Перші уроки відродження сирійської революції

Некоторые первые уроки возрождения сирийской революции

Algunas primeras lecciones del resurgimiento de la revolución siria

Einige erste Lehren aus der Wiederbelebung der syrischen Revolution

작금의 시리아혁명 부활이 주는 몇 가지 교훈

 

By Michael Pröbsting, Revolutionary Communist International Tendency (RCIT), 29 November 2024, www.thecommunists.net

 

 

 

Contents

 

The Syrian Revolution is not dead

 

The problem of leadership

 

The problem of sectarianism

 

Towards the revival of the Arab Revolution?

 

The program of the Arab Revolution

 

Side with the oppressed, not with a geo-political camp!

 

Conclusions

 

 

 

* * * * *

 

 

 

The spectacular revival of the Syrian Revolution is without doubt a great event which every socialist can not but cheer! The rebel fighters advanced about 20 kilometres within 48 hours in the provinces of Aleppo and Idlib. As I am writing these lines, they are already fighting in the Western districts of Aleppo City – the second largest city of Syria. The regime has fallen in panic, the Russian advisors and special forces are already leaving the embattled areas and Brigadier General Kiomars Pourhashemi, the commander of the Iranian advisory forces affiliated with the IRGC, was killed in Aleppo City.

 

We are not in a position to predict the future course of events and, as supporters of the Syrian Revolution since the very beginning, we hope that the rebels succeed in pushing back the Assadist forces as much as possible. [1] At this point, we would like to draw some first lessons of this remarkable event. ^[2]

 

 

 

The Syrian Revolution is not dead

 

 

 

Since a number of years, most self-proclaimed leftists – including those who oppose the Assad regime – have argued that the Syrian Revolution is dead. They said that a) that the masses would have become demoralized and b) that the uprising had been hijacked by “jihadist forces”.

 

The Revolutionary Communist International Tendency (RCIT) has always rejected such claims. Of course, there has been a massive process of retreat, yes, there has been a process of demoralization and, yes, so-called “jihadists” – a reactionary Islamophobic term stemming from the ideological arsenal of Western and Russian imperialism – are leading the rebel forces. But such an “analysis” is purely superficial and empiricist as it lacks any dialectic approach oriented to understand the essence of the totality of the process.

 

In contrast to the demoralized petty-bourgeois left, authentic Marxists insist on the following assessments: [3]

 

While the revolutionary process halted and regressed, it was not dead. This has been evident by the fact that Idlib remained as a liberated region in the northwest of the country. And this had also become clear with the new wave of mass protests in the southern provinces Suwayda and Daraa in autumn last year.  ^[4] Hence, despite all the setbacks, the revolutionary fire was not extinct. It is because of this ongoing, albeit deformed and limited, revolutionary process that the rebel fighters have been able to begin now a new offensive which is spectacularly pushing back the reactionary forces of tyranny. As we wrote last year: “We repeat that this event confirms the RCIT’s analysis that the Syrian Revolution (…) has not been defeated but is rather continuing despite all the setbacks which the masses had to suffer in the past years. The same slogans, the same flags – all this confirms that the current mass protests are part of the same process which started in March 2011.” [5]

 

 

 

The problem of leadership

 

 

 

Concerning the leadership of the rebel forces, it is certainly true that these are petty-bourgeois Islamist-nationalists like Hayat Tahrir al-Sham. As revolutionary socialists we reject their program and their strategy and advocate their replacement by an authentic revolutionary leadership. But our political opposition to such forces does not mean that we would consider the struggle which they are leading as reactionary. No, they are leading a popular uprising which has a profound progressive content: the overthrow of the Assad tyranny and the expulsion its Russian and Iranian masters. This is why the struggle led by such forces has a lot of support among the popular masses. [6]

 

We should note, as an aside, that the whole history of liberation struggles is full of examples where liberation struggles were led by forces which combined their struggle with a religious agenda. By this we don’t mean only rebellions in the Antique and the Middle Ages (e.g. the Circumcellions or Agonistici in North Africa, the Paulicians in the Byzantinian Empire, the Hussites and Taborites in Bohemia, Thomas Müntzer and the Anabaptists) but also important popular uprisings since the 19^th century – from the Taiping Rebellion in China, the Rif uprising of the Kabyles against Spanish and French colonial rule in Morocco, to various national liberation struggles in Palestine, Chechnya,, Iraq, Afghanistan, Kashmir, etc.

 

The question how to analyse the revolutionary process in Syria is related with an even more issue: which side are you on? Usually, those leftists who claim that the Syrian Revolution is dead use such an assessment as excuse for stopping their support for the liberation struggle of the Syrian rebels. Naturally, authentic socialists consider such a shameful position as desertion of the class struggle.

 

 

 

The problem of sectarianism

 

 

 

Another important criticism against the Syrian Revolution has been that its leading forces advocate a sectarian agenda. This has been correct to a certain degree, but it left out two important points. First, such sectarianism was a result of the ultra-sectarian character of the Assad regime which has its loyal basis mostly among the small Alawite sect and which discriminates the overwhelming majority of Sunnis.

 

Of course, this does not alter the fact that sectarianism is wrong and that socialists have to advocate a non-sectarian program for the revolution, i.e. that it strives to include all groups – Arabs, Kurds, Turkmen, Sunni, Shia, Druze, Alawites, Christians, etc. But it is important to understand that there exists an objective basis for sectarian tendencies among rebels.

 

Second, it is wrong to overblow the problem of sectarianism and to deny the objective popular character of the liberation struggle since 2011. This is evident by the fact that on many occasions, the struggle against Assad has included not only Sunni Muslims (who constitute about ¾ of the total population) but also other sects. The above-mentioned mass protests in the southern provinces Suwayda have been mostly supported by Druzes. And just two days ago, immediately after the beginning of the rebel offensive on 27 November, the Syrian Brigade Party, an anti-Assad Druze militia, came out with a statement in which it called on Druze soldiers fighting for the government to defect and return home to Suwayda. It also called on the rebels to show mercy to captured government soldiers who are Druze, as most Druze have been forcibly conscripted and do not support the government.

