Про «американську імперію» та міжімперіалістичну конкуренцію

 

 

A contribution to the debate at the Internationalist Meeting in Paris (16/17 May 2026)

 

By Michael Pröbsting, Revolutionary Communist International Tendency (RCIT), 13 May 2026, www.thecommunists.net

 

 

 

One of the key issues of the debate at the Internationalist Meeting in Paris is the role of U.S. imperialism and the inter-imperialist rivalry. The Revolutionary Communist International Tendency (RCIT) considers the decline of the U.S., the ruptures in Western alliances and and the emergence of new imperialist powers – China and Russia – as important features of the current world situation.

 

“With the retreat of the U.S. and the onset of a global tariff war, the global institutions of the old world order (United Nations, IMF, World Bank, etc.) are losing their importance and a multi-polar world order – marked by accelerating inter-imperialist rivalry – has come into force.” Consequently, we advocate the policy of revolutionary defeatism in conflicts between such Great Powers, i.e. we equally oppose the imperialist powers of West and East. ^[1]

 

A number of organisations participating in the Paris Conference challenge this view and argue that the world situation is still characterised by the domination by the U.S. Empire. Naturally, the conclude from this – in contrast to us – that socialists should side with those Great Powers which oppose the U.S. The most elaborated and consistent argument for such position has been provided in the contribution of the International Communist League (known as the Spartacists). [2]

 

We will limit ourselves here to reply to the most important arguments of these comrades. For a more extensive elaboration of our analysis of imperialism today and the latest developments during the second Trump Administration we refer to our relevant books and pamphlets. [3]

 

 

 

Foreign policy and imperialist powers

 

 

 

In their contribution, the ICL comrades point to the aggressive policy of the second Trump Administration. Referring to the latest adventures of the U.S. they conclude: “Is this what a period of rising inter-imperialist rivalries looks like? One side on the offense while the other barely does anything in response? If China is challenging the U.S. for hegemony, why isn’t it using its huge military power to seriously protect its allies? Why is it barely using its economic power against the U.S.? The answer is simple: China is not vying for world domination, and the world situation is not defined by inter-imperialist rivalries. Rather, it remains defined by the erratic and aggressive attempts by the U.S. to maintain its global empire.”

 

This argument confuses several issues. Basically, the comrades identify offensive foreign policy with imperialism. However, we must understand that, first, Trump escalates his foreign policy manoeuvre in order to reverse the economic decline of the U.S. It is exactly because the U.S. does no longer dominate the world economy and politics that it is forced to resort to its remaining strengths – military power and the Dollar. However, the fundament of imperialist power is production and control of capitalist surplus value. It is in this field where China has become the strongest power controlling 31.8% of global manufacturing – double as much than the U.S. Consequently, China has become number one or two in all relevant areas of the world economy (including the top multi-national corporations and billionaires).

 

One could interject that the Dollar is still the dominating global currency. But leaving aside that this is changing now, one should not overestimate the relevance of this. The strength of the Dollar reflects the past domination of U.S. imperialism, not its current strength. Remember that the British Pound was the dominating global currency until the early 1950s, four decades after Britain had lost its hegemony. [4]

 

Secondly, challenging the global hegemony of the U.S. does not require Chinese strategists to elaborate plans for world domination. It is sufficient to challenge the domination of the U.S. in relevant areas of the world economy and politics. Becoming the most important trading partner of many countries in the world, rising as one of the most important foreign investors, having an increasing say in regional and world politics (including veto power in the UN Security Council) – all this effectively challenges the U.S. hegemony.

 

It is exactly because China has become so influential in Latin America that Washington is now forced to launch a counter-offensive. If Latin America would be already under full control of the U.S. why does Trump has to mobilise the navy, kidnap President Maduro and threaten other countries?! Even Milei, a servile clown praising Trump beyond imagination, is forced to advance economic relations with China.

