰ Georg Wilhelm Friedrich Hegel: Die Wissenschaft der Logik, Teil II, Werke 6, Frankfurt a. M. 1986, S. 551f.

 

²¹ Dieses Kapitel stützt sich auf einen Teil des Kapitels IV im oben erwähnten Buch “Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry”.

 

²² W.I. Lenin: Konspekt zur ‚Wissenschaft der Logik’. Die Lehre vom Begriff; in: LW 38, S. 212

 

²³ W. I. Lenin: Zur Frage des Imperialismus, in: LW 39, S. 186

 

²⁴ W. I. Lenin: Der Imperialismus als höchstes Stadium des Kapitalismus, in: LW 22, S. 247

 

²⁵ W. I. Lenin: Der Imperialismus als höchstes Stadium des Kapitalismus, in: LW 22, S. 300f.

 

²⁶ Leo Trotzki: Geschichte der russischen Revolution (1930); Frankfurt a.M. 1973, S. 15

 

²⁷ Wir sind der Meinung, dass eine solche Definition eines imperialistischen Staates übereinstimmt mit Lenins kurzer Definition, welche er 1916 in seinen Schriften zu Imperialismus formulierte: „… imperialistische Großmächte (d.h. eine ganze Reihe fremder Völker unterdrückenden und in das Netz der Abhängigkeit, vom Finanzkapital verstrickenden usw.) …“ (W. I. Lenin: Über eine Karikatur auf den Marxismus. LW 23, S. 24f.)

 

²⁸ Leo Trotzki: Revolution und Krieg in China (Vorwort zu Harold Isaacs’ ‘The Tragedy of the Chinese Revolution’) (1938); in: Schriften 2.2., S. 911

 

²⁹ Siehe dazu auch Michael Pröbsting: Russia and the Theory of “Lesser-Evil” Imperialism, On some Stalinists and “Trotskyists” who formally recognize Russia’s class character but reject the political consequences, 28. Juli 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/russia-and-the-theory-of-lesser-evil-imperialism/

 

³⁰ Siehe dazu auch Michael Pröbsting: The IMT/RCI’s Theory of “Lesser-Evil” Imperialism: A Historical Analogy. A comparison with the Stalinists’ approach in the period of the Hitler-Stalin Pact 1939-1941, 3. Oktober 2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/the-imt-rci-s-theory-of-lesser-evil-imperialism-a-historical-analogy/

 

³¹ Siehe dazu Michael Pröbsting: Pacifist - Not Anti-Imperialist. On the IMT/RCI’s “campaign to fight militarism and imperialism”, 18. September 2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/on-the-imt-rci-s-campaign-to-fight-militarism-and-imperialism/.

 

³² Siehe dazu auch Michael Pröbsting: Did Lenin Really Abandon the Strategy of “Revolutionary Defeatism” against Imperialist War? A critique of the IMT/RCI and its so-called “orthodox Marxism”, 24. September 2024, https://www.thecommunists.net/theory/did-lenin-really-abandon-the-strategy-of-revolutionary-defeatism-against-imperialist-war/. Für eine ausführlichere kritische Auseinandersetzung mit den Anhängern der Tradition Ted Grants und ihrer Verzerrung von Lenins und Trotzkis Zugang zum revolutionären Defätismus siehe auch das Buch von Michael Pröbsting: The Great Robbery of the South. Continuity and Changes in the Super-Exploitation of the Semi-Colonial World by Monopoly Capital Consequences for the Marxist Theory of Imperialism, RCIT Books, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/, pp. 357-365

 

³³ Siehe dazu auch Kapitel IX in unseren oben genannten Buch: “Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry”, sowie die oben genannte Broschüre: “Lenin’s Theory of Imperialism and the Rise of Russia as a Great Power” und “Russia as a Great Imperialist Power”.