 

 

 

Towards the revival of the Arab Revolution?

 

 

 

It seems to us that the upsurge offensive of the Syrian Revolution is basically the product of four developments. First, as mentioned above, the revolutionary process was never dead and hence, there existed a point of departure for the current offensive with tens of thousands of fighters and a dedicated population.

 

Second, despite the lull in the civil war since 2020, the Assad regime totally failed to improve the living conditions of the masses. This is important because in the last years it could not point to the burden of the war as an excuse for their failure to deliver the most elementary goods to the population.

 

Third, the liberation struggle in Syria has been inspired by the heroic liberation struggle of the Palestinian people – a struggle which was supported and cheered by the rebels and the masses in Idlib.

 

Fourth, the Israeli aggression against Lebanon forced Hezbollah and Iran to focus their resources on their war of national defence against the Zionist enemy. This in turn depleted their military forces in the north and allowed the rebels to push them back in the past two days.

 

Since the 7^th October, the beginning of the latest cycle of the heroic struggle of the Palestinian people, the RCIT has pointed to the possibility and the necessity of linking the Palestinian liberation struggle with the Arab Revolution.

 

“[T]here exists an objective basis to combine these two processes – the Palestinian liberation struggle and the Arab Revolution. The Palestinian people need the support of their Arab (and Iranian) brothers and sisters. They can not count on the selfish and greedy rulers but only on the popular masses. And the Arab masses have an existential interest in destroying the Zionist state since this entity will always be a key force of imperialist counterrevolution if the Arab masses achieve a victory in this or that country. (…)

 

As we already said, it is crucial that revolutionary activists combine the Palestinian struggle with the issue of solidarity with the Syrian Revolution, the necessity to bring down the Sisi regime in Egypt, etc. And likewise, the Palestine issue has to be introduced into the liberation struggle in Arab countries. (…)

 

[W]e consider it as a grave mistake of the Hamas leadership that – after it supported the Syrian Revolution for some years – it has reconciled with the Assad regime.” [7]

 

As everyone could see in the past year, Israel’s genocidal war in Gaza has provoked a region-wide conflict with forces in Palestine, Lebanon, Yemen, Iraq and (to a very limited degree) Iran fighting against the occupiers. It is very likely that, in one way or another, this process will continue for a longer period (including phases of calm as well as sharp escalation – e.g. a full-blown war between Israel/U.S. and Iran).

 

The renewal of the Syrian Revolution opens the concrete possibility to expand the revolutionary process to another country and the whole region – something which socialists fully support.

 

 

 

The program of the Arab Revolution

 

 

 

The program of such a revolution by the workers and oppressed should be the overthrow of Assad and all tyrants in the Arab countries as well as Iran. They should be replaced by workers and fellahin governments based on popular councils and militias and which expropriate the super-rich elite, nationalize the key sectors of the economy and open the road to a democratic and socialist future.

 

Part of such a program is also the struggle for the revolutionary destruction of the Zionist state and its replacement by a single secular and democratic Palestinian state from the river to the sea which would allow the Palestinian refugees to return. Such a state should be a workers and fellahin republic within a socialist federation of the Middle East.

 

Likewise, such a revolutionary struggle should be directed against all imperialist Great Powers (U.S., China, Russia, Western Europe, Japan) and for the expulsion of all their troops and military bases.

 

 

 

Side with the oppressed, not with a geo-political camp!

 

 

 

By its very nature, the pro-Palestine solidarity movement has been directed against the Zionist Apartheid state and its most important backer, U.S. imperialism. On the other hand, the Syrian Revolution and its international supporters have been primarily directed against the Assad tyranny and its most important backer, Russian imperialism.

 

This has provoked erroneous tendencies in both movements which consider the other camp as a “lesser evil”. Such, several forces which are active in the pro-Palestine solidarity movement consider Moscow as “not as bad” as Washington or, worse, even as a “progressive force”. It is the same the other way round among some supporters of the Syrian Revolution.

 

The RCIT has always criticised such tendencies. We emphasise that solidarity activists must oppose all imperialist Great Powers in East and West. The liberation struggle must aim for uniting the hundreds of millions of workers and oppressed of different countries against common enemies – the tyrants, Israel and imperialism. [8]

 

Hence, solidarity activists must side with the masses irrespective if they fight against “pro-Western” or “pro-Eastern” oppressors. They should refuse subordination to any geo-political camp. For example, it is an unforgiveable mistake for pro-Palestine activists to sympathise with Assad because he is part of the so-called “Axis of Resistance”.

 

Of course, in those case where forces of the “Axis of Resistance” fight Israel (or the U.S.), we support such activities. However, we do so without lending political support to these. As we said repeatedly in our statements, “we condemn the reactionary support of Hezbollah’s leadership for the Assad tyranny in Syria and the capitalist Mullah dictatorship in Iran.“ [9]

 

But where forces of the “Axis of Resistance” do not fight the Zionist enemy but their own people, we oppose them intransigently and side with the oppressed fighting them.

 

The case of Assad is a particularly revealing example because it shows how empty the “anti-Zionist” and “anti-imperialist” rhetoric of such forces is! In words, the notorious butcher of the Syrian people is an opponent of Zionism and imperialism. But compare this to the real world! His father had joined the U.S.-led coalition which waged war against Iraq in 1991. And Assad the son is a coward in face of Israel who never fired a single shot against the Zionist enemy – not even during the genocidal war in Gaza! He is only “strong” against his own people of whom he has slaughtered – with the aid of Russian imperialism – hundreds of thousands since the beginning of the Syrian Revolution in 2011.

 

 

 

Conclusions

 

 

 

Let us conclude that the last 48 hours seem to mark a turning point in the process of the Syrian Revolution. After years of retreat and setback, the rebels are once again marching forward. Socialists, democrats and righteous people must fully support this struggle – of course, without ignoring the political weaknesses and the crisis of revolutionary leadership.