 

Thirdly, yes, the U.S. still has the most powerful military in the world. And it is powerful enough to threaten small countries like Venezuela and Cuba. But the Iran War has demonstrated the limits of America’s military power. [5] Despite sending three aircraft carrier groups and having numerous military bases in the Middle East, despite Israel joining the war and despite killing several of its top leaders, Washington has failed to defeat Iran. In fact, many Western analysists speak about a defeat for the U.S. In a new article in “The Atlantic”, the neoconservative analyst Robert Kagan states that America’s defeat is worse than those in Vietnam, Iraq or Afghanistan. “It’s hard to think of a time when the United States suffered a total defeat in a conflict, a setback so decisive that the strategic loss could be neither repaired nor ignored.” [6]

 

Moreover, the Iran War has also demonstrated the collapse of America’s hegemony. Remember when Trump urged his allies in Europe and Asia to help patrolling the Strait of Hormuz. He called them to help … and everyone refused! This is a very concrete demonstration that the U.S. is no longer a hegemonic power.

 

Consequently, Western alliances are severely strained and are about to collapse in the coming years. European powers like Germany, France and others are preparing to regain “strategic autonomy” by massively expanding their military power so that they can operate as independent imperialist powers without depending on the whims of a madman in the White House. All these are not ideas of a few armchair strategists but the new foreign policy doctrine in Berlin and Paris.

 

As a side note we want to clarify that the RCIT does not believe that the world situation would be characterised only by inter-imperialist rivalries. As we outlined in our contribution to the congress, this is one important feature – others are e.g. imperialist wars against oppressed peoples and the accelerating class struggle.

 

 

 

The “Donroe” doctrine and global hegemony

 

 

 

The ICL comrades argue that the “Trump’s “Donroe” doctrine does not limit U.S. power to the Western Hemisphere. (…) Trump is very clear that his aggressive foreign policy is aimed at shoring up U.S. power and reversing U.S. decline.“ Of course, the U.S. want to reverse their decline. But the qualitatively new element of the “Donroe” doctrine is that Washington is forced to accept that it can not longer dominate the world in the foreseeable future and that it must focus on the Western Hemisphere in order to rebuild its power.

 

One could interject that the Iran War shows that the Trump Administration is not focusing itself to the Western Hemisphere. However, this war is unique as it not a product of a long-term strategy but rather an improvised adventure under the pressure of conjunctural domestic factors (Trump’s huge unpopularity) and the manipulations of Israel and the Zionist lobby. Hence, this badly prepared war has become a disaster for Washington. [7]

 

The strategists behind Trump might dream that they could dominate other continents via loyal allies. But this is a complete illusion. Such allies are too weak for such a task and also have their own imperialist interests (e.g. Israel alone could never dominate the Middle East, neither could Japan dominate Asia).

 

 

 

“Pacifist” China?

 

 

 

The ICL rejects the idea that China (and Russia) is imperialist and try to prove this by referring to the fact that it has not started a war since 1979. In fact, they believe that China is still a “deformed workers state” – a position which is a blatant disregard for reality. [8] True, China has not started a war in the past four decades … but neither have most other imperialist powers. China did not start a war, until now, because it could advance its economic and political interests by “peaceful” means. Of course, this is not possible to continue forever, and it is unavoidable that the military tensions between the U.S. and China will accelerate. Rather sooner than later China will be forced to militarize its foreign policy – as will other powers too and as Russia has already done so for two decades.

 

However, China is certainly not pacifist. It’s military spending – which has risen more than that of Western powers in the past decade – is now the second-largest in the world (behind the U.S. and ahead of Russia). The size of its navy comes close to that of the U.S., and it has the third-largest nuclear arsenal in the world. Clearly, you don’t build such a huge army if you don’t want to use it!

 

Concrete examples for China’s aggressive foreign policy are not only its threats to invade Taiwan but also its claim to dominate the whole South China Sea (or the East Sea in the Vietnamese dictionary). This is not only about harassing some Filipino fishermen but about dominating a whole sea which is the most important maritime routes for global trade, and which is crucial for all South-East Asian nations.

 

Chinese chauvinists (and their international supporters) claim that China has a right to dominate that sea because it is geographically close. But such an argument would also legitimise American control over the Caribbean Sea, parts of the Pacific and the North Atlantic!

