Розмови про роль ухилянтів (draft dodgers) дедалі частіше звучать в українському суспільстві загалом і окремо у лівому русі. Якщо на рівні суспільства думки поділені між тими, хто схвалює уникнення військового обов’язку і не вважає його соромним, і тими, хто засуджує їх, вважаючи це соромом [1]. Така популярна тема не могла пройти повз лівого руху і стосовно цього явища вибудовували свою позицію різного роду самоназвані марксисти, анархісти. Від “марксистів” лунають заяви, що це є формою класової боротьби, або навіть формою громадянської війни. Під такими маються на увазі “уклоніст.юа”, “МПУ”, “Іщенко інформ. ресурс”. Від “анархістів” лунають аргументи опіру і бойкоту держави. Серед таких: “Голос Анархізму”, “Асоціація Пацифістів”. Як ми виявимо надалі, подібні позиції зводяться до одного і того ж, відбиваючи тільки міщанську і дрібнобуржуазну свідомість авторів. Для нас, як справжніх соціалістів, необхідним буде не тільки зрозуміти суть цього суспільного антагонізму, але й виходячи з нього виробити послідовну прогресивну позицію і критично розібрати хибні підходи.

1. Дефініція

Для початку варто визначити хто такі ухилянти. Ухилянти суспільна група, що уникає мобілізації резервів армії, об’єктом якої є по юридичній формі, а за вмістом складається з людей, чиїм інтересам суперечить участь у війні. Після призову він хоч і стає військовим, але за суттю це та ж сама людина, тому розходження інтересів будуть підштовхувати до дезертирства і т.д. Мобілізація, як і будь-яка вимога держави, є обов’язковою і має міру покарання при невиконанні, бо в сутності держава є апаратом насилля панівного класу. В протилежному випадку, мобілізацію можна вважати бажаною і добровільною, коли воювати входить в інтерес певної суспільної групи. Суспільна група ухилянтів в Україні не однорідна, а складається з представників різних класів. Серед них є як і прошарок дрібної буржуазії, так і пролетарі. Розвинулася через деморалізацію в реакцію на дії буржуазного керівництва Зеленського, про що мова піде далі.

2. Джерело розвитку ухилянства

Після визначення поняття по формі та вмісту, варто зрозуміти його динаміку і розвиток. Джерело виникнення ухилянтів криється в характері конфлікту. Чим більше інтереси певного класу не збігаються з ціллю війни, тим більша в нього доля відчуження від цієї війни, тим більше ухилянтів в тилу і дезертирів на фронті. Ціль війни залежить від цілей панівного класу, який веде війну [2]. Для наочності можна надати три приклади для низького, середьного і високого рівня відчуження відповідно.

У випадку імперіалістичної війни, коли панівний клас капіталістів має стратегічні та економічні цілі загарбання територій, рівень відчуження пролетаріату від війни максимальний, бо війна не ведеться в його інтересах, а йде проти них. Війна такого характеру зараз ведеться зі сторони РФ. Її пролетаріат крайнє не бажає брати в ній участь. Керівництво РФ, добре знаючи високий рівень відчуження та непідтримки війни, намагається всіма способами не задіювати в ній пролетаріат. Путін не наважується на введення воєнного стану, що погіршить рівень життя і уникає відкритої мобілізації, адже це сприятиме класовому розкладанню армії та коштуватиме Путіну втратою його влади. Тому зараз класове розкладання російської армії доволі мале, бо складається переважно з професіональних солдатів та “спецназу”, напряму підпорядкованих імперіалістичній буржуазії. Але розкладання росте, бо РФ проводить часткову приховану мобілізацію. [3]

Мінімальна же доля відчуження і максимальна участь пролетаріату спостерігається у випадку, коли війна ведеться в інтересах пролетаріату. Історичним прикладом такої війни служить Вітчизняна Війна Радянського Союзу проти німецько-фашистських загарбників.