 

As we noted in the past, “the main problem with petty-bourgeois nationalism and Islamism in the Middle East, despite their unaccountable sacrifices and their heroic struggles against the Zionist state, against the Assad tyranny in Syria or against the Sisi regime in Egypt, is that they do not orient to the working class and don’t focus on building workers and popular councils and militias. Instead, they hope to gain support from foreign states (Türkiye in the case of the Syrian Revolution, Iran and the “Axis of Resistance” in case of Hamas today) which means that they prefer tactical alliances with some reactionary regimes instead of building international alliances with other oppressed peoples.“ [10]

 

Hence, it is crucial that workers and poor peasants don’t leave the leadership to unaccountable forces. They need to organise themselves in popular assemblies where they discuss and decide about the crucial issues of the struggle. It is such assemblies where leaders should be elected who are accountable to the masses and who can, if necessary, be replaced by alternative representatives. Such forms of direct democracy can help to avoid the emergence of authoritarian leaders who later become corrupted or ally themselves with foreign powers.

 

Finally, it is essential that the most advanced, politically conscious elements of the activists join forces in order to build a revolutionary leadership. Those who share the program of revolutionary overthrow of the Assad tyranny and of its replacement by a free and socialist Syria, should unite in a single organisation. The RCIT looks forward to collaborate with all activists dedicated to such a program!

 

 

Міхаель Прьобстінг, Революційна комуністична міжнародна тенденція (RCIT), 30.11.2024

 

 

 

Вражаюче відродження сирійської революції — це, без сумніву, велика подія, яку не може не вітати кожен соціаліст! За 48 годин повстанці просунулися приблизно на 20 кілометрів у провінціях Алеппо та Ідліб. Поки пишуться ці рядки, бої вже ведуться у західних районах Алеппо — другого за величиною міста Сирії. Режим Асада у паніці, російські радники і спецпризначенці вже залишають райони боїв, а в Алеппо був убитий бригадний генерал Кіомарс Пурхашемі, командувач іранськими консультативними силами, пов'язаними з КВІР.

 

Ми не в змозі передбачити подальший розвиток подій і, як прихильники сирійської революції із самого її початку, сподіваємося, що повстанцям вдасться відтіснити асадівські війська якомога далі. [1] На цьому етапі ми хотіли б підбити перші підсумки цієї визначної події. [2]

 

 

 

Сирійська революція живе

 

 

 

Протягом кількох років більшість самопроголошених лівих, включно з тими, хто виступає проти режиму Асада, стверджували, що сирійська революція померла. Вони стверджували, що а) маси деморалізовані і б) повстання було захоплене «джихадистськими силами».

 

Революційна комуністична міжнародна тенденція (RCIT) завжди відкидала такі заяви. Звичайно, був масовий відступ, так, мав місце процес деморалізації і так, так звані «джихадисти» (це реакційний термін, що походить з ісламофобського ідеологічного арсеналу західного і російського імперіалізму) очолюють повстанські сили. Але такий «аналіз» є суто поверхневим і емпіричним, оскільки в ньому відсутній діалектичний підхід, орієнтований на розуміння суті всього процесу.

 

На відміну від деморалізованих дрібнобуржуазних лівих, справжні марксисти наполягають на наступних оцінках: [3]

 

Хоча революційний процес призупинився і регресував, він іще живе. Про це свідчить той факт, що Ідліб залишається звільненим регіоном на північному заході країни. Це також стало зрозуміло з новою хвилею масових протестів у південних провінціях Ес-Сувейда і Дар'а восени минулого року. [4] Отже, незважаючи на всі невдачі, революційний вогонь ще не згас. Саме завдяки цьому тривалому, хоча і деформованому та обмеженому, революційному процесу повстанці змогли розпочати новий наступ, який з вражаючою швидкістю відтісняє реакційні сили тиранії. Як ми писали в минулому році: «Ми повторюємо, що ця подія підтверджує аналіз RCIT про те, що сирійська революція (...) не зазнала поразки, а скоріше продовжується, незважаючи на всі невдачі, які маси зазнали в минулі роки. Ті самі гасла, ті самі прапори — все це підтверджує, що нинішні масові протести є продовженням процесу, який розпочався ще в березні 2011 року». [5]

 

 

 

Проблема керівництва

 

 

 

Що стосується керівництва повстанських сил, то, безумовно, це правда, що лідерами стали дрібнобуржуазні ісламісти-націоналісти на кшталт Гаят Тахрір аш-Шам. Як революційні соціалісти ми відкидаємо їхню програму і стратегію і виступаємо за їхню заміну справжнім революційним керівництвом. Але наша політична опозиція до таких сил не означає, що ми вважаємо боротьбу, яку вони ведуть, реакційною. Ні, вони очолюють народне повстання, яке має глибокий прогресивний зміст: повалення тиранії Асада і вигнання його російських та іранських господарів. Саме тому боротьба, яку ведуть такі сили, має велику підтримку серед народних мас. [6]

 

Принагідно зазначимо, що вся історія визвольної боротьби сповнена прикладів, коли на чолі визвольних рухів стояли сили, які поєднували свою боротьбу з релігійною повісткою. Під цим ми не маємо на увазі лише повстання в античності та середньовіччі (такі як агоністики у Північній Африці, павликіани у Візантійській імперії, гусити і таборити в Богемії, Томас Мюнцер і анабаптисти та ін.), але також важливі народні повстання XIX століття: від Тайпінського повстання в Китаї і повстання кабілів проти іспанського і французького колоніального панування в Марокко до різних національно-визвольних війн у Палестині, Чечні, Іраку, Афганістані, Кашмірі тощо.

 

Питання про те, як аналізувати революційний процес у Сирії, пов'язане з ще більш важливим питанням: на якому ти боці? Зазвичай ті ліві, які стверджують, що сирійська революція померла, використовують таку оцінку як привід для того, щоб припинити підтримку визвольної боротьби сирійських повстанців. Звичайно, справжні соціалісти вважають таку ганебну позицію дезертирством у класовій боротьбі.