 

We shall conclude by stating that Marxists characterise imperialism not as aggressive foreign policy but as a global system dominated by monopolies and Great Powers. China as one of the largest capitalist states – politically, economically and militarily – is such an imperialist power. While the U.S. still has the biggest military, it does no longer dominate the capitalist world economy and world politics. And, as the Iran War demonstrates, its military power is also in decline. The RCIT is convinced that the coming years will be characterised by accelerating inter-imperialist rivalry. In such a period Marxists must advocate a policy of revolutionary defeatism against all Great Powers.

 

 

 

 

Внесок у дискусію на Міжнародній зустрічі в Парижі (16–17 травня 2026 р.)

 

Міхаель Пробстінг, Революційна комуністична міжнародна течія (RCIT / РКМТ), 13 травня 2026 р., www.thecommunists.net

 

 

 

Однією з ключових тем обговорення на Міжнародній зустрічі в Парижі є роль американського імперіалізму та міжімперіалістична конкуренція. Революційна комуністична міжнародна тенденція (РКМТ) вважає занепад США, розпад західних альянсів та появу нових імперіалістичних держав — Китаю та Росії — важливими рисами сучасної світової ситуації.

 

«З відходом США та початком глобальної тарифової війни інститути старого світового порядку (Організація Об’єднаних Націй, МВФ, Світовий банк тощо) втрачають своє значення, і на зміну їм прийшов багатополярний світовий порядок, що характеризується загостренням міжімперіалістичної конкуренції». Відповідно, ми виступаємо за політику революційного поразництва у конфліктах між такими великими державами, тобто однаково виступаємо проти імперіалістичних держав Заходу та Сходу. [1]

 

Ряд організацій, що беруть участь у Паризькій конференції, заперечують цю точку зору і стверджують, що світова ситуація, як і раніше, характеризується домінуванням американської імперії. Звісно, на відміну від нас, вони роблять з цього висновок, що соціалісти повинні стати на бік тих великих держав, які виступають проти США. Найбільш вичерпне та послідовне обґрунтування такої позиції наведено у виступі Міжнародної комуністичної ліги (ICL, відомої як «Спартакісти»). [2]

 

Тут ми обмежимося відповіддю на найважливіші аргументи цих товаришів. Більш детальний виклад нашого аналізу сучасного імперіалізму та останніх подій під час другого терміну президентства Трампа можна знайти в наших відповідних книгах і брошурах. [3]

 

 

 

Зовнішня політика та імперіалістичні держави

 

 

 

У своїй статті товариші з ICL звертають увагу на агресивну політику другої адміністрації Трампа. Згадуючи останні авантюри США, вони роблять висновок: «Чи так виглядає період загострення міжімперіалістичної конкуренції? Одна сторона переходить у наступ, а інша ледь реагує на це? Якщо Китай кидає виклик США за гегемонію, чому він не використовує свою величезну військову міць для серйозного захисту своїх союзників? Чому він майже не використовує свою економічну потужність проти США? Відповідь проста: Китай не змагається за світове панування, і світова ситуація визначається не міжімперіалістичною конкуренцією. Натомість вона, як і раніше, визначається непередбачуваними й агресивними спробами США зберегти свою глобальну імперію».

 

Цей аргумент змішує кілька питань. По суті, товариші ототожнюють наступальну зовнішню політику з імперіалізмом. Однак ми маємо розуміти, що, по-перше, Трамп посилює свої зовнішньополітичні маневри, аби зупинити економічний занепад США. Саме тому, що США вже не домінують у світовій економіці та політиці, вони змушені вдаватися до своїх останніх козирів — військової сили та долара. Однак основою імперіалістичної могутності є виробництво та контроль над капіталістичною додатковою вартістю. Саме в цій сфері Китай став найпотужнішою державою, контролюючи 31,8% світового виробництва — удвічі більше, ніж США. Відповідно, Китай посів перше або друге місце у всіх відповідних сферах світової економіки (включно з провідними транснаціональними корпораціями та мільярдерами).