 

³⁴ Siehe dazu das Kapitel “The uniqueness of Israel as a colonial settler and oppressor state” in Michael Pröbstings: On some Questions of the Zionist Oppression and the Permanent Revolution in Palestine. Thoughts on some exceptionalities of the Israeli state, the national oppression of the Palestinian people and its consequences for the program of the Bolshevik-Communists in Palestine, Mai 2013, https://www.thecommunists.net/theory/permanent-revolution-in-palestine/

 

³⁵ OKI: Америка против Ирана: истоки ближневосточного конфликта и позиция коммунистов-интернационалистов, 17. апреля 2025 г. https://okintern.net/articles/america-vs-iran-the-origins-of-the-middle-east-conflict-and-the-position-of-internationalist-communists/ (Unsere Übersetzung)

 

³⁶ Michael Pröbsting: Semi-Colonial Intermediate Powers and the Theory of Sub-Imperialism. A contribution to an ongoing debate amongst Marxists and a proposal to tackle a theoretical problem, 1. August 2019, https://www.thecommunists.net/theory/semi-colonial-intermediate-powers-and-the-theory-of-sub-imperialism/

 

³⁷ Michael Pröbsting: Is Türkiye a (Sub-)Imperialist Power? The economic, political and military features of the Turkish state, its class character and the programmatic consequences for socialists. A contribution to an ongoing debate amongst Marxists, 25. September 2022, https://www.thecommunists.net/theory/is-tuerkiye-a-sub-imperialist-power/; vom selben Autoren: Türkiye: sub-imperialist power or semi-colony? In: Critique: Journal of Socialist Theory (Volume 50, Issue 4, 2022), https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/03017605.2023.2199592

 

³⁸ Michael Pröbsting: Greece: A Modern Semi-Colony. The Contradictory Development of Greek Capitalism, Its Failed Attempts to Become a Minor Imperialist Power, and Its Present Situation as an Advanced Semi-Colonial Country with Some Specific Features, RCIT Books, Wien 2015, https://www.thecommunists.net/theory/greece-semi-colony/

 

³⁹ Michael Pröbsting: Ukraine: A Capitalist Semi-Colony. On the exploitation and deformation of Ukraine’s economy by imperialist monopolies and oligarchs since capitalist restoration in 1991, Jänner 2023, https://www.thecommunists.net/theory/ukraine-a-capitalist-semi-colony/

 

⁴⁰ Michael Pröbsting: The China-India Conflict: Its Causes and Consequences. What are the background and the nature of the tensions between China and India in the Sikkim border region? What should be the tactical conclusions for Socialists and Activists of the Liberation Movements?, August 2017, https://www.thecommunists.net/theory/china-india-rivalry/; vom selben Autoren: Is India a New Emerging Great Power? In: Critique: Journal of Socialist Theory (Volume 48, Issue 1, 2020) https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/03017605.2019.1706783; India: A Regional Power With Failed Ambitions, in: Problems In Political Economy (Vol. 4. 2020), https://yadi.sk/i/kyqjrL4Y74im8A

 

⁴¹ Siehe dazu Celso Furtado: Economic Development of Latin America. Historical Background and Contemporary Problems, New York 1984, pp. 204-206

 

⁴² Celio Hiratuka: Foreign Direct Investment and Transnational Corporations in Brazil: Recent Trends and Impacts on Economic Development, April 2008, pp. 5-6

 

⁴³ Siehe dazu auch Michael Pröbsting: Imperialism: ‘Antagonistic cooperation’ or antagonistic contradictions? A reply to Promise Li, 25. Jänner, 2025, LINKS, https://links.org.au/imperialism-antagonistic-cooperation-or-antagonistic-contradictions-reply-promise-li; siehe dazu das Kapitel IV: “The Marxist Criteria for an Imperialist Great Power“ in unserem oben genannten Buch: “Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry”.