 

 

 

Проблема сектантства

 

 

 

Ще одна важлива критика у бік сирійської революції полягає в тому, що її провідні сили виступають за сектантський порядок денний. До певної міри це правильно, але при цьому враховуються два важливі моменти. По-перше, такий сектантський підхід є наслідком ультрасектантського характеру режиму Асада, який здебільшого спирається на невеликі секти алавітів і дискримінує переважну більшість сунітів.

 

Звичайно, це не змінює того факту, що сектантство є неправильним і що соціалісти повинні виступати за позасектантську програму революції, тобто за те, щоб вона охоплювала всі групи: арабів, курдів, туркменів, сунітів, шиїтів, друзів, алавітів, християн і інших. Але важливо розуміти, що для сектантських тенденцій серед повстанців існує об'єктивне підґрунтя.

 

По-друге, неправильно роздувати проблему сектантства і заперечувати об'єктивний народний характер визвольної боротьби з 2011 року. Про це свідчить той факт, що в багатьох випадках у боротьбі проти Асада брали участь не лише мусульмани-суніти (які становлять близько три чверті всього населення країни), але й представники інших конфесій. Вищезгадані масові протести у південній провінції Ес-Сувейда були підтримані переважно друзами. І лише два дні тому, одразу після початку наступу повстанців 27 листопада, Сирійська бригадна партія, анти-асадське друзське ополчення, виступила із заявою, в якій закликала солдатів-друзів, що воюють на боці уряду, дезертирувати і повернутися додому у провінцію Ес-Сувейда. Вони також закликали повстанців проявити милосердя до полонених урядових солдатів-друзів, оскільки більшість друзів були примусово мобілізовані і не підтримують уряд.

 

 

 

До відродження арабської революції?

 

 

 

Нам здається, що бурхливий наступ сирійської революції є, по суті, результатом чотирьох подій. По-перше, як зазначалося вище, революційний процес ніколи не був мертвим, а отже, існувала відправна точка для нинішнього наступу з десятками тисяч бійців і відданим йому населенням.

 

По-друге, незважаючи на затишшя з 2020 року, режим Асада не зміг ніяк поліпшити умови життя мас. Це важливо, оскільки протягом останніх років він більше не міг посилатися на тягар війни як на виправдання своєї неспроможності забезпечити населення найбільш базовими благами.

 

По-третє, джерелом натхнення для визвольної боротьби в Сирії стала героїчна визвольна боротьбою палестинського народу. Це була боротьба, яку підтримували і вітали повстанці і народні маси в Ідлібі.

 

По-четверте, ізраїльська агресія проти Лівану змусила Гезболлу та Іран зосередити свої ресурси на війні за національну оборону проти сіоністського ворога. Це, у свою чергу, виснажило їхні військові сили на півночі і дозволило повстанцям відтіснити їх за останні два дні.

 

З 7 жовтня, з початком останнього циклу героїчної боротьби палестинського народу, RCIT вказує на можливість і необхідність пов'язати палестинську визвольну боротьбу з арабською революцією:

 

«Існує об'єктивна основа для об'єднання цих двох процесів — палестинської визвольної боротьби та Арабської революції. Палестинський народ потребує підтримки своїх арабських (і іранських) братів і сестер. Він не може розраховувати на егоїстичних і жадібних правителів, лише на народні маси. А арабські маси екзистенційно зацікавлені у знищенні сіоністської держави, оскільки це утворення завжди буде ключовою силою імперіалістичної контрреволюції у разі перемоги арабських мас у тій чи іншій країні. (...)

 

Як ми вже говорили, дуже важливо, щоб революційні активісти поєднували палестинську боротьбу з питанням солідарності із сирійською революцією, необхідністю повалення режиму Сісі в Єгипті тощо. Так само палестинське питання має бути включене у визвольну боротьбу в арабських країнах. (...)

 

Ми вважаємо серйозною помилкою керівництва ХАМАС те, що після того, як воно кілька років підтримувало сирійську революцію, воно примирилося з режимом Асада». [7]

 

Як усі могли переконатися протягом останнього року, геноцидна війна Ізраїлю в Газі спровокувала регіональний конфлікт, в якому проти окупантів воюють сили Палестини, Лівану, Ємену, Іраку та (в дуже обмеженій мірі) Ірану. Дуже ймовірно, що так чи інакше цей процес триватиме довше (включаючи фази затишшя, а також різку ескалацію, наприклад, повномасштабну війну між Ізраїлем/США та Іраном).

 

Відновлення сирійської революції відкриває практичну можливість поширення революційного процесу на інші країни і весь регіон, тобто те, що соціалісти повністю підтримують.

 

 

 

Програма Арабської революції

 

 

 

Програмою такої революції трудящих та пригноблених має бути повалення Асада й усіх тиранів в арабських країнах, а також в Ірані. На зміну їм мають прийти уряди робітників і фелахів, які спиратимуться на народні ради та ополчення, експропріюють надбагату еліту, націоналізують ключові сектори економіки та відкриють шлях до демократичного й соціалістичного майбутнього.

 

Частиною такої програми є також боротьба за революційне знищення сіоністської держави і заміну її єдиною світською та демократичною палестинською державою від річки до моря, яка б дозволила палестинським біженцям повернутися додому. Така держава має бути робітничо-фелаською республікою в рамках соціалістичної федерації Близького Сходу.

 

Так само така революційна боротьба повинна бути спрямована проти всіх імперіалістичних великих держав (США, Китаю, Росії, Західної Європи, Японії) та за вигнання всіх їхніх військ і військових баз.

 

 

 

Станьмо на бік пригноблених, а не на бік геополітичного табору!

 

 

 

За своєю природою рух солідарності з Палестиною був спрямований проти сіоністської держави апартеїду та її головного спонсора — американського імперіалізму. З іншого боку, сирійська революція та її міжнародні прихильники в першу чергу були спрямовані проти тиранії Асада та її головного спонсора — російського імперіалізму.

 

Це спровокувало хибні тенденції в обох рухах, які розглядають інший табір як «менше зло». Так, деякі сили, які беруть активну участь у русі солідарності з Палестиною, вважають Москву «не такою поганою», як Вашингтон, або, що ще гірше, навіть «прогресивною силою». Те ж саме можна сказати і про деяких прихильників сирійської революції.