 

Хтось може зауважити, що долар досі залишається домінуючою світовою валютою. Але навіть якщо не брати до уваги те, що ця ситуація зараз змінюється, не слід переоцінювати значення цього факту. Сила долара відображає минуле панування американського імперіалізму, а не його нинішню міць. Слід пам’ятати, що британський фунт був домінуючою світовою валютою аж до початку 1950-х років — через чотири десятиліття після того, як Велика Британія втратила свою гегемонію. [4]

 

По-друге, щоб кинути виклик глобальній гегемонії США, китайським стратегам не потрібно розробляти плани світового панування. Достатньо оскаржити домінування США у відповідних сферах світової економіки та політики. Стати найважливішим торговельним партнером багатьох країн світу, вийти на рівень одного з найважливіших іноземних інвесторів, мати дедалі більший вплив на регіональну та світову політику (включно з правом вето в Раді Безпеки ООН) — усе це є ефективним викликом гегемонії США.

 

Саме тому, що Китай набув такого значного впливу в Латинській Америці, Вашингтон зараз змушений розпочати контрнаступ. Якби Латинська Америка вже перебувала під повним контролем США, то навіщо Трампу мобілізувати військово-морські сили, викрадати президента Мадуро та погрожувати іншим країнам?! Навіть Мілей, підлабузник, який вихваляє Трампа понад усяку межу, змушений розвивати економічні відносини з Китаєм.

 

По-третє, так, США як і раніше мають найпотужніші збройні сили у світі. І вони достатньо потужні, щоб загрожувати таким невеликим країнам, як Венесуела та Куба. Але війна з Іраном продемонструвала межі військової могутності Америки. [5] Незважаючи на відправку трьох авіаносних груп і наявність численних військових баз на Близькому Сході, незважаючи на вступ Ізраїлю у війну та вбивство кількох його найвищих керівників, Вашингтону не вдалося перемогти Іран. Насправді багато західних аналітиків говорять про поразку США. У новій статті в журналі «The Atlantic» неоконсервативний аналітик Роберт Каган стверджує, що поразка Америки є гіршою, ніж ті, що сталися у В’єтнамі, Іраку чи Афганістані. «Важко пригадати час, коли Сполучені Штати зазнали повної поразки в конфлікті, такої вирішальної поразки, що стратегічні втрати не можна було ні виправити, ні проігнорувати». [6]

 

Крім того, війна з Іраном також продемонструвала крах американської гегемонії. Згадайте, як Трамп закликав своїх союзників у Європі та Азії допомогти з патрулюванням Ормузької протоки. Він звернувся до них із проханням про допомогу… і всі відмовилися! Це дуже наочний доказ того, що США більше не є гегемоністською державою.

 

Як наслідок, західні альянси перебувають у стані серйозного напруження і в найближчі роки можуть розпастися. Європейські держави, такі як Німеччина, Франція та інші, готуються відновити «стратегічну автономію» шляхом масштабного розширення своєї військової потужності, щоб мати змогу діяти як незалежні імперіалістичні держави, не залежачи від примх божевільного в Білому домі. Все це — не просто ідеї кількох «кабінетних» стратегів, а нова доктрина зовнішньої політики Берліна та Парижа.

 

До речі, хочемо уточнити, що РКМТ не вважає, нібито світова ситуація характеризується виключно міжімперіалістичною конкуренцією. Як ми зазначили у своєму виступі на з’їзді, це лише одна з важливих рис — серед інших, наприклад, імперіалістичні війни проти пригноблених народів та загострення класової боротьби.

 

 

 

Доктрина «Донро» та глобальна гегемонія

 

 

 

Товариші з ICL стверджують, що «доктрина «Донро» Трампа не обмежує вплив США лише Західною півкулею. (…) Трамп чітко дає зрозуміти, що його агресивна зовнішня політика спрямована на зміцнення могутності США та зупинку їхнього занепаду». Звісно, США хочуть зупинити свій занепад. Але якісно новим елементом доктрини «Донро» є те, що Вашингтон змушений визнати, що в найближчому майбутньому він більше не зможе домінувати у світі і що для відновлення своєї могутності він повинен зосередитися на Західній півкулі.