На якому тоді рівні відчуження знаходиться війна зі сторони України? Десь посередині між цими двома. Україна веде війну в цілях національної оборони, що співпадає з інтересами пролетаріату і буржуазії. Попри подібне співпадіння інтересів, ця війна аж ніяк не приховує класову суперечність, а навпаки — оголює і загострює її. За перший період тисячі українців, навіть закордоном, в добровільному порядку пішли на війну боротися проти російської окупації, яка могла поширитися на всю територію країни [4]. Тепер же темпи повернення українців з-за кордону і мобілізації уповільнилися [5], росте доля ухилянтів. Їх кількість в країні вже сягнула близько 400 тисяч чоловіків[6]. Це являється реакцією робітничого класу та дрібної буржуазії на політику теперішнього режиму, що виливається в деморалізацію народу та армії. Політика буржуазного режиму Зеленського приймає крайнє непопулярні рішення такі як розпродажу української землі на ринку [7], в тому числі і прикордонної землі, що сприяє розвитку контрабанди [8], наступання на права робітничих в трудовому кодексі [9] і багато інших крайнє непопулярних політичних рішень. Саме тому ухилянство в Україні не є формою класової боротьби, як було висказано в нашій минулій статті про “Стрімку ескалацію” [10], а насправді є побічним явищем і наслідком деспотизму, як вдалося вияснити це в ході поточного дослідження.

Що сильніший противник у війні, то більше народу треба задіяти проти нього, і влада прибігатиме до дедалі більш деспотичних рішень. Це загострює антагонізми в суспільстві. Коли кількість мобілізованих стала не задовільна, то ТЦК почало людей ловити прямо на вулиці. Коли ухилянтів стало багато, то влада почала посилювати покарання так, щоб ухилятися людині було крайнє збитково. Чим більш тісніше закручуються гайки деспотизму, тим менше в людини стає варіантів вибору: або йти на фронт, або тікати з країни. Тому люди вдаються до відчайдушних вчинків покинути країну, наприклад через Тису, попри закриті кордони [11]. З однієї сторони йде деспотична тенденція, з іншої сторони на противагу їй повинна йти демократична і робітнича тенденція.

3. Що робити?

Перші кроки в політичних вимогах мають слідувати демократичній тенденції. Нарощення деспотизму для примусової мобілізації створює тиск і на решту суспільства, від чого страждають всі. Серед таких демократичних вимог має бути відкриття кордонів України і зміни форми мобілізації без ТЦК. Від закритих кордонів України зараз страждають ті, хто намагаються її покинути і наживаються контрабандисти, які торгують нелегальним виводом людей через кордон за тисячі долларів. Тоді як форма мобілізації така, яка проводиться ТЦК є не тільки примусовою, але насильницькою. Боротьба проти насильництва повинна бути послідовною і за кордоном в ЄС, де зараз перебувають сотні тисяч українських чоловіків і мільйони українців загалом. З однієї сторони вести боротьбу проти заходів по депортації українців, котрим не видали загран.паспорт і не продовжили візу, бо не стали на військовий облік. З іншої сторони організовувати українських мігрантів для боротьби за власні права в цих країнах і щоб вони разом з іншими робітниками вимагали поставок зброї в Україну, брали участь у робітничій і демократичній боротьбі. Тільки через самоорганізацію робітників як в Україні в тилу на виробництві і на фронті, так і за кордоном можна домогтися революційної перемоги проти імперіалізму.

Бо українська компрадорська буржуазія, що очолює національну оборону від російського імперіалізму, не здатна більше з цим впоратися. Вона зайшла в замкнене коло нарощення деспотизму і деморалізації народу. Існує тепер тільки 2 сили здатних перемогти російський імперіалізм:

- Об’єдана сила українського пролетаріату в союзі з пригніченими народами, як вже було сказано вище.

- Такий же імперіалізм, тільки сильніший, а саме західний (США, НАТО, ЄС). Тобто клин клином, жаба гадюку.

Реакційне керівництво України йде саме другим шляхом і намагається втягнути НАТО безпосередньо у війну. Все це не задарма, а ціною незалежності України. Це зовсім несприйнятний крок, який нічим не відрізняється від теперішньої окупації і колонізації України з боку РФ.