 

RCIT завжди критикувала такі тенденції. Ми підкреслюємо, що активісти солідарності повинні протистояти всім імперіалістичним великим державам на Сході і Заході. Визвольна боротьба повинна бути спрямована на об'єднання сотень мільйонів трудящих та пригноблених різних країн проти спільних ворогів — тиранів, Ізраїлю та імперіалізму. [8]

 

Отже, солідарні активісти повинні бути на боці мас, незалежно від того, чи борються вони проти «прозахідних» чи «просхідних» гнобителів. Вони повинні відмовитися від підпорядкування будь-якому геополітичному табору. Наприклад, непрощенную помилкою для пропалестинських активістів є симпатії до Асада через те, що він є частиною так званої «Вісі Опору».

 

Звичайно, у тих випадках, коли сили «Вісі Опору» воюють проти Ізраїлю (або США), ми підтримуємо таку діяльність. Однак ми робимо це, не надаючи їм політичної підтримки. Як ми неодноразово говорили в наших заявах, «ми засуджуємо реакційну підтримку керівництвом Гезболли тиранії Асада в Сирії і капіталістичної диктатури мулл в Ірані». [9] Але там, де сили «Вісі Опору» борються не з сіоністським ворогом, а з власним народом, ми виступаємо проти них непримиренно й стаємо на бік пригноблених.

 

Випадок Асада є зразковим прикладом, оскільки він показує, наскільки порожньою є «антисіоністська» та «антиімперіалістична» риторика таких сил! На словах горезвісний кат сирійського народу є противником сіонізму та імперіалізму. Але порівняйте це з об'єктивною реальністю! Його батько приєднався до коаліції на чолі з США, яка вела війну проти Іраку в 1991 році. Натомість Асад-молодший — боягуз перед обличчям Ізраїлю, який не зробив жодного пострілу проти сіоністського ворога, навіть під час геноцидної війни в Секторі Газа! Він «сильний» лише проти власного народу, якого він, за допомогою російського імперіалізму, вбивав сотнями тисяч із початку Сирійської революції в 2011 році.

 

 

 

Висновки

 

 

 

Можна зробити висновок, що останні кілька днів, імовірно, стали поворотним моментом у процесі Сирійської революції. Після років відступів та невдач повстанці знову йдуть вперед. Соціалісти, демократи і всі доброчесні люди повинні повністю підтримати цю боротьбу, звичайно, не ігноруючи політичну слабкість і кризу революційного керівництва.

 

Як ми зазначали раніше, «головна проблема дрібнобуржуазного націоналізму та ісламізму на Близькому Сході, незважаючи на їхні беззвітні жертви і героїчну боротьбу проти сіоністської держави, проти тиранії Асада в Сирії або проти режиму Сісі в Єгипті, полягає в тому, що вони не орієнтуються на робітничий клас і не зосереджуються на створенні робітничих та народних рад і ополчення. Замість цього вони сподіваються на підтримку іноземних держав (Туреччини у випадку Сирійської революції, Ірану та «Вісі Опору» у випадку ХАМАСу сьогодні), а це означає, що вони віддають перевагу тактичним альянсам з певними реакційними режимами замість того, щоб будувати міжнародні альянси з іншими пригнобленими народами». [10]

 

Тому дуже важливо, щоб робітники й селяни не залишали керівництво непідзвітним силам. Вони повинні об'єднуватися в народні асамблеї, де вони обговорюють і приймають рішення з найважливіших питань боротьби. Саме на таких асамблеях мають обиратися лідери, підзвітні масам, які можуть бути замінені альтернативними представниками в разі необхідності. Такі форми прямої демократії можуть допомогти уникнути появи авторитарних лідерів, які згодом стають корумпованими або вступають у союз з іноземними державами.

 

Нарешті, важливо, щоб найбільш прогресивні, політично свідомі елементи серед активістів об'єднували свої зусилля для формування революційного керівництва. Ті, хто поділяє програму революційного повалення тиранії Асада й заміни її вільною і соціалістичною Сирією, повинні об'єднатися в єдину організацію. RCIT з нетерпінням чекає на співпрацю з усіма активістами, відданими такій програмі!

 

 

 

1) Сирія: хай живе новий наступ повстанців! https://telegra.ph/Sir%D1%96ya-haj-zhive-novij-nastup-povstanc%D1%96v-11-30-2

 

2) RCIT опублікувала низку брошур, висловлювань та статтей на тему Сирійської революції від моменту утворення у березні 2011 року які можна прочитати за веб-посиланням: https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/

 

83) Можна приміром подивитися памфлет від Michael Pröbsting під назвою Syria and Great Power Rivalry: The Failure of the „Left“. The bleeding Syrian Revolution and the recent Escalation of Inter-Imperialist Rivalry between the US and Russia – A Marxist Critique of Social Democracy, Stalinism and Centrism, 21 квітня 2018, https://www.thecommunists.net/theory/syria-great-power-rivalry-and-the-failure-of-the-left/

 

4) Можна приміром подивитися допис від Michael Pröbsting під назвою The Meaning of the Revival of the Syrian Revolution, 26 серпня 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/the-meaning-of-the-revival-of-the-syrian-revolution/

 

5) Michael Pröbsting: Syria: The Revolutionary Offensive of the Masses Continues, 6 вересня 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/syria-the-revolutionary-offensive-of-the-masses-continues/

 

6) Можна приміром подивитися памфлет від Michael Pröbsting під назвою Is the Syrian Revolution at its End? Is Third Camp Abstentionism Justified? An essay on the organs of popular power in the liberated area of Syria, on the character of the different sectors of the Syrian rebels, and on the failure of those leftists who deserted the Syrian Revolution, 5 квітня 2017, https://www.thecommunists.net/theory/syrian-revolution-not-dead/.