 

Можна зауважити, що війна в Ірані свідчить про те, що адміністрація Трампа не зосереджує свою увагу на Західній півкулі. Однак ця війна є винятковою, оскільки вона не є результатом довгострокової стратегії, а радше імпровізованою авантюрою, спричиненою тиском кон’юнктурних внутрішніх чинників (величезною непопулярністю Трампа) та маніпуляціями Ізраїлю й сіоністського лобі. Як наслідок, ця погано підготовлена війна обернулася для Вашингтона катастрофою. [7]

 

Стратеги, які стоять за Трампом, можуть мріяти про те, що їм вдасться домінувати на інших континентах за допомогою лояльних союзників. Але це повна ілюзія. Такі союзники занадто слабкі для виконання такого завдання, до того ж вони мають власні імперіалістичні інтереси (наприклад, Ізраїль сам по собі ніколи не зміг би домінувати на Близькому Сході, так само як і Японія — в Азії).

 

 

 

«Миролюбний» Китай?

 

 

 

ICL відкидає думку про те, що Китай (та Росія) є імперіалістичними державами, і намагається довести це, посилаючись на те, що Китай не розпочинав війни з 1979 року. Насправді вони вважають, що Китай досі є «деформованою робітничою державою» — така позиція є явним ігноруванням реальності. [8] Дійсно, Китай не розпочинав війни протягом останніх чотирьох десятиліть… але так само не робили й більшість інших імперіалістичних держав. Китай не розпочинав війни дотепер, оскільки міг просувати свої економічні та політичні інтереси «мирними» засобами. Звісно, це не може тривати вічно, і неминуче, що воєнна напруга між США та Китаєм посилиться. Рано чи пізно Китай буде змушений мілітаризувати свою зовнішню політику — так само, як це зроблять інші держави, і як це вже робить Росія протягом двох десятиліть.

 

Однак Китай, безумовно, не є миролюбною державою. Його військові видатки, які за останнє десятиліття зросли більше, ніж у західних держав, зараз є другими за величиною у світі (поступаючись лише США та випереджаючи Росію). Чисельність його військово-морських сил наближається до чисельності ВМС США, а ядерний арсенал Китаю є третім за величиною у світі. Очевидно, що не будують таку величезну армію, якщо не хочуть її використовувати!

 

Конкретними прикладами агресивної зовнішньої політики Китаю є не лише погрози вторгнення на Тайвань, а й претензії на панування над усім Південно-Китайським морем (або Східним морем, як його називають у в’єтнамському словнику). Мова йде не лише про утиски окремих філіппінських рибалок, а про панування над цілим морем, яке є найважливішим морським шляхом для світової торгівлі та має ключове значення для всіх країн Південно-Східної Азії.

 

Китайські шовіністи (та їхні міжнародні прихильники) стверджують, що Китай має право домінувати в цьому морі, оскільки географічно знаходиться поруч. Але подібний аргумент також узаконював би американський контроль над Карибським морем, частинами Тихого океану та Північною Атлантикою!

 

На завершення зазначимо, що марксисти характеризують імперіалізм не як агресивну зовнішню політику, а як глобальну систему, в якій домінують монополії та великі держави. Китай, як одна з найбільших капіталістичних держав — у політичному, економічному та військовому плані — є саме такою імперіалістичною державою. Хоча США й досі мають найбільші збройні сили, вони вже не домінують у капіталістичній світовій економіці та світовій політиці. І, як показує війна в Ірані, їхня військова потужність також занепадає. РКМТ переконана, що найближчі роки будуть характеризуватися прискоренням міжімперіалістичної конкуренції. У такий період марксисти повинні відстоювати політику революційного поразництва проти всіх великих держав.

 

 

 

 

 

[1] RCIT: For Consistent Anti-Imperialism in the Era of Trump’s Donroe Doctrine. Against all imperialist Great Powers in East and West! Solidarity with the working class and all oppressed peoples – from Gaza to Iran, from Ukraine to Cuba and Venezuela! Declaration of the RCIT for the Conference in Paris on 16-17 May 2026, https://www.thecommunists.net/rcit/paris-conference-may-2026-statement/

 

[2] ICL: The Fallacy of the Inter-Imperialist Analysis, 28 February 2026, https://iclfi.org/pubs/aba/3/rivalries-fallacy. All quotes are from article if not indicated otherwise.