Другий шлях веде до світової війни, перший шлях веде до світової революції. В цьому чітко просліджується дилема сформована Розою Люксембург “Соціалізм або варварство”. Тому Спалах закликає йти саме першим шляхом до світової пролетарської революції.

Наростаючі суперечності між пролетаріатом та буржуазією в Україні та критична нестача військових говорить саме про необхідність зміни характеру війни для перемоги над імперіалізмом як російським, так і західним. Пролетаріат під керівництвом революційної партії повинен взяти владу в країні. Тільки так війна стане вестися саме в інтересах пролетаріату, відчуження від війни впаде на мінімум і буде невигідне тільки буржуазії. В боротьбі за майбутню батьківщину революції будуть допомагати воїни інтернаціоналісти (детальніше цю думку можна буде розвинути в іншій статті).

4. Критика маніфестів ухилянтів.

Тепер треба відшліфувати нашу позицію на ухилянтів через критику вже існуючих. На огляді будуть маніфести ухилянтів і позиції деяких організацій. Перший маніфест від анархістів “Голос Анархізму” [12], другий від ніби-то марксиста “уклоніст.юа” [13]. На всі деталі не вдасться суттєвий коментар та і стаття вже не коротка, тому будемо брати суттєві сторони позицій і структурно їх розбирати .

Показово, що обидва маніфести сходяться по своєму вигляду у формі списку. Великий перелік причин і аргументів, які виглядають як виправдання і слідують логіці “чим більше виправдань, тим сильніше переконання”.

Хоча самі автори заявляють про ідеологічну схожість своїх маніфестів[14], варто виділити відмінності. Анархістський маніфест просякнутий типічним дрібнобуржуазним індивідуалізмом, який протиставляє індивіда суспільству, закликає до бойкоту держави. Пояснення безперспективності таких анархістських затій не є темою статті. Цей маніфест відбиває світогляд міщанина, в дрібний світ якого вторгнулася політика з усім негативним, що з цього випливає. Інший же маніфест від “уклоніст.юа” відзначається своєю марксистсько-подібністю з використанням термінів: клас, імперіалізм, тощо. Тим гірше для “марксиста”, чий маніфест подобається на анархістський.

Хвилюють нас не стільки анархісти, а саме псевдомарксисти, які намагаються видати себе з ліберал-пацифістичними поглядами за авангард робітничого класу. Але вони закономірно напорюються на панкаузалізм, зводячи різноякісні детермінанти до причинних, що і придає цим обидвом статтям таку форму списку, як ми виділили раніше. В протилежність послідовному науковому детермінізму і марксизму, який діалектично виводить класові інтереси на прикладі нашої статті.

Як подібний панкаузалізм показує себе на практиці? Банально, не всі причини співпадатимуть з різними інтересами всіх ухилянтів і це буде чітко виднітися на етапі організації. Ліберал-пацифісти бажають виступити голосом народу, але впадають в популізм: “я і є народ”, видають власні інтереси за народні і обзаводяться групою прихильників, близьких до їх інтересів. Егоїстам же не цікаве ні національне самовизначення, ні класові інтереси. Псевдомарксист котрий привносить марксистську термінологію в ліберально-пацифістичний рух зіштовхнеться з неможливістю організувати його по класовому признаку. Так, з однієї сторони чим більше причин і аргументів, тим краще для самовпевненості цього клубу по інтересів з окремих ухилянтів. З іншої сторони, як тільки діло прийде до висування якихось позитивних політичних рішень, як от “план дій для ухилянтів” в маніфесті уклоніст.юа, то група розпадеться. З егоїстів не можна зробити суб’єктивну силу.