 

7) Michael Pröbsting: The Liberation of Palestine and the Arab Revolution. The only way forward is a strategy which integrates the struggles of the oppressed masses into a joint Intifada in the whole Middle East, 15 November 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/liberation-of-palestine-and-arab-revolution/

 

8) Див. також Michael Pröbsting: Lebanon War: Some Lessons from the Setbacks of the Resistance, 1 October 2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/lebanon-war-some-lessons-from-the-setbacks-of-the-resistance/

 

9) RCIT: Lebanon: Side with the Resistance, Defeat the Zionist Monster! 23.09.2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/lebanon-side-with-the-resistance-defeat-the-zionist-monster/

 

10) RCIT: Theses on World Perspectives: In the Midst of a Cycle of Wars and Revolutions, 19.08.2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/world-perspectives-2024-25/

 

Михаэль Прёбстинг, Революционная Коммунистическая Интернациональная Тенденция (RCIT), 29 ноября 2024 г., www.thecommunists.net

 

 

 

Содержание

 

Сирийская революция не умерла

 

Проблема лидерства

 

Проблема сектантства

 

К возрождению Арабской революции?

 

Программа арабской революции

 

Встаньте на сторону угнетенных, а не на сторону геополитического лагеря!

 

Выводы

 

 

 

* * * * *

 

 

 

Эффектное возрождение Сирийской революции, без сомнения, является великим событием, которое не может не приветствовать ни один социалист! Повстанцы продвинулись примерно на 20 километров за 48 часов в провинциях Алеппо и Идлиб. Пока я пишу эти строки, они уже ведут бои в западных районах города Алеппо — второго по величине города Сирии. Режим пал в панике, российские советники и спецназ уже покидают охваченные боем районы, а бригадный генерал Киомарс Пурхашеми, командующий иранскими консультативными силами, связанными с КСИР, был убит в городе Алеппо.

 

Мы не в состоянии предсказать будущий ход событий и, как сторонники Сирийской революции с самого начала, мы надеемся, что повстанцам удастся оттеснить силы Асада настолько, насколько это возможно. [1] На этом этапе мы хотели бы извлечь некоторые первые уроки из этого знаменательного события. [2]

 

 

 

Сирийская революция не умерла

 

 

 

В течение ряда лет большинство самопровозглашенных левых – включая тех, кто выступает против режима Асада – утверждали, что Сирийская революция мертва. Они говорили, что а) массы были деморализованы и б) что восстание было захвачено «силами джихадистов».

 

Революционная Коммунистическая Интернациональная Тенденция (RCIT) всегда отвергала подобные заявления. Конечно, был массовый процесс отступления, да, был процесс деморализации и, да, так называемые «джихадисты» — реакционный исламофобский термин, вытекающий из идеологического арсенала западного и российского империализма — возглавляют повстанческие силы. Но такой «анализ» является чисто поверхностным и эмпирическим, поскольку в нем отсутствует какой-либо диалектический подход, ориентированный на понимание сути тотальности процесса.

 

В отличие от деморализованных мелкобуржуазных левых, подлинные марксисты настаивают на следующих оценках: [3]

 

Хотя революционный процесс остановился и пошел на убыль, он не умер. Это было очевидно из того факта, что Идлиб остался освобожденным регионом на северо-западе страны. И это также стало ясно с новой волной массовых протестов в южных провинциях Эс-Сувейда и Даръаа осенью прошлого года. [4] Таким образом, несмотря на все неудачи, революционный огонь не погас. Именно из-за этого продолжающегося, хотя и деформированного и ограниченного, революционного процесса повстанцы смогли начать сейчас новое наступление, которое эффектно отбрасывает реакционные силы тирании. Как мы писали в прошлом году: «Мы повторяем, что это событие подтверждает анализ RCIT о том, что сирийская революция (…) не потерпела поражение, а, напротив, продолжается, несмотря на все неудачи, которые массы должны были претерпеть в последние годы. Те же лозунги, те же флаги — все это подтверждает, что нынешние массовые протесты являются частью того же процесса, который начался в марте 2011 года». [5]

 

 

 

Проблема лидерства

 

 

 

Что касается руководства повстанческих сил, то безусловно верно, что это мелкобуржуазные исламисты-националисты, такие как «Хайят Тахрир аш-Шам» (признаны в России террористической организацией). Как революционные социалисты, мы отвергаем их программу и стратегию и выступаем за их замену подлинным революционным руководством. Но наша политическая оппозиция таким силам не означает, что мы будем считать борьбу, которую они ведут, реакционной. Нет, они возглавляют народное восстание, которое имеет глубокое прогрессивное содержание: свержение тирании Асада и изгнание ее российских и иранских хозяев. Вот почему борьба, возглавляемая такими силами, имеет большую поддержку среди народных масс. [6]

 

В качестве отступления следует отметить, что вся история освободительной борьбы полна примеров, когда освободительную борьбу возглавляли силы, которые сочетали свою борьбу с религиозной программой. Под этим мы подразумеваем не только восстания в античности и средние века (например, циркумцеллионы или агонистики в Северной Африке, павликиане в Византийской империи, гуситы и табориты в Богемии, Томас Мюнцер и анабаптисты), но и важные народные восстания с 19- го века — от восстания тайпинов в Китае, восстания кабилов в Рифе против испанского и французского колониального правлениях в Марокко до различных национально-освободительных сражений в Палестине, Чечне, Ираке, Афганистане, Кашмире и т. д.

 

Вопрос о том, как анализировать революционный процесс в Сирии, связан с еще более серьезным вопросом: на чьей вы стороне? Обычно те левые, которые утверждают, что сирийская революция мертва, используют такую оценку как оправдание для прекращения поддержки освободительной борьбы сирийских повстанцев. Естественно, истинные социалисты считают такую позицию позорной, как дезертирство из классовой борьбы.

 

 

 

Проблема сектантства

 

 

 

Еще одной важной критикой в адрес Сирийской революции было то, что ее ведущие силы отстаивают сектантскую повестку дня. Это было верно в определенной степени, но не учитывалось два важных момента. Во-первых, такое сектантство было результатом ультра сектантского характера режима Асада, который имеет свою лояльную основу в основном среди небольшой секты алавитов и который дискриминирует подавляющее большинство суннитов.