 

[3] Our most detailed works on the Marxist theory of imperialism are two books by Michael Pröbsting: Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry. The Factors behind the Accelerating Rivalry between the U.S., China, Russia, EU and Japan. A Critique of the Left’s Analysis and an Outline of the Marxist Perspective, RCIT Books, Vienna 2019, https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/; The Great Robbery of the South. Continuity and Changes in the Super-Exploitation of the Semi-Colonial World by Monopoly Capital Consequences for the Marxist Theory of Imperialism, RCIT Books, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/.

 

For our analysis of the world situation since Trump took power in January 2025 see e.g. the following pamphlets: Trump and the Political Crisis of European Imperialism. On the inner contradictions and challenges of Europe's ruling class in face of Trump’s new foreign policy doctrine, the opportunist position of left reformism and the tasks of socialists, 28 January 2026, https://www.thecommunists.net/theory/trump-and-the-political-crisis-of-european-imperialism; Trump’s Donroe Doctrine and its Consequences for Venezuela, Latin America and the World (Part 1: https://www.thecommunists.net/worldwide/latin-america/trump-s-assault-on-venezuela-and-his-plan-to-recolonise-latin-america/ and Part 2 https://www.thecommunists.net/worldwide/latin-america/trump-s-assault-on-venezuela-and-his-plan-to-recolonise-latin-america/#anker_3); Trump-Putin Rapprochement Signals End of “Trans-Atlantic Partnership”. On the decline of U.S. (ex-)hegemon, the deep crisis of European imperialism and consequences for socialist tactics, 21 February 2025, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/trump-putin-rapprochement-signals-end-of-trans-atlantic-partnership/

 

On the new foreign policy doctrine of the U.S. see e.g. An Official Confirmation that the U.S. Is No Longer the Global Hegemon. Trump’s new National Security Strategy outlines a strategy for U.S. imperialism for a multi-polar world, 11 December 2025, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/an-official-confirmation-that-the-u-s-is-no-longer-the-global-hegemon/; A Major Shift in Washington’s Foreign Policy Doctrine. The draft of the Pentagon’s newest National Defense Strategy reflects the dramatic decline of U.S. imperialism, 10 September 2025, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/a-major-shift-in-washington-s-foreign-policy-doctrine/; A Kind of Official Confirmation. U.S. Secretary of State Marco Rubio admits the end of U.S. hegemony and the beginning of the multipolar world order, 3 February 2025, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/u-s-secretary-of-state-rubio-admits-end-of-u-s-hegemony/

 

[4] See on this e.g. The U.S. Dollar Today and the Pound Sterling before 1914. A historical comparison of the role of currencies in the uneven process of decline of hegemonic imperialist powers, 26 June 2024, https://www.thecommunists.net/theory/u-s-dollar-today-and-pound-sterling-before-1914/

 

[5] For a compilation of the RCIT Documents on the Iran War 2026 we refer readers to a subpage on our website, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/compilation-of-articles-on-the-iran-war-2026/.

 

[6] Robert Kagan: Checkmate in Iran. Washington can’t reverse or control the consequences of losing this war, May 10, 2026, https://www.theatlantic.com/international/2026/05/iran-war-trump-losing/687094/

 

[7] See on this What Makes America’s War against Iran Different from Its Past Wars since 1945? Notes about Trump’s adventurous attack which is in contrast to Washington’s strategy, 5 March 2026, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/what-makes-america-s-war-against-iran-different-from-its-past-wars-since-1945/

 

[8] See on this e.g. China: On the Relationship between the “Communist” Party and the Capitalists. Notes on the specific class character of China’s ruling bureaucracy and its transformation in the past decades, 8 September 2024, https://www.thecommunists.net/theory/china-on-the-relationship-between-communist-party-and-capitalists/; China: On Stalinism, Capitalist Restoration and the Marxist State Theory. Notes on the transformation of social property relations under one and the same party regime, 15 September 2024, https://www.thecommunists.net/theory/china-on-stalinism-capitalist-restoration-and-marxist-state-theory/; China: Does the Stalinist Regime Support or Oppose Capitalism? Reply to a critique of the ICL (Spartacists), 22 September 2024, https://www.thecommunists.net/theory/china-does-the-stalinist-regime-support-or-oppose-capitalism/