Те саме стосується і позицій в ресурсів таких, як “Іщенко-Сердюк-Інформ” і “МПУ”. Вони вбачають в ухилянні водночас і форму класової боротьби[15], і форму громадянської війни [16]. Як вже було доведено, ухилянти являються виключно реакцією на деспотичні дії влади, їхня не-участь не може стати суб’єктом в політиці, адже тільки позитивна програма здатна на прогрес. Тому ці організації займаються тим же самим популізмом, тобто тільки на словах підтримують особисті інтереси деморалізованих мобілізацією мас. Адже поодинокі зіткнення з ТЦК аж ніяк не можуть вважатися формою громадянської війни, яка насправді набагато більш інтенсивна форма опору з боротьбою за владу і захоплення території. Це вже не беручи в рахунок, що не всякий класовий опір є громадянською війною, як це часто плутають подібні автори.

Тому взір соціалістів повинен бути направлений на тих ухилянтів, котрі можуть стати політичними суб’єктами. Ті, хто деморалізовані, тобто були готові воювати за захист батьківщини і розуміють необхідність національної оборони, але з часом втратили довіру до буржуазного керівництва. Їм варто допомогти усвідомити свої справжні класові інтереси і в боротьбі за владу добитися нового прогресивного робітничого керівництва в лиці революційної партії.

Підсумок

Нам вдалося дослідити явище ухилянства і дезертирства, його сутність і його розвиток, що тісно зав’язаний на характері конфлікту. Ця соціальна проблема загнала Україну у безодню деспотизму і деморалізації населення. Вихід з неї передбачає необхідну зміну характеру війни через самоорганізацію робітничих і висування демократичних, пролетарських вимог. Інших шляхів бути не може, а тому дії популістів, що направлені на організацію по ліберально-пацифістичним принципам суть безперспективні.

Джерела:

[1] Майже половина опитаних українців вважають, що ухилянтом бути не соромно – соцопитування, ZN.UA, 15/07/2024. https://interfax.com.ua/news/general/1000351.html

[2] Michael Pröbsting: Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry, RCIT Books, Vienna 2019, page 190, https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/

[3] Говорят, в России идет скрытая мобилизация. Что об этом думают правозащитники и военный эксперт, Горизонтальная Россия, 05/04/2024, https://semnasem.org/articles/2024/04/05/govoryat-v-rossii-idet-skrytaya-mobilizaciya-chto-ob-etom-dumayut-pravozashitniki-i-voennyj-ekspert

[4] Скільки українців повернулось в Україну за 2023 рік?, Visit Ukraine, 30/01/2024, https://visitukraine.today/uk/blog/3283/how-many-ukrainians-returned-to-ukraine-in-2023

[5] Усе менше охочих повертатися. Як змінилися настрої українських біженці, Економічна Правда, 25/03/2024, https://www.epravda.com.ua/publications/2024/03/25/711576/

[6] Тисячі протоколів та штрафи на мільйони. Скільки військовозобов'язаних за час війни порушили правила обліку та перебувають у розшуку, New Voice UA, 09/08/2024, https://nv.ua/ukr/ukraine/events/tck-ogolosilo-u-rozshuk-abo-sklalo-protokol-skilki-viyskovozobov-yazanih-porushili-pravila-obliku-50433457.html

[7] Більшість українців як і раніше проти ринку землі – соцопитування, Слово і Діло, 06/06/2021, https://www.slovoidilo.ua/2021/07/06/novyna/ekonomika/bilshist-ukrayincziv-yak-ranishe-proty-rynku-zemli-soczopytuvannya

[8] “Приватний кордон” в Україні під час війни. Чому він досі існує, які ризики і що з цим робити, BBC Україна, 02/04/2024, https://www.bbc.com/ukrainian/articles/c2xv2vrd5l4o

[9] Залишать без відпусток, свят та зарплати. 10 змін трудового законодавства, які зробили через війну, Вінниця 20 хвилин, 24/03/2022, https://vn.20minut.ua/Podii/zalishat-bez-vidpustok-svyat-ta-zarplati-10-zmin-trudovogo-zakonodavst-11546917.html

[10] Стрімко зростаюча ескалація у війні з Росією, Спалах, 02/04/2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/ukraine-rapidly-growing-escalation-in-war-with-russia/

[11] Небезпечна Тиса. Як (не)працює "інструкція" втечі з України, РБК-Україна, 07/05/2024, https://www.rbc.ua/rus/news/nebezpechna-tisa-k-ne-pratsyue-instruktsiya-1715078974.html