 

Конечно, это не меняет того факта, что сектантство неправильно и что социалисты должны отстаивать не сектантскую программу революции, то есть, что она должна стремиться включить все группы – арабов, курдов, туркмен, суннитов, шиитов, друзов, алавитов, христиан и т. д. Но важно понимать, что существует объективная основа для сектантских тенденций среди повстанцев.

 

Во-вторых, неправильно преувеличивать проблему сектантства и отрицать объективный народный характер освободительной борьбы с 2011 года. Это очевидно из того факта, что во многих случаях в борьбе против Асада участвовали не только мусульмане-сунниты (составляющие около ¾ всего населения), но и другие секты. Вышеупомянутые массовые протесты в южных провинциях Эс-Сувейда в основном поддерживались друзами. А всего два дня назад, сразу после начала наступления повстанцев 27 ноября, партия «Сирийская бригада», антиасадовское друзское ополчение, выступила с заявлением, в котором призвала солдат-друзов, сражающихся за правительство, дезертировать и вернуться домой в Эс-Сувейду. Она также призвала повстанцев проявить милосердие к пленным правительственным солдатам-друзам, поскольку большинство друзов были насильно мобилизованы и не поддерживают правительство.

 

 

 

К возрождению Арабской революции?

 

 

 

Нам кажется, что наступление сирийской революции в основном является результатом четырех событий. Во-первых, как уже упоминалось выше, революционный процесс никогда не был мертв, и, следовательно, существовала отправная точка для нынешнего наступления с десятками тысяч бойцов и преданным населением.

 

Во-вторых, несмотря на затишье в гражданской войне с 2020 года, режим Асада совершенно не смог улучшить условия жизни масс. Это важно, поскольку в последние годы он не мог ссылаться на бремя войны как на оправдание своей неспособности обеспечить население даже самыми элементарными товарами.

 

В-третьих, освободительная борьба в Сирии была вдохновлена героической освободительной борьбой палестинского народа — борьбой, которую поддерживали и приветствовали повстанцы и массы в Идлибе.

 

В-четвертых, израильская агрессия против Ливана заставила Хезболлу и Иран сосредоточить свои ресурсы на войне национальной обороны против сионистского врага. Это, в свою очередь, истощило их военные силы на севере и позволило повстанцам отбросить их назад за последние два дня.

 

Начиная с 7 октября, с начала последнего цикла героической борьбы палестинского народа, RCIT указала на возможность и необходимость объединения палестинской освободительной борьбы с Арабской революцией.

 

«Тут существует объективная основа для объединения этих двух процессов – палестинской освободительной борьбы и арабской революции. Палестинскому народу нужна поддержка своих арабских (и иранских) братьев и сестер. Они не могут рассчитывать на эгоистичных и жадных правителей, а только на народные массы. А арабские массы имеют экзистенциальный интерес в уничтожении сионистского государства, поскольку это образование всегда будет ключевой силой империалистической контрреволюции, если арабские массы одержат победу в той или иной стране.

 

(…)

 

Как мы уже говорили, крайне важно, чтобы революционные активисты объединяли палестинскую борьбу с вопросом солидарности с сирийской революцией, необходимостью свержения режима Сиси в Египте и т. д. И точно также палестинский вопрос должен быть включен в освободительную борьбу в арабских странах.

 

(…)

 

Мы считаем серьезной ошибкой руководства ХАМАС то, что оно, поддерживая Сирийскую революцию в течение нескольких лет, примирилось с режимом Асада» . [7]

 

Как все могли видеть в прошлом году, геноцидная война Израиля в Газе спровоцировала региональный конфликт с воюющими против оккупантов силами в Палестине, Ливане, Йемене, Ираке и (в очень ограниченной степени) Иране. Весьма вероятно, что, так или иначе, этот процесс будет продолжаться в течение более длительного периода (включая фазы затишья, а также резкой эскалации – например, полномасштабной войны между Израилем/США и Ираном).

 

Возобновление сирийской революции открывает конкретную возможность распространить революционный процесс на другую страну и весь регион — то, что социалисты полностью поддерживают.

 

 

 

Программа арабской революции

 

 

 

Программа такой революции рабочих и угнетенных должна заключаться в свержении Асада и всех тиранов в арабских странах, а также в Иране. Их должны заменить рабочие и феллахские правительства, основанные на народных советах и ополчениях, которые экспроприируют сверх богатую элиту, национализируют ключевые секторы экономики и откроют дорогу к демократическому и социалистическому будущему.

 

Частью такой программы является также борьба за революционное разрушение сионистского государства и его замену единым светским и демократическим палестинским государством от реки до моря, которое позволило бы палестинским беженцам вернуться. Такое государство должно быть рабочей и феллахской республикой в составе социалистической федерации Ближнего Востока .

 

Аналогичным образом, такая революционная борьба должна быть направлена против всех империалистических великих держав (США, Китая, России, Западной Европы, Японии) и за изгнание всех их войск и военных баз.

 

 

 

Встаньте на сторону угнетенных, а не на сторону геополитического лагеря!

 

 

 

По своей природе пропалестинское движение солидарности было направлено против сионистского государства апартеида и его самого важного покровителя - империализма США. С другой стороны, сирийская революция и ее международные сторонники были в первую очередь направлены против тирании Асада и его самого важного покровителя - российского империализма.

 

Это спровоцировало ошибочные тенденции в обоих движениях, которые рассматривают другой лагерь как «меньшее зло». Так, несколько сил, которые активны в пропалестинском движении солидарности, считают Москву «не такой плохой», как Вашингтон или, что еще хуже, даже «прогрессивной силой». То же самое происходит и наоборот среди некоторых сторонников сирийской революции.

 

RCIT всегда критиковала такие тенденции. Мы подчеркиваем, что активисты солидарности должны противостоять всем империалистическим великим державам на Востоке и Западе . Освободительная борьба должна быть направлена на объединение сотен миллионов рабочих и угнетенных разных стран против общих врагов – тиранов, Израиля и империализма. [8]

 

Следовательно, активисты солидарности должны встать на сторону масс, независимо от того, борются ли они против «прозападных» или «провосточных» угнетателей. Они должны отказаться от подчинения любому геополитическому лагерю. Например, непростительной ошибкой для пропалестинских активистов является симпатия к Асаду, потому что он является частью так называемой «Оси сопротивления».