 

⁴⁴ Karl Kautsky: Der Imperialismus, in: Die Neue Zeit 32-II., 1914, 21, S.908

 

⁴⁵ W.I. Lenin: Der Imperialismus und die Spaltung des Sozialismus; in: LW 23, S. 104

 

⁴⁶ Leo Trotzki: Die Balkankriege 1912-13, Arbeiterpresse Verlag, Essen 1996, S. 403-405

 

⁴⁷ Leo Trotzki: Die Balkankriege 1912-13, S. 404

 

⁴⁸ W. I. Lenin: Die soziale Bedeutung der serbisch-bulgarischen Siege (1912), in: LW 18, S. 149f.

 

⁴⁹ W. I. Lenin: Ein neues Kapitel der Weltgeschichte (1912), in: LW 18, S. 362

 

⁵⁰ W. I. Lenin: Die sozialistische Revolution und das Selbstbestimmungsrecht der Nationen (1916), in: LW 22, S. 149f.

 

⁵¹ W. I. Lenin: Der Zusammenbruch der II. Internationale (1915); in: LW Bd. 21, S. 230

 

⁵² Leo Trotzki: Weder proletarischer noch bürgerlicher Staat? Trotzki-Schriften 1.2, S. 1132

 

⁵³ Rosa Luxemburg: Die Krise der Sozialdemokratie [Die „Junius“-Broschüre] (1916), in: Rosa Luxemburg: Gesammelte Werke, Bd. 4, Karl Dietz Verlag, Berlin 1990, S. 163

 

⁵⁴ W. I. Lenin: Über die Junius-Broschüre (1916); in: LW Bd. 22, S. 318

 

⁵⁵ Siehe dazu Michael Pröbsting: Das Elend des neo-imperialistischen Ökonomismus  Imperialismus und die nationale Frage - eine Kritik an Ted Grant und seiner Denkschule (CWI, ISA, IMT), 9. Jänner 2023, https://www.thecommunists.net/theory/grantism-imperialism-and-national-question/#anker_12; siehe dazu auch Kapitel IIIX im oben genanten Buch: The Great Robbery of the South; vom selben Autoren: Spare the Dummy … and Trotzki! Reply to a not very intelligent polemic of Alan Woods’ IMT on the slogan of “Arms for the Ukraine”, 11. November 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/imt-slogan-of-arms-for-the-ukraine/. Für eine Erläuterung der anti-imperialistischen Einheitsfronttaktik der RCIT siehe Kapitel IIIX im oben genannten Buch: “The Great Robbery of the South” und Kapitel XXI in oben genannten Buch “Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry”.

 

⁵⁶ Leon Trotsky: Anti-Imperialist Struggle is Key to Liberation. An Interview with Mateo Fossa (1938); in: Writings of Leon Trotsky 1938-39, S. 34; (unsere Übersetzung)

 

⁵⁷ Leon Trotsky: The Italo-Ethiopian Conflict (1935), in: Writings of Leon Trotsky (1935-1936), Pathfinder Press, New York 1970, p. 41 (Unsere Übersetzung)

 

⁵⁸ Leitsätze zur Orientfrage, Resolution des IV.Weltkongreß der Kommunistischen Internationale, 1922; in: Die Kommunistische Internationale, Manifeste, Thesen und Resolutionen, Band II, Köln 1984, S.44

 

⁵⁹ Leo Trotzki: Über den chinesisch-japanischen Krieg (1937), in: Schriften 2.2, S. 867

 

⁶⁰ Für einen Überblick über unsere vergangenen Solidaritätsaktionen und unseren anti-imperialistischen Kampf der letzten 4 Jahrzehnte (inklusive Links zu Dokumenten, Bildern und Videos) siehe auch Michael Pröbsting: Der Kampf von Revolutionären in imperialistischen Kernländern gegen Kriege ihrer "eigenen" herrschenden Klasse  Beispiele aus der Geschichte der RCIT und ihrer Vorgänger-Organisation den letzten vier Jahrzehnten, 2. September 2022, https://www.thecommunists.net/theory/the-struggle-of-revolutionaries-in-imperialist-heartlands-against-wars-of-their-own-ruling-class/#anker_6