[12] Маніфест Ухилянта, Голос Анархізму F.V., https://telegra.ph/Man%D1%96fest-Uhilyanta-06-29

[13] Манифест Уклониста, уклонист.ua, https://t.me/ukhylyant_ua/1875

[14] “Я уже писал свой, думаю идеологически схожие”, уклонист.ua, https://t.me/voiceofanarchists/852?comment=15129

[15] “Произошло первое крупное столкновения рабочего народа и буржуазных шавок”, МПУ, 12/06/2024 https://t.me/Marxist_platform_of_Ukraine/1220

[16] “НАЧАЛО ГРАЖДАНСКОЙ ВОЙНЫ В УКРАИНЕ”, Іщенко-Сердюк-Інформ, 31/01/2024, https://t.me/andisodes/5966

Заметка про ООН и позиции левых о миротворцах в Украине

Ингмар Вштырский, украинский коммунист сочувствующий РКИТ, 24 Января 2022, www.thecommunists.net

Данный текст выражает мнение коммуниста из Украины, сочувствующего РКИТ. Мы публикуем его, так как согласны с основными тезисами изложенными в заметке: характер позиций ММТ и необходимости левого движения к созданию своей независимой политической партии. Кроме того, мы, как коммунисты и антиимпериалисты, против присутствия империалистических войск с Запада, от РФ или миротворцев ООН.

* * * * *

Напряжённость вокруг вероятности того, что конфликт между Украиной и Россией на Донбассе вновь может перейти в «горячую фазу», до сих пор не исчезла. Вероятно, потому «Соціальний рух» выпустил заявление, в котором осудил недружественные действия и заявления России, и, как рецепт для решения донбасской проблемы, призвал международное сообщество ввести миротворцев в зону вооружённого конфликта. [1]

Последнее может вызвать лёгкое удивление, поскольку возможность ввода миротворческого контингента ООН уже неоднократно обсуждается на самых различных уровнях. И если официальному Киеву не удалось добиться этой скромной цели, вряд ли на это способны прокламации прогрессивных или социалистических организаций. В целом ввод миротворцев мог бы стать следствием улучшения обстановки на Донбассе, следствием разрядки, а не причиной. С последним согласны и авторы заявления, которые вынуждены признать, что «голубые каски» не предотвращали массовое насилие». С одной стороны «Соцрух» и предлагает сделать то, что до него уже много раз было предложено, позиция этой организации является довольно умеренной, предлагает мирное решение конфликта. С этим утверждением вряд ли согласись бы в российской секции ММТ.

Во всяком случае, телеграм-канал «Комуна», подконтрольный ММТ, отреагировал [2], на этот текст постом, в котором посчитал призыв ко вводу миротворцев на Донбасс, ни много, ни мало, но призывом к интервенции. Поскольку сам пост не занимает много места, процитируем его тут полностью:

„Соціальний Рух пропонує інтервенцію миротворців ООН на Донбасі. Така ситуація була під час розпаду Югославії. Соціальний рух відходить від критики дій укр. уряду на Донбасі.

Критикуйте російський імперіалізм! Але яка користь від лівих, які не можуть навіть критикувати власний правий уряд? Уряд який регулярно, що стріляє та репресує лівих і підтримує право-націоналістичну політику?

Крім того, яку користь принесуть іноземні солдати-миротворці ООН і без того постраждалим (як підкреслюється в статті) жителям Донбасу. Як показують дослідження, більшість не бажають повертатися в лоно нинішньої української влади, де їх будуть карати за сепаратизм.

Звичайно що, Росія знущається над жителями Донбасу, й захопила їх політичні права. Донецькі люди, це добре розуміють.

Але нам не треба для миру інтервенція, потрібен солідарний політичний рух між кордонами, які вважають, що Донбас належить народу. Приєднання під політикою Києву неможливо без класової солідарності, яка може їм пропонувати амністію, реконструкцію і т.д. “

Трудно понять из крайне неясного текста, почему идея МИРНОГО урегулирования конфликта с задействованием международных миротворцев названа в этом посте «интервенцией». Есть вероятность, что тут может иметь место скрытая попытка уравнять гипотетический ввод миротворческого контингента Организации Объединенных Наций в зону конфликта с переброской сил ОДКБ для помощи Токаеву в подавлении революционных событий в Казахстане. Но не будем считать авторов реакции настолько злонамеренными манипуляторами. Лучше вчитаемся внимательнее в пост.

Але яка користь від лівих, які не можуть навіть критикувати власний правий уряд?

Скажем сразу, что Соцрух в своем заявлении критикует украинскую власть. Более того, Соцрух видит проблему не просто в виде агрессии, а показывает ее империалистический характер со стороны Москвы. Парадокс Соцруха.. в том, что он при взгляде через ОДКБ ложно думает о неимпериалистическом характере ООН. Но ООН — это орган, где Москва неоднократно проводит свои политические интересы. Вопрос даже стоит в том как она будет проходить, ведь пройти резолюция на уровне ООН может только через согласие с властями Кремля, имеющие за собой право вето.

«Як показують дослідження, більшість не бажають повертатися в лоно нинішньої української влади, де їх будуть карати за сепаратизм. Звичайно що, Росія знущається над жителями Донбасу, й захопила їх політичні права. Донецькі люди, це добре розуміють»

Оставим в стороне стилистические особенности текста (как, к примеру, оправданность оборота речи с использованием метафоры «лона»), так как тут кое-что совсем иное режет глаз. А именно то, что авторы, говоря про жителей ОРДиЛО (Отдельных Районов Донецкой и Луганской Областей), называют их «жителями Донбасс». У человека неискушённого может создаться впечатление, будто зона российской оккупации полностью совпадает с административными границами Донецких и Луганских областей, которые и называют в просторечии «Донбассом». Возникает возможность абсурдного прочтения. Представьте, живет себе, допустим, житель Мариуполя, житель Краматорска или Угледара, и размышляет о том, как не хочется ему возвращаться в Украину. Ведь там его будут судить за сепаратизм. А потом вдруг спохватывается: ба, да я ведь УЖЕ в Украине. И от сердца отлегает.

Если серьёзно, то, скорее всего, автора поста ограничили в выборе выражений и запретили использовать термин ОРДиЛО, ведь это может обидеть… Не знаю кого, но тут точно не хотели задеть чьи-то чувства. Удивляет и другое - уверенность в том, что автору Комуны известны действительные чаяния и страхи жителей оккупированных районов Донбасса. Вероятнее всего, авторы не знакомы с местной спецификой. Текст будто написан человеком вне Украины, который его затем другим из ММТ в Украине. Иначе не понять почему явно украинский канал в телеграме путается в вещах банальных для любого знакомого с местной политикой украинца.

Но что же с «наказанием за сепаратизм»? Если оккупированные раойны реинтегрируют обратно, то всех посадят или чего хуже?

Ежедневно линию разграничения пересекают сотни жителей ОРДиЛО. Раньше это число было явно больше, но под предлогом ковидных ограничений оккупационная администрация закрыла прямой въезд-выезд мирных жителей через КПП, и сотням донбассовцев приходится ехать в обе стороны транзитом - через Россию. Что же мешает подлым украинским силовикам брать людей пачками, отчитываясь перед начальством о борьбе с сепаратизмом. Ничего, перед ними не стоит столь абсурдная задача. И никакого смысла в том, чтобы вернуть себе утраченные территории для того, чтобы всех «расстрелять» - нет.

Приєднання під політикою Києву неможливо без класової солідарності, яка може їм пропонувати амністію, реконструкцію і т.д.

Насколько мне известно, правительство Киева давно работает над проектами гипотетической амнистии (для конкретных обвиняемых) и реконструкции Донбасса. Это все напоминает дележку шкуры неубитого медведя и остается только гадать, какой характер будет носить будущая реконструкция, но странно представлять, что Киев оставит зону военных действий в виде куче обломков. Иначе реинтеграция теряет смысл, в том числе, и для украинских властей. Парадоксально, что в тексте с критикой «Соцруха» ММТ повторяет аналогичную позицию, которая:

«Создание международной программы восстановления пострадавшего от войны региона и помощи его жителям (в том числе за счет конфискации разграбленного российскими и украинскими олигархами).»

Хоть воззвание «Соцруха» и кажется нам слабым, мы далеки от того, чтобы огульно хаять их заявление, как это делает Комуна. «Соцрух» явно указывает на империалистический, классовый характер Москвы, корректно призывает к солидарности международных левых. Думает, порой текст Комуны поддакивает настроениям российского патриотизма или навеян каким-то товарищем извне. Мне трудно понять откуда и зачем авторы приводят пример Югославии для ситуации в Украине.

В условиях слабости постсоветских левых, любой текст аналогичный текстам Соцруха рода не будет лишен недочётов, поскольку левые, в наших широтах, не представляют из силы, способной быть авангардом масс. Проблема в не содержании заявлений, а в том, что в случае событий в Украине, Белоруссии, Казахстане и других странах бывшего СССР левым только и остаётся, что выражать свою позицию по тому или иному вопросу без значительного воздействия на массы. Надеюсь, придет время, когда на смену череды воззваний, осуждений и «критических поддержек» наступит эпоха перехода от публицистике и теории к практике, к деятельной реализации своих программных положений, к созданию политической партии в Украине и в других странах СНГ.

[1] ВРЕМЯ ДЛЯ ИНТЕРНАЦИОНАЛЬНОЙ АНТИВОЕННОЙ СОЛИДАРНОСТИ, 12/01/2022 https://rev.org.ua/chas-dlya-mizhnarodno%D1%97-antivoyenno%D1%97-solidarnosti/?fbclid=IwAR30U8FlBUpoN_1NfbNu4DyI49xTU_-R4lapG5VZrrfQ0eG3nUhcm5zx9YQ

[2] Рух пропонує інтервенцію миротворців ООН на Донбасі, https://t.me/commune_1919/197, https://t.me/commune_1919/197

Росія сьогодні: постання великої імперіалістичної потуги. Емпіричний аналіз із марксистської точки зору

Міхаель Прьобстінг

Russia as Great Power (Ukraine Journal)_

Adobe Acrobat Document 355.0 KB

Download

Russia as Great Power (Ukraine Journal)_

Microsoft Word Document 409.6 KB

Download

Introduction in English: The following essay on Russia as an emerging imperialist power has been written by Michael Pröbsting, International Secretary of the RCIT. It has been translated by and published in the leftist Ukrainian journal «СПІЛЬНЕ» (COMMONS, http://commons.com.ua), №10: Війна і націоналізм. The whole journal can be read and downloaded as a pdf here: http://commons.com.ua/en/zhurnal-spilne-10-vijna-i-natsionalizm/. The article can also be read here: http://commons.com.ua/rosiya-sogodni-postannya-velikoyi-imperialistichnoyi-potugi-empirichnij-analiz-iz-marksistskoyi-tochki-zoru/

Міхаель Прьобстінг – письменник і політичний активіст, автор книжок «Велике пограбування Півдня», «Куба: продана революція?», «Греція: сучасна напівколонія» та інших, редактор сайту www.thecommunist.net; michael.proebsting@thecommunists.net

Вступ

Події останніх років, безсумнівно, засвідчують, що доба однобічної абсолютної гегемонії американського імперіалізму добігла кінця. Серед найважливіших останніх подій, окрім постання Китаю як імперіалістичної потуги, впадає в око збільшення могутності Росії як великої потуги (Pröbsting 2012, Pröbsting 2014). На тлі занепаду охопленого кризою глобального капіталізму після початку нового історичного періоду, зумовленого великою рецесією 2008 року, втрата США абсолютної гегемонії призвела до значної ескалації протистояння між імперіалістичними силами. Відновлення Росії як великої потуги далося взнаки на багатьох напрямках: війна між Росією та союзницькою з США Грузією; російська військ