 

Конечно, в тех случаях, когда силы «Оси Сопротивления» воюют с Израилем (или США), мы поддерживаем такие действия. Однако мы делаем это, не оказывая им политической поддержки. Как мы неоднократно заявляли в наших материалах, «мы осуждаем реакционную поддержку руководством Хезболлы тирании Асада в Сирии и капиталистической диктатуры мулл в Иране». [9]

 

Но там, где силы «Оси Сопротивления» сражаются не с сионистским врагом, а со своим собственным народом, мы непримиримо противостоим им и встаем на сторону угнетенных, сражающихся с ними.

 

Случай Асада является особенно показательным примером, поскольку он показывает, насколько пуста «антисионистская» и «антиимпериалистическая» риторика таких сил! На словах этот печально известный палач сирийского народа является противником сионизма и империализма. Но сравните это с реальным миром! Его отец присоединился к возглавляемой США коалиции, которая вела войну против Ирака в 1991 году. А сам Асад – трус перед Израилем, который ни разу не выстрелил в сионистского врага — даже во время геноцидной войны в Газе! Он «силен» только против своего собственного народа, из которого он вырезал — с помощью российского империализма — сотни тысяч человек с начала сирийской революции в 2011 году.

 

 

 

Выводы

 

 

 

Давайте сделаем вывод, что последние 48 часов, похоже, знаменуют собой поворотный момент в процессе Сирийской революции. После многих лет отступлений и неудач повстанцы снова идут вперед. Социалисты, демократы и праведники должны полностью поддержать эту борьбу – конечно, не игнорируя политические слабости и кризис революционного руководства.

 

Как мы отмечали в прошлом, «главная проблема с мелкобуржуазным национализмом и исламизмом на Ближнем Востоке, несмотря на их бесчисленные жертвы и героическую борьбу против сионистского государства, против тирании Асада в Сирии или против режима Сиси в Египте, заключается в том, что они не ориентируются на рабочий класс и не сосредотачиваются на создании рабочих и народных советов и ополчений. Вместо этого они надеются получить поддержку от иностранных государств (Турции в случае сирийской революции, Ирана и «Оси сопротивления» в случае ХАМАС сегодня), что означает, что они предпочитают тактические союзы с некоторыми реакционными режимами вместо построения интернациональных союзов с другими угнетенными народами» . [10]

 

Следовательно, крайне важно, чтобы рабочие и бедные крестьяне не оставляли руководство не подотчетным силам. Им необходимо организоваться в народные собрания, где они обсуждают и решают важнейшие вопросы борьбы. Именно на таких собраниях должны избираться лидеры, которые подотчетны массам и которых при необходимости можно заменить альтернативными представителями. Такие формы прямой демократии могут помочь избежать появления авторитарных лидеров, которые впоследствии становятся коррумпированными или вступают в союз с иностранными державами.

 

Наконец, крайне важно, чтобы наиболее продвинутые, политически сознательные элементы активистов объединили свои силы для создания революционного руководства. Те, кто разделяет программу революционного свержения тирании Асада и замены ее свободной и социалистической Сирией, должны объединиться в единую организацию. RCIT с нетерпением ждет сотрудничества со всеми активистами, преданными такой программе!

 

 

 

 

 

[1] Сирия: Да здравствует новое наступление повстанцев! 28 ноября 2024 г., https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/syria-long-live-the-new-offensive-of-the-rebels/

 

[2] С момента своего создания в марте 2011 года RCIT опубликовала ряд брошюр, заявлений и статей о Сирийской революции, с которыми можно ознакомиться в специальном подразделе на этом сайте:https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/

 

[3] См. по этому поводу, например, нашу брошюру Михаэля Прёбстинга: Сирия и соперничество великих держав: провал «левых». Кровоточащая сирийская революция и недавняя эскалация межимпериалистического соперничества между США и Россией – марксистская критика социал-демократии, сталинизма и центризма, 21 апреля 2018 г.,https://www.thecommunists.net/theory/syria-great-power-rivalry-and-the-failure-of-the-left/

 

[4] См. по этому поводу, например, Михаэль Прёбстинг: Значение возрождения сирийской революции, 26 августа 2023 г., https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/the-meaning-of-the-revival-of-the-syrian-revolution/

 

[5] Михаэль Прёбстинг: Сирия: Революционное наступление масс продолжается, 6 сентября 2023 г., https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/syria-the-revolutionary-offensive-of-the-masses-continues/

 

[6] См. по этому поводу, например, нашу брошюру Михаэля Прёбстинга: «Закончилась ли сирийская революция? Оправдан ли абстенционизм третьего лагеря?». Эссе об органах народной власти в освобожденной части Сирии, о характере различных секторов сирийских повстанцев и о провале тех левых, которые дезертировали из сирийской революции», 5 апреля 2017 г., https://www.thecommunists.net/theory/syrian-revolution-not-dead/.

 

[7] Михаэль Прёбстинг: Освобождение Палестины и арабская революция. Единственный путь вперед — это стратегия, которая объединяет борьбу угнетенных масс в совместную интифаду на всем Ближнем Востоке, 15 ноября 2023 г., https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/liberation-of-palestine-and-arab-revolution/

 

[8] См. по этому поводу, например, Михаэль Прёбстинг: Ливанская война: некоторые уроки неудач Сопротивления, 1 октября 2024 г., https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/lebanon-war-some-lessons-from-the-setbacks-of-the-resistance/

 

[9] RCIT: Ливан: встаньте на сторону Сопротивления, победите сионистского монстра! 23.09.2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/lebanon-side-with-the-resistance-defeat-the-zionist-monster/

 

[10] RCIT: Тезисы о мировых перспективах: посреди цикла войн и революций, 19.08.2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/world-perspectives-2024